Меню

РЕФЛЕКСІЯ НАД ВИСТАВОЮ PER SE

Дарія Пугач (Київ), — літературознавка, — розмірковує над питанням: «Чи можна мовою перформансу передати філософські категорії?»

Будь-якій людині, яка дивилась фільм, знятий за книжкою, знайома напруга між впізнаванням сюжетних зламів — і новизною сприйняття акцентів, які розставляє зовсім інакше фільм (аж до неприйняття останніх, що резюмує класичне «Книжка краща!»). Існує ціла дисципліна, що вивчає інтермедіальність (переклад твору мистецтва засобами іншого) — компаративістика. У ній погляд дослідника, що є переважно академічним, фокусується на способах і методах передачі матеріалу в різних жанрах мистецтва. Та не менш цікавим є те, як та сама історія стає інакшою завдяки деталям, що, накопичуючись, змінюють фокус. Особисто я відчувала вище вказану напругу, коли, будучи вражена виставою в театрі, вдома перечитувала п’єсу — і це нове прочитання ставило більше запитань, ніж я мала до того. Питання інтерпретації в цьому випадку трохи невловиме: можна перелічити всі техніки та відмінності між творами, але важко сказати, як кожна з них конкретно впливає на це інакше враження.

Фото з вистави в Києві, фотограф Марк Чіківчук

У компаративістиці часто стоїть запитання про інтерпретацію — коли ж часом невловною, аж до загадковості, є сама авторська інтенція, як-от перформанс за мотивами філософій Канта та Сковороди. Ідея такої вистави зачіпає, та в той же час ошелешує: а що, власне, спільного між цими філософами, чому було вибрано саме їх, та і взагалі — як за допомогою мови перформансу можна пояснити філософські категорії? Як за допомогою пластики можна передати конкретну і складну категорію філософії, якщо рух і слово мають різні рівні і ступені абстрактності? Крім того, чи мусять глядачі і перформери добре орієнтуватися у філософії, щоб провідчувати виставу, бути підготовленими, щоб зчитати певні концепти?

Фото з вистави в Києві, фотограф Марк Чіківчук

31 серпня і 1 вересня в приміщенні Культурно-мистецького центру Києво-Могилянської академії було проведено два покази вистави Per Se — спільного німецько-українського проекту, де дві групи перформерів із двох країн намагалися за допомогою пластики і композиції передати такі різні філософії — Сковороди і Канта. Вона складалась із двох частин, кожна присвячена одному з філософів (утім, не без інтервенцій іншої групи). Уже під час перегляду стало зрозуміло, що глядач і не має отримати «переклад» мовою перформансу філософської мови Сковороди і Канта — натомість різниця проводиться на рівні вираження, формулювання, а цей вимір — вимір стилю і способу мислення — таки можна втілити за допомогою руху.

Олексій Калюжний, співрежисер вистави Per Se:

«Ми не порівнювали Канта і Сковороду з погляду їхньої включеності в академічну філософію. Обидва вони відповідали на одні й ті ж самі запитання цілком інакшим чином і способом життя — і в той же час те, що вони постулювали, збігалось із тим, як вони жили, а це показує валідність їхньої філософії. Кант був інтровертний, жив у замкнутому просторі, ніколи нікуди не виїжджав, а Сковорода — мандрівним філософом».

«Такий вибір філософів — Канта і Сковороди — випадковий, але і обґрунтований. Можна було б вибрати, скажімо, Руссо і Сковороду, але тоді не було б такого сильного протиставлення, бо Руссо теж багато покладався на природу. А тут, попри цей контраст, мовляв, Канта і Сковороду важко зіставити, було видно, що між ними є спільне, що між ними можливий діалог».

Фото з вистави в Києві, фотограф Марк Чіківчук

Через перформанс Сковорода і Кант постають як втілення двох способів життя, двох дуже різних підходів до формулювання і до вираження. У Сковородинській частині із самого початку було більше конкретики: це і слайди із зображенням природи, які супроводжували пластику перформерок, і образність руху — можна було побачити камінь, залізо чи вітер у тому, як вони поводять себе на сцені. Коли ж натомість Кантівська частина — це більш абстрактні (але в той же час динамічніші) структури, прямі, різкі рухи із чіткою організацією: вони припиняються не перетікаючи одна в одну, а тоді, коли одна з перформерок каже слово «стоп». Для першої групи важливим було втілити саму природу (Натуру), яка для Сковороди є чимось нескінченним і неосяжним — таким, яким є і Бог (цитата про Натуру була зачитана під час вистави). Оскільки зі Сковородою асоціюється мандрівний спосіб життя, а також афористичний, наративний спосіб філософування, то актори зачитували «коротку фабулку» про Тулуб і Голову, втілюючи цих алегоричних персонажів. Тож Сковородинська частина витворює асоціативний ряд: природа, театральність, образність, притчевість. За допомогою руху і способів його організації, поводження перформерок і перформера на сцені можна отримати враження про українського філософа, про те, яке враження справляє його філософування, а також про його стиль.

