Юлія Степанок (Львів) про проєкт Андрія Сагайдаковського (Львів). “Мистецький Арсенал” (Київ), 2020 р.

«Щоразу, коли  йдеться про живопис, які б не були техніки та формати, завжди виникає одне і те ж питання: «Що там відбувається?». Полотно, папір або стіна: це — сцена, на якій відбувається дійство. І картину слід сприймати як своєрідний театр по-італійськи: завіса піднімається, ми дивимося, чекаємо, слухаємо, розуміємо; коли сцена завершується, і картина зникає, ми згадуємо; ми — вже не ті, якими були раніше: як в античному театрі, ми пройшли обряд посвячення.»*

Вже вкотре куратори «Арсеналу» відмовляються від звичної для більшості культурних інституцій ретроспективної експозиційної подачі виставкового проєкту і цього разу пропонують нам тотальну інсталяцію Андрія Сагайдаковського під назвою «Декорації. Ласкаво просимо!». Всю виставку варто сприймати як один суцільний твір, а точніше — як одну велику сцену, де розгортається театралізована вистава, де сам автор безпосередньо вступає в гру з глядачем. Поєднання минулого/теперішнього часу, живописних робіт різних років, настінного письма, що огортає інтер’єри, відео- та фотодокументації, реді-мейдного спортінвентарю, фотошпалер, заданої архітектури «спортзалів», квазіфункціонального декору, музичних звуків, запахів та ароматів, інтерактивних дійств, гри фактур і масштабів, блиску дзеркал і «бідності»**  — усе це складається в одну величезну авторську інсталяцію.

Експозиція — це перенесення атмосфери затишку майстерні Сагайдаковського, інтимного простору художника у виставкові зали Арсеналу. 10 анфіладних приміщень, 60 робіт автора поєднані між собою не хронологічними, а тематичними (з кураторського погляду) циклами: фрагмент, анатомічні штудії, тілесна еквілібристика, кіно, діти-воїни і дитячі забави, спортивні вправи. Це вносить невеликий хаос в розуміння етапів творчості автора та сприйнятті експозиції цілісно, адже роботи поєднані між собою з різницею в роках їх створення, а зі слів кураторської групи** «кожен етап природньо мав свої характерні риси», які на жаль, в даному форматі експонування складно «прочитати». Основні акценти на декораціях виставки — чергуванні жовтих і сірих кольорів стін арсенальних залів, кімнат з дзеркалами, реді-мейдах  (різноманітних спортивних інвентарях) та грі їх тіней, ігрових кімнатах, а не безпосередньо на роботах Сагайдаковського.

Головна тема усієї творчої діяльності художника обертається навколо найбільш екзистенційної драми, якої зазнає суспільство і окрема людина — маргінальність, самотність, покинутість. Цінність простих речей життя передана крізь неймовірний ліризм його килимків. Він проступає в експресіоністичній подачі кожного образу з творів Сагайдаковського. Жити тут і зараз, саме в цю мить, що для автора є вкрай важливим, в даному виставковому проєкті трансформується в ігрові аспекти концепцій за Хейзінгою. Дослідник, виходячи з ідей Канта, Шиллера і Шпенглера, говорить про ігровий характер мистецтва як спонтанної діяльності, яка приємна сама по собі й незалежна від будь-якої мети, а також про перетворення сучасного мистецтва на різновид спорту, тобто гри.

Тут кураторська група, замість того, аби показати внутрішні переживання, болі та труднощі в житті художника, акцентує на спонтанності й грі з глядачем. За яскравими образами, фарбами, сміливими написами, всіма тими штучними декораціями, відчувається наскрізне відчуття непевності, ностальгії та затишку підвального приміщення майстерні автора, де в клубах сигаретного диму та під звуки рваних і нервових ритмів улюбленого виконавця Джимі Хендрікса ховається самотній художник, свідомий та щирий аутсайдер середовища львівської тусовки.

Юрій Лотман в своєму творі відзначав, що на певних етапах розвитку того чи іншого суспільства виникають передумови для поширення театрального духу в усіх царинах буття людини. Відбувається театралізування епохи в цілому, коли «специфічні форми сценічності сходять із театрального майданчика й підкорюють собі життя»***.  Таким чином, граючи в гру, міняючи місцями ілюзію та реальність, окутуючи експозиційний простір вуалью виставкового дійства — цим самим дезорієнтуючи відвідувача, автор спонукає розгледіти крізь діряві килимки яскраве сонячне світло, усмішку немовлят і дитячі забавки, течію річки, лісові хащі, в яких краще не заблукати, постаті напівбога та дитини-воїна, численні фрагменти ніг і вух —  в усій цій тотальній інсталяції, його власній ігровій кімнаті сміху.

* Барт, Ролан. Сай Твомбли / Ролан Барт. — М. : Ад Маргинем Пресс, Музей современного искусства «Гараж», 2020. — 72 с. : ил.

** Кураторський екскурс у виставку «Андрій Сагайдаковський. Декорації. Ласкаво просимо!»

*** Лотман Ю. Избранные статьи по семиотике и типологии культуры : [в 3-х т.] / Ю. Лотман. — Таллинн : Александра, 1992. — Т. 1 : статьи по семиотике и типологии культуры. — 479 с.

Автор Степанок Юлія

Матеріал написаний в рамках освітньої програми Мистецького арсеналу «Факультатив» за підтримки Українського культурного фонду.