EN

«Річ із внутрішнього простору» в ІПСМ

3 лютого о 19.00

Текст організаторів:

«Річ із внутрішнього простору».
Учасники: Галина Байда, Ілля БЕЛ, Таня Горше, Анастасія Григор’єва, Ірина Дунаєва,
Олена Єрмоленко, Еллайя Єфимова, Ельга Зефірова, Валентина Іванова / Ольга Кубланова, Ганна Карасьова, Юлія Кисіль, Олександра Клітіна, Ан Колесан, Людмила Коляда, Катя Кононенко, Анна Легенька, Антон Логов, Марина Мельник, Олександр Мещеряк, Ксенія Оксінь, Марія Пастернак, Анна Пилипчук, Наталія Пономарьова, Марго Рєзнік, Юлія Савенко, Світлана Смаль, Олена Соломенчук, Лілія Тополюк, Міла Чепрасова, Валентин Чорний, Ярослава Школьна, Юлія Swan, Y_O_V / ELIS •luna•
Це цитата Славоя Жижека, інтерпретатора та популяризатора теорії Лакана, – люблю його перечитувати, знаходити те, що резонує наразі. Річ з великої літери у структурі психіки Лакана, любителя парадоксів, – це «маленький об’єкт», «petit object a», який розростається до неймовірних розмірів. «Річ» – це ядро особистості, яке втілюється у фантазмі. Це «дещо страшне», нав’язливий образ бажаного (за аналогією з «нав’язливою ідеєю») – те, що «конституює суб’єкта», робить його самим собою… Щоб проілюструвати механізм візуалізації нав’язливого образу, Жижек аналізує «Соляріс» Тарковського за романом Лема, де «мисляча субстанція» цієї планети оживляє фантазми героїв…
Чому для мене, як і для будь-якої іншої творчої людини, пошук образів із внутрішнього простору, які підкажуть, хто ти є на цьому етапі твого життя, такий актуальний? Розібратися у собі – завдання непросте. Відокремити зерна внутрішнього від полови зовнішнього. Можливо, найскладніше з усіх. Хто ти є і що тебе турбує насправді? Які «болі» мучать, які потреби та пріоритети ти приховуєш від самого себе? У повсякденності ми втікаємо від цих питань, залишаємо їх на «потім», яке, знову ж таки, ніколи не настає, бо є лише «сьогодні і зараз». І звикаємо довго перебувати в «режимі плато», інерційного руху, а так хочеться долати нові висоти.
Людина відчуває себе творчою, коли вона перебуває у процесі безперервного розвитку, творіння – себе самого. Крок за кроком ти рухаєшся, стаєш самим собою. Щойно припиняється процес становлення і починається процес соціальної мімікрії – ти сам собі вже не цікавий. Зараз, як ніколи раніше, гостро відчувається – виконуючи нав’язані ролі, ми віддаляємося від себе. Епоха соціальних мереж дуже сприяє змішанню себе з очікуваннями інших, до відчуження від свого призначення – та виконання банальних ролей, запропонованих колективним суперего.
«Якщо тебе немає в мережі, тебе немає взагалі» – цю дурнувату фразу чуєш на кожному кроці майже щодня. Наша запропонована соціумом роль – це як вузьке коло крейдою на підлозі навколо, яким ми захищаємо себе від нескінченного простору магічної реальності нашого власного «Я». Ми його боїмось і не розуміємо, не намагаємося зрозуміти. Тому хтось виконує роль «ідеальної матері», хтось – «міс-досконалість», хтось – «мережевого експерта», «альфа-самця», «невтомного борця за справедливість», «суперкоуча»… Скільки людей – стільки й ролей… Коли зустрічаєшся з людьми в реальності, то часом виникає когнітивний дисонанс від невідповідності справжньої людини його мережевій масці.
Як же в такому разі докопатися до істини про самого себе, відповідно – віднайти сенс власного унікального життя? Рухаючись за якими віхами та ознаками? Мистецтво давно відпрацювало цю технологію пошуку – ну хоча б у випадку із сюрреалістами, які справжньою, найвищою реальністю вважали реальність внутрішню, яка завжди прихована та підлягає виявленню. Для цього вони займалися чимось подібним до практики щоденного самоаналізу – читали знаки та образи, які посилаються з несвідомого, що ретельно ховається, але ніколи не бреше…
Ці образи – дивні, лякаючі істинною сутністю наших бажань Речі – спливають уві сні чи маренні, у станах, коли цензура свідомості не працює. З’являються із «метафізичної пустелі», яка знаходиться у нас всередині, і яку бачили і досліджували такі як Далі або Магрітт. Якщо подивитися на мистецтво з цього боку, то саме на нього можна покладати надії на порятунок світу від загальної брехні. Адже кожен Образ говорить про істину наших бажань, відтак про нас самих. Потрібно лише вміти прочитати його зашифровані послання. Спробуємо, почитаємо?
Вікторія Бурлака, кураторка проєкту.
Проєкт триватиме до 13 лютого.

Інститут проблем сучасного мистецтва
Коновальця, 18Д

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.