EN RU

РОЗМОВА З ТАЄЮ ГЕРШУНІ-ГАЛАГАН

РОЗМОВА З ТАЄЮ ГЕРШУНІ-ГАЛАГАН

Колекціонери Костянтин Клімашенко (Київ), Юрій і Людмила Каплуни (Київ), фотограф Наталія Сьомочкіна, Костянтин Клімашенко (Київ), Ната Катериненко (Київ) в гостях у художниці Таї Гершуні-Галаган (Київ).

 

Тетяна Гершуні-Галаган (запрошуючи гостей): Ласкаво прошу в мої скромні апартаменти. (Вказуючи на невеликий простір однокімнатної квартири) Тут в цей час я живу і працюю. Біля вікна мого офісу (Вказуючи на ліжко) — спальня. (Показуючи торець кімнати) А це майстерня. (Звертаючи увагу на великий портрет біля стіни) З цього портрета почалися мої експерименти зі стереоживописом. Він створений за принципом анагліфа, тобто 3D зображення, ефекта, який стає видимим крізь стереоокуляри, які використовуються в 3D кінотеатрах.

Наталія Сьомочкіна: Ви в окулярах і пишете?

Т.Г.: Так. На певних етапах це необхідно, наприклад, для вибору точного відтінку кольору. Я намагаюся досягти, щоб стереоефект і живопис становили одне гармонійне ціле і не руйнували візуальної цілісності зображення. Адже звичайні анагліфи мерехтять в очах, а я цього прагну уникати. Стереоефект для мене лише технічний прийом, за допомогою якого вирішую інші завдання. Не просто роблю зображення об’ємним, а поєдную два зображення в одному, яке розшаровується, коли на нього дивишся крізь стереоокуляри.

 

РОЗМОВА З ТАЄЮ ГЕРШУНІ-ГАЛАГАН

«Подвійний портрет Марії Галаган», 200Х150см, авторська техніка на полотні. 2010

 

Вперше це було зроблено в «Подвійному портреті Марії Галаган». У ньому поєднані образи моєї мами і Марії Лопухиної пензля Боровиковського. У підтексті цієї роботи — мої дитячі переживання і асоціації, які зв’язали ці два образи. Стереоефект дає форму цим переживанням, що з’єднує час, особисту історію і емоції, які накладаються одна на одну, де один контекст доповнюється іншим. Ви звертали увагу, що деякі люди нашого часу схожі на тих, хто жив у 16 столітті? Така трансцендентна схожість мене завжди зачаровувала.

Картини з 3D ефектом, особливо великих розмірів, вимагають особливого простору і освітлення. На них бажано дивитися з великої відстані. Чим більше відстань між картиною і глядачем, тим сильніше проявляється ефект.

 

РОЗМОВА З ТАЄЮ ГЕРШУНІ-ГАЛАГАН

«Подвійний портрет Gilbert & George», авторська техніка на полотні, 140х100, 2014

 

Юрій Каплун (вказуючи на інші роботи, які стоять біля стіни): А це?

Т.Г.: Роботи з мого останнього живописного проєкту «Подвійний портрет Художника». Це портрети класиків сучасного мистецтва, для яких автопортрет був важливою складовою творчості і творчого методу: Фріда Кало, Чак Клоуз, Сінді Шерман, Пікассо, Далі, Баскія… Поки їх вісім, але в планах робити ще. (Дістаючи величезну роботу) Це портрет Гілберта і Джорджа. Їх творчий дует заснований на інтелектуальності і сексуальності. Тут переплелися любов і творчість ідеальна, на мій погляд, комбінація, коли в голові і тілі одного існує інший.

В основі цього та інших портретів цієї серії оригінальні автопортрети, трансформовані за допомогою різного роду поєднань двох зображень.

Наприклад, подвійний портрет Пікассо, складений з його раннього реалістичного і останнього гротескного автопортретів. Між цими двома образами все життя великого художника. У подвійному портреті Фріди Кало також використані два образи: ранній автопортрет художниці, 1926 року, і образ смерті, який став класичним в латино-американському мистецтві, створений мексиканським графіком Хозе Гвадалупе Посадою під назвою «Ла Калавера Катріна». У стереоокулярах глядач, закриваючи одне око, чітко бачить автопортрет Кало і, закриваючи інше зображення черепа в жіночому капелюху. Робота також має пряму референцію до середньовічної європейської алегорії «Дівчина і Смерть» і присвячена життєвому і професійному стоїцизму Фріди Кало.

Ната Катериненко: Таню, тебе довго не було в Києві. Ти поїхала в 1997 році в Канаду. До свого від’їзду ти була досить активна…

Т.Г.: Тільки починала і досить успішно. Тоді в своїх інсталяціях і живописі я почала використовувати ультрафіолетове освітлення і неонові фарби. На той момент це було новаторським прийомом.

Н.К.: Після повернення сюди з Канади, ти, напевно, відчула, що не потрапляєш в обойму вже усталених правил і персон арт-процесу, бо ролі вже були розподілені.

Т.Г.: В якомусь сенсі, так. Як в’яне квітка, яку в період першого цвітіння пересаджують в чужорідну землю. Але це був мій вибір. Можливість поїхати вчитися за кордон, себе показати і на інших подивитися була дуже привабливою.