Фото з вистави в Києві, фотограф Марк Чіківчук

Світлана Олексюк, співрежисерка перформансу: «Мені часом давалися недостатньо доступними для безпосереднього чуттєвого сприйняття категорії, якими оперує філософія. Розуміння самих категорій Канта, приміром, приходить зовсім не відразу після прочитання і потребує знання контексту, історії думки до нього та після. Але завжди було цікаво і, як на мене, багатозначно й інформативно, як кожен філософ пише, як він формулює — навіть на рівні синтаксису. Це ж також багато говорить і про його рідну мову: у випадку нашої вистави від точної німецької з її багатьма підрядними конструкціями — до української, де більше свободи й простору для інверсій, та немає такого чіткого порядку слів».

Фото з вистави в Києві, фотограф Марк Чіківчук

Отож Кант різниться рішуче всім від Сковороди: кабінетний, аж до стереотипності, вчений, академічний, педантичний. Йому не притаманно писати притчами чи розповідями, та і яскраві образи на кшталт змії у траві чи латаття на воді також відсутні. Тож стиль філософування Канта й пов’язаний із цим спосіб його життя показано різкими, прямолінійними, чіткими рухами, які мають вивірений початок і кінець. У перформансі життя Канта як кабінетного академічного вченого (на противагу Сковороді) було показано в досить дотепній манері: одна з перформерок, міркуючи за допомогою пластики про емоції, представила свій етюд як «Доповідь про ейфорію і нудьгу», а дві інші показували відповідно «Відповідь на доповідь» і «Відповідь на відповідь». Така педантичність, хоч виглядає й іронічно, викликає асоціації з науковим колом, членом якого був Кант і якому притаманна послідовність й увага до дрібниць.

Репетиція у Кельні, фотографиня Катерина Полякова

Спроба передати філософування чи то Сковороди, чи Канта не намагаючись буквально перекласти їхні думки чи категорії (хоча «річ у собі» таки втілила німецька група перформерок), а натомість підкреслюючи спосіб життя і формулювання певного філософа (а що важливо — у Сковороди і Канта ці речі збігались) — це досить свіжий підхід, адже він не займається перекладом з мови одного медіуму на інший (з мови філософії — на мову перформансу), а натомість працює творчо.

Фото з вистави в Києві, фотограф Марк Чіківчук

Олексій Калюжний: «Власне, через ці філософії і тому, що в нас різні команди, які все ж мали взаємодіяти між собою, було цікаво подивитися і на різницю між німецьким й українським світоуявленням, і тим, як актори ставляться до своєї праці. Українська команда складалася з людей, які між собою не були до цього проекту знайомі, крім того, вони всі були аматорами і мали зовсім різний бекґраунд. Коли ж німецькі учасниці — це професійні перформерки, які вже, крім однієї, виступали разом. У нас було лише 4 дні репетицій між людьми, які до того одне одного не бачили, у яких різне світосприйняття і різне розуміння».

Фото з вистави в Києві, фотограф Марк Чіківчук

 

Зрозуміло, що такий формат вистави — це work in progress і воркшоп, який і для режисерки, і для акторів є простором комунікації і діалогу. Скоровода і Кант — це центральні постаті для відповідно української та німецької філософій, люди, які жили в той самий час, але здаються такими різними, що між ними годі знайти спільне. Втім, у перекладі на мову перформансу можна поставити цих філософів на одну платформу, на якій можливий діалог, спровокований ґрунтовними питаннями, які і ставили собі ці філософи, хоч і давали інакші відповіді. Це також і простір міжкультурного спілкування, адже крім показу у вересні 2018-го в Києві, перформанс було також продемонстровано в Кельні 15 і 16 лютого 2019 року.

Репетиція у Кельні, фотографиня Катерина Полякова

А що це дає така вистава для глядача? На мій погляд, перш за все розуміння, що діалог між філософіями і — ширше — культурами можливий навіть тоді, коли здається, що зіставляються цілком протилежні речі. А також розуміння можливостей мистецтва, потенціал перформансу для втілення концепції чи ж образу — і потенціал філософії бути доступною і ставати простором комунікації, а не сухою академічною дисципліною, приреченою «бути зрозумілою» фахівцям.

бачите помилку, пишіть сюди
Поділитися сторінкою