Меню

САГАЙДАКОВСЬКИЙ ЗА ДЕКОРАЦІЯМИ

Юлія Степанок (Львів) про проєкт Андрія Сагайдаковського (Львів). «Мистецький Арсенал» (Київ), 2020 р.

 

“Щоразу, коли мова йде про живопис, які б не були техніки та формати, завжди виникає одне і те ж питання: «Що там відбувається?». Полотно, папір або стіна: мова йде про сцену, на якій відбувається дійство. І картину слід сприймати як своєрідний театр по-італійськи: завіса піднімається, ми дивимося, чекаємо, слухаємо, розуміємо; коли сцена завершується, і картина зникає, ми згадуємо; ми вже не ті, що раніше: як в античному театрі, ми пройшли обряд посвячення.”*

 

 

Вже вкотре куратори «Арсеналу» відмовляються від звичної для більшості культурних інституцій ретроспективної експозиційної подачі виставкового проєкту і на цей раз пропонують нам тотальну інсталяцію Андрія Сагайдаковського під назвою “Декорації. Ласкаво просимо!”. Всю виставку варто сприймати як один суцільний твір, а точніше — як одну велику сцену, де розгортається театралізована вистава, де сам автор безпосередньо вступає в гру з глядачем. Поєднання минулого/теперішнього часу, живописних робіт різних років, настінного письма, що огортає інтер’єри, відео- та фотодокументації, реді-мейдного спортінвентарю, фотошпалер, заданої архітектури «спортзалів», квазіфункціонального декору, музичних звуків, запахів та ароматів, інтерактивних дійств, гри фактур і масштабів, блиску дзеркал і «бідності»**  — усе це складається в одну величезну авторську інсталяцію.

 

 

Експозиція — це перенесення атмосфери затишку майстерні Сагайдаковського, інтимного простору художника у виставкові зали Арсеналу. 10 анфіладних приміщень, 60 робіт автора поєднані між собою не хронологічними, а тематичними (з кураторського погляду) циклами: фрагмент, анатомічні штудії, тілесна еквілібристика, кіно, діти-воїни і дитячі забави, спортивні вправи. Це вносить невеликий хаос в розуміння етапів творчості автора та сприйнятті експозиції цілісно, адже роботи поєднані між собою з різницею в роках їх створення, а зі слів кураторської групи** “кожен етап природньо мав свої характерні риси”, які на жаль в данному форматі експонування складно “прочитати”. Основні акценти на декораціях виставки — чергуванні жовтих і сірих кольорів стін арсенальних залів, кімнаті з дзекалама, реді-мейдах  (різноманітних спортивних інвентарях) та грі їх тіней, ігрових кімнатах, а не безпосередньо на роботах Сагайдаковського.

 

 

Головна тема усієї творчої діяльності художника про найекзистенційнішу драму, яку зазнає суспільство і окрема людина — маргінальність, самотність, покинутість. Цінність простих речей життя передані крізь неймовірний ліризм його килимків. Він проступає в експресіоністичний подачі кожного образу з творів Сагайдаковського. Жити тут і зараз, саме в цю мить, що для автора є крайнє важливим, в данному виставковому проєкті трансформується в ігрові аспекти концепцій за Хейзінгою. Дослідник, виходячи з ідей Канта, Шиллера і Шпенглера, говорить про ігровий характер мистецтва як спонтанної діяльності, яка приємна сама по собі й незалежна від будь-якої мети, а також про перетворення сучасного мистецтва на різновид спорту, тобто гри.

 

 

Тут, кураторська група, замість того, аби показати внутрішні переживання, болі та труднощі в житті художника, обирають акцент на спонтанність, спортивність та гру з глядачем. За яскравими образами, фарбами, сміливими написами, всіма тими штучними декораціями, відчувається наскрізне відчуття непевності, ностальгії та затишку підвального приміщення майстерні автора, де в клубах сигаретного диму та під звуки рваних і нервових ритмів улюбленого виконавця Джимі Хендрікса ховається самотній художник, свідомий та щирий аутсайдер середовища львівської тусовки.

 

 

 

Юрій Лотман в своєму творі відзначав, що на певних етапах розвитку того чи іншого суспільства виникають передумови для поширення театрального духу в усіх царинах буття людини. Відбувається театралізування епохи в цілому, коли “специфічні форми сценічності сходять із театрального майданчика й підкорюють собі життя”***.  Таким чином: граючи в гру, міняючи місцями ілюзію та реальність, окутуючи експозиційний простір вуалью виставкового дійства — цим самим дезорієнтуючи відвідувача, автор спонукає розгледтіти щастя й самотність проглядаючі крізь діряві килимки, яскраве сонячне світло, беззубу усмішку немовлят, крізь розрізи синього неба в хмарах та дитячі забавки, течію річки, лісові хащі в який краще не заблукати, постаті напівбога та дитини-воїна, численних фрагментах ніг і вух —  в усій цій тотальній інсталяції, його власній ігровій кімнаті сміху.

 

 

* Барт, Ролан. Сай Твомбли / Ролан Барт. — М. : Ад Маргинем Пресс, Музей современного искусства «Гараж», 2020. — 72 с. : ил.

** Кураторський екскурс у виставку “Андрій Сагайдаковський. Декорації. Ласкаво просимо!”

*** Лотман Ю. Избранные статьи по семиотике и типологии культуры : [в 3-х т.] / Ю. Лотман. – Таллинн : Александра, 1992. – Т. 1 : статьи по семиотике и типологии культуры. – 479 с.

 

Автор Степанок Юлія

Матеріал написаний в рамках освітньої програми Мистецького арсеналу «Факультатив» за підтримки Українського культурного фонду.

 

бачите помилку, пишіть сюди