EN RU

Роман Жук в НГМ ім. Б. Г. Возницького (Львів)

Роман Жук в НГМ ім. Б. Г. Возницького (Львів)

8 вересня о 16.00

Текст організаторів:

Відкриття виставки Романа Жука «Я все ж тебе кохаю… I still love you…».

Виставка включає як роботи раннього періоду, так і нові полотна автора. Глядачам буде запропоновано масштабний творчий зріз художника, який став одним із засновників вітчизняного трансавангарду.

Тарас Возняк:
«Що потрібно знати про художника Романа Жука? Що він народився у Тлумачі, дитинство провів у Коломиї. Що він вчився у Львові. Що він останні тридцять років мешкає в Амстердамі. Що він почав по-серйозному формуватися під час остаточної агонії першого концептуального модернізму, під час становлення антитрансценденталістського постмодернізму і сьогодні творить у часи агонії вже останнього — тобто постмодерну. Ситуація непроста. У ній можна легко загубитися, тим більше, що зміни проходять надзвичайно стрімко і у наших коломиях майже незауважувано. Тому перед Романом Жуком постав виклик — як статися, як реалізуватися і не згубитися, як багато-хто. Що ж врятувало художника Романа Жука від пасток неактуальності та вторинності. Бо ж просто смішно бавитися у якісь кубістські чи футуристичні забавки наприкінці ХХ сторіччя. А бавляться у святій наївності на наших периферіях, які дуже часто є поза будь-якими світовими трендами — на наших коломиях і досі процвітає та марнославиться таке собі новітнє українське хуторянство… Однак художник Роман Жук все ж знайшов у собі доволі інтелектуальних сил та мистецької інтуїції пройти ці тридцять років мистецької еволюції не стежинами рідного хуторянства, де б знайшов і нашу хуторянську славу, і повагу, а під вітрами світових, ой яких жорстких, мистецьких трендів. І, якщо хто гадає, що йому вдалося здолати цей шлях тому, що в Амстердамі він був ближчим до генераторів світових мистецьких мод, то це не вся правда. Зовсім не вся. Бо насправді він мешкає на одному з віртуальних голландських островів, які інколи, о, диво, можуть знаходитися і десь під коломиями — як і кожен справжній мистець він живе на самоті із самим собою та трансцендентним, перед яким — знаючи це чи не знаючи — пере-буваємо всі ми — тільки хтось це відчуває чи розуміє, а більшість — ні. Роману Жуку парадоксальним чином допомогла стати після-пост-модерним мислителем (саме так) і художником наша українська архаїчність, яка ніколи не рвала зв’язку з тим трансцендентним, що зачаїлося у наших крашанках, кептарях, бартках під стріхами наших ґражд — бо ми і далі, значною мірою, мешкаємо саме там, а не у хрущовках, як видається. Тобто, ми і далі, і на біду, і на щастя є дуже архаїчними.

Жуку вдалося оминути відсторонену, якщо не цинічну, постмодерністичну іронію — а саме вона і є одним із найбільш визначальних маркерів та трендів постмодерну. Саме завдяки цій, закладеній у нього ще десь в коломиях, архаїці йому вдалося оминути рифи холодного до жаского постмодерну і, вхопившись у рятівне коло теплішого, більш о-людненого трансмодерну висадитися на незвідані досі береги метамодернізму. І саме в контексті метамодернізму йому прийдеться творити далі. І повертаючись до першої у цьому тексті тези — творчість художника Романа Жука є насправді дуже трепетним у метамодерному сенсі поверненням людського у всіх його вимірах у мистецький контекст після модерну і навіть після постмодерну. Йому вдалося обманути постмодерн — феноменально. І водночас його творчість це — повернення європейської традиції у її найкращому виконанні. В цьому останньому сенсі Роман Жук є мистцем не лише українським, бо так себе декларує, попри те, що тридцять років мешкає у Амстердамі, але насправді глибоко і закорінено европейським. Через нього на свій метамодерний спосіб промовляє як сучасність, сьогодення, так і традиція — від грецької архаїки до Мерилін Монро.»

Виставка триватиме до 31 жовтня.

Національна галерея мистецтв ім. Б. Г. Возницького
В. Стефаника, 3, Палац Лозинського, Львів

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.