Сьогодні, 8 вересня о 19.00 в Dymchuk Gallery (Київ) відбудеться відкриття виставки Kinder Album (Львів). Експозиція триватиме до 3 жовтня.

Кураторський текст:

Навесні цього року Dymchuk Gallery провела перший Open Call для молодих українських митців, переможницею якого стала львівська художниця Kinder Album.

8 вересня о 19.00 у Dymchuk Gallery відбудеться відкриття персональної виставки художниці під назвою «Скажи «НІ» кольоровим трусам!» — реалізація якої є завершальною стадією Open Call.

 

Аби краще зрозуміти наміри Kinder Album, цікаво звернутися до зовсім іншої історії, що розгорталася у Нью-Йорку у 1969 році.

На хвилі контркультури, що охопила Америку у шістдесяті роки минулого століття, група активістів з перемінним успіхом видавала андергаундну суспільно-політичну газету The New York Free Press. Однак досить швидко видавці збагнули, що поява на обкладинці зображення оголеного жіночого тіла сприяє росту продажів газети. Відтак, вони заснували перший підпільний журнал про секс під назвою The New York Review of Sex (& Politics). Важливо, що роблячи ставку на емансипацію та «гарячий» контент, видавці не полишали осторонь політики, хоча й заносили її у дужки. Крім того, сам секс був політичним — так вважали активісти, адже дивилися на нього не як на приватну справу кожного, а як на інструмент визволення та боротьби з консервативним суспільством. Цю позицію лише підтверджує той факт, що Стівен Хеллер, арт-директор та видавець вище названого журналу, двічі притягувався до відповідальності через контент видання, однак обидва рази суд визнавав, що нічого відкрито порнографічного журнал не містить, і знімав усі обвинувачення.

У своєму новому проекті Kinder Album — одна з небагатьох українських художниць, яка послідовно та досить рішуче підіймає питання гендерної нерівності, об’єктивації жіночого тіла та «гріховності» тілесних насолод у розумінні пристойної публіки — створює своєрідний open source (відкрите джерело).  Власну графіку, найчастіше виконану на альбомних аркушах (звідси й псевдонім авторки) фломастерами чи олівцями, вона перетворює на дошки, з яких всякий охочий може надрукувати плакат. На час проекту галерейний простір перетвориться на друкарську майстерню, де з-поміж діапазону гасел, сформульованих Kinder Album, відвідувач/ка зможе обрати той, що найбільше відповідає його/її власній позиції. Надрукувавши плакат, кожен вирішує сам, що робити з ним далі: чи то залишити на одній зі стін галереї, долучившись таким чином до своєрідного голосування за найбільш популярний лозунг; або забрати із собою додому; чи, можливо, наклеїти плакат десь у місті, роблячи свою позицію публічною, але все ж зберігаючи анонімність, ховаючись за псевдонімом  Kinder Album.

Безумовно, «Скажи «НІ» кольоровим трусам!» є прикладом партисипативного мистецтва, де глядач/ка відіграє активну ключову роль, адже без його/її участі художня робота просто не відбувається. Таке мистецтво завжди потребує залученості, відповідальності та осмислення своєї власної позиції щодо запропонованої  художником ситуації.

«Голити чи не голити?» — запитує Kinder Album, артикулюючи таку популярну у західних медіа тему гоління волосся на жіночому тілі. По суті художниця вдається до такого ж прийому, як і скажімо Мадонна, що позує з неголеними пахвами та підписом Довге волосся…Начхати!!! та супроводжує фото тегами #artforfreedom #rebelheart #revolutionoflove.

В обох випадках мова йде про те, що жінки мають право на власне тіло і можуть робити з ним, що завгодно, навіть, якщо це й не відповідає загальноприйнятим стандартам краси або травмує чоловіків, які прагнуть бачити лише естетично бездоганне тіло жінки-сексуального об’єкту.  Мадонна пропаґує цю ідею за допомогою власного прикладу, у той час як Kinder Album створює інструменти для власного самовираження і передає їх глядачам у надії, що вони будуть  використані для озвучення позиції кожного.

До слова, викладати свої еротичні малюнки Kinder Album почала саме у Facebook, систематично порушуючи правила соціальної мережі, за що неодноразово була відправлена «у бан» та з’являлася під іншими іменами, аби продовжити публікувати фото та малюнки оголеного жіночого тіла. Відмова від власного імені та суб’єктивності, безперечно, дає художниці можливість озвучувати контроверсійні теми та дозволяє, що називається на умовах анонімності, долучитися до певного висловлення. За словами художниці, не важливо, хто така Kinder Album, нею може бути кожний, хто солідаризується із її позицією.  Саме таку можливість солідаризації й пропонує проект «Скажи «НІ» кольоровим трусам!». Адже секс може бути політичним.

 

Кураторка Катерина Філюк та художниця Kinder Album в сюжеті про:

00:01 – 00:27

Логіка полягає в тому, що художниця, як завжди, робить малюнки на альбомних аркушах, їх серія — двадцять штук — теж буде показана на виставці. Але окрім того, вона малюнки збільшила і перенесла на такі дошки, які кожен бажаючий може використовувати, щоб надрукувати плакат.

00:28 – 1:28

Шістнадцять дощок з різними гаслами. Ідея в тому, що кожен глядач стає співучасником цього проекту, тому що він, може по-перше із запропонованих варіантів вибрати той лозунг, який відповідає його внутрішнім переконанням, надрукувати цей плакат. І далі два варіанти: або залишити його в галереї, і тут під кожен тип плакату буде виділено певну частина стіни. Тобто ми будемо бачити, який з гасел і плакатів найбільш популярні, це буде як голосування, соціологічне опитування в певному сенсі. І другий варіант — те, що публіка може забрати плакат з собою і або десь на вулиці повісити, або вдома. Тут варіанти не обмежені, кожен чинить на розсуд своєї фантазії.

1:28 – 2:04

Єдиний момент технічний — фарба друкарська сохне якийсь час, і тому навіть якщо ви хочете роботу забрати з собою, доведеться спочатку її все ж залишити тут, щоб вона підсохла. Скільки ми надрукуємо плакатів, звичайно, не знаємо, але хотілося б, що б якомога більше людей в цьому взяли участь. Ну і звичайно, художниця тут всі інструменти віддає в руки глядачам, а сама виступає в якості поштовху для подальших роздумів.

Kinder Album в сюжеті про:

2:05 – 2:17

Я тут просто дорізаю зараз, хочу глибше зробити. Тому що кожне прокатування буде цю форму знищувати.

2:18 – 2:43

Це посилання до того, як раніше друкували афіші, як Тулуз-Лотрек їх друкував. Це такий плакат, але хенд-мейд. Він буде у кожного різний, тому що всі тиснуть фарбу по-різному, верстат щоразу міліметр туди або сюди.

2:44 – 2:55

І ось ви бачите — три надруковано, і вони всі різні. Але звичайно, з цього суть ідеї не змінюється, буде лише візуальна різниця.

2:56 – 3:32

Але це такий підстьоб абсурдної агітації за все: політичної, якихось керамцентрів, тобто того, що ми бачимо, ось прямо навпроти галереї, наприклад: купи папір, кольоровий граніт та інша нісенітниця. Чому вони можуть своє, а я не можу своє? А так виходить, що не я одна йду і розвішую тисячу, а ніби агенти.

3:33 – 4:04

Мій особистий досвід впровадження — це коли я йду і клею, але зазвичай це не доживає до ранку. Тому я розраховую, що якщо кожен повісить десь у себе на захищеній території, будь-хто з двірників, наприклад, то твір провисить довше. Але кожна людина відчує себе стріт-артистом: піде повісить, приклеїть…