Проєкт Павла Лугового (Вознесенськ), створений під час окупації.
П’ять днів продовжувалось протистояння. Увесь цей час невелика частина міста контролювалася цим жахливим сном. Тоталітарне минуле здавалось зникнувши назавжди з нашого життя, почало протискатись в дійсність.
Я дуже добре запам’ятав вислів Віктора Марущенко, “майдан так і не зміг ніхто зняти і показати, друга сторона відсутня”. Отже почав збирати, сублімувати та фіксувати образ ворога, щоб отримати повну картину того що відбувається, я спробував знаходитись по ту сторону.
В Березні, коли ворог зламав свій наступ об Миколаїв , він намагався обійти його з півночі, отримати легкий вихід на Одесу та впритул підійшов до рідного містечка.
Вони увірвалися на окраїни міста, намагаючись проникнути в нього на своїх бляшанках та розбіглися по вулицях. Десь на сусідньому провулку, увесь у багнюці , заблукав БТР, прикрашав його червоний прапор.
Московська орда досі близько, десь бродить степами, шукаючи нашу слабину.
Коли розвалився СРСР мені було 18 -ть, тому, що це за система, я відчув на собі. Мабуть тому ці події викликали в мені глибокий страх, який і досі не залишає. Три місяці я не міг займатись творчістю, перше, що я зняв був триптих. Цитата з його опису, ” нарешті я зміг побороти токсичність війни та зригнути з себе хворобливе блювотиння під назвою “Агресор””.
Минуло літо, але страх продовжує домінувати, сковує творчі пориви. Ця анімація зі світлин, зроблена як відеоверсія, та підтвердження мого стану. В голові я прокручую, як може людина існувати в цій тоталітарній системі. Відповіді немає, тому мій стан залишається без змін, жах породжує скоріш за все тлумачення попередньої версії триптиха.
Сюрреальність намагається проникнути в дійсність, неможливе змішалося з реальністю.
Узагальнюючи те що відбувається в наш час, звернув увагу на свої архіви, та спробував ввести нові смисли, використавши принти які залишилися після старої експозиції, яка висвічувала наслідки аварії на ЧАЄС у 1986 році, очами нелегального туриста.
Ця пожежа та руйнування почалися понад тридцять років потому. Отже, кожного дня ми бачимо, як руйнується тоталітарна система, адже це виявився дуже болісний і тривалий процес.
На ці маніпуляції з власними архівами, вплинуло глобальне усвідомлення того, що відбувається зі мною і моєю країною.
Мої проникнення в Зону, скінчилися назавжди, звідти і назва “Архів зниклого сталкера.” , який входить до мок’юментарі веб-проекту “Невиданий поліція”.
Павло Лиховий.
Роботи фотографа можна побачити в проекті «MYPH», присвяченому школі концептуальної і арт-фотографії можна подивитися в Dymchuk Gallery (Київ) до 13.11.2022.
МІТЄЦ. Проєкт “Тривання”, 2022.