 

РОЗМОВА З ТАЄЮ ГЕРШУНІ-ГАЛАГАН

Тая Галаган. Персональна виставка в галереї Darren Baker Gallery, організована Ukrainian Art Gallery, Лондон, 2015

 

Людмила Каплун: Що підштовхнуло повернутися сюди?

Т.Г.: Складне питання. Деяким здається божевіллям після 10 років життя в іншій країні повернутися на відправну точку і почати все початку. Це ризикований де-тур.

Проте, на мій погляд, основна причина хронічна втома від емоційної напруги, яка постійно переслідує тебе в незвичному світі зі своїми правилами і порядком. Приводом повернутися стала поїздка в Індію. Побувавши на землі, де все дихає вічністю, я не змогла повернутися туди, де все просякнуте ідеєю конформізму і консьюмарізму.

Втомилася «жувати» свою мрію, яка виявилася несмачною цукеркою, загорнутою в красиву обгортку. Набридло бути білкою в колесі, яку непогано годують, але заганяють до смерті. Зрозуміла, що йду не тим шляхом. В Україні ще є умови для споглядання і осмислення себе і своєї творчості.

Н.К.: Але сучасне мистецтво в Україні теж стало прагнути до обгортковості, від якої ти втекла з Канади.

 

РОЗМОВА З ТАЄЮ ГЕРШУНІ-ГАЛАГАН

«Ігровий майданчик», п/о, 150×200 см, 2018

 

Т.Г.: Який статус країни в світовому контексті, такий і статус художника, що представляє цю країну. В України, як у держави, яка хоче влитися в світовий сучасний економічний і культурний процес, спроба заявити про себе в різних областях, в тому числі і в мистецтві є природною. Ми намагаємося бути модними, сучасними, так би мовити, відповідати сучасним світовим стандартам, в тому числі і в мистецтві. Але поки до нас ця мода доходить, вона застаріває на Заході.

Костянтин Клімашенко (несподівано з’являючись в дверях, вказуючи на частування, які приніс): Дивіться, які смаколики!

Т.Г.: (Продовжуючи розпочату тему) Сучасна культура Канади, як і США, не врахувуючи традиційної культури корінного населення це культура іммігрантів, тому «мультикультурність» — суть їхньої внутрішньої політики. Аналогічний ідеологічний принцип існував в СРСР, що об’єднував під загальною ідеєю різні народи і народності.

 

РОЗМОВА З ТАЄЮ ГЕРШУНІ-ГАЛАГАН

Тая Галаган біля своєї роботи «Пробудження», Саскатун, Канада, 1998

 

Л.К.: Українська діаспора допомагає художникам-співвітчизникам?

Т.Г.: Художнику набагато важче емігрувати, ніж скажімо, вченому, або бухгалтеру. Він нікому не потрібен. Від нього мало користі. Наприклад, в імміграційному реєстрі професій, затребуваних в Канаді, професія «художник» стоїть на останньому місці. Спочатку я навіть якось і не замислювалася, що це означає, а потім зрозуміла, що в країні з чіткими законами і регламентом враховується кожна трудова одиниця і її місце в суспільстві, закріплене стабільним щомісячним доходом.

Отримавши диплом «Майстер Образотворчого Мистецтва» я, не маючи статусу іммігранта, не мала права жити як вільний художник, а тільки викладати за фахом і лише в тому випадку, якщо на конкретну вакансію не було претендентів зі статусом громадянина або іммігранта. Був випадок, коли мені відмовили у викладанні в одному з університетів тільки тому, що у мене не було статусу, не зважаючи на те, що деканат був зацікавлений у моїх професійних навичках. Такі правила. Все прораховано і розраховане на рівні державного бюджету. Як я вже сказала, це жорстка система, і вона в цілому правильно влаштована, особливо в умовах постійного масового припливу іммігрантів.

К.К.: А в нашій країні?

Т.Г.: Вільний художник нестабільна бюджетна одиниця. Як визначив свого часу Маркс, культура надбудова економічного базису. У цьому сенсі, мистецтво це надмірність, додатковий продукт, як вишенька на торті з вершками. Немає торта немає і вершків з вишенькою.

К.К.: Тільки тому, що художник нікому не потрібен, він вільний, а свобода дорогого коштує.

Т.Г.: Вільні тільки цигани і ченці, а художник щось середнє між циганом і ченцем.

 

РОЗМОВА З ТАЄЮ ГЕРШУНІ-ГАЛАГАН

Проєкт «Гнів», паралельна програма «Бієнале Арсенале», Київ, 2012

 

Н.К.: Чим освіта в Канаді відрізняється від освіти в Україні?

Т.Г.: Реалістична школа там не має статусу академічної, тобто основної, хоча і присутня як частина навчального процесу.

Коли я вперше зайшла в аудиторію арт-департаменту, в якій мені належало вчитися три роки, я була приємно здивована, побачивши на стінах роботи, які, на мою думку, були зроблені школярами. Від коментарів утрималася, коли мені пояснили, що це роботи студентів-випускників.

Малювати ти можеш не вміти, але думати ти зобов’язаний. Ось основний принцип виховання майбутнього вільного художника в Канаді. Інша справа спеціалізовані арт-коледжі. Я, наприклад, у свій час викладала в коледжі класичної анімації, де практикувалися академічні дисципліни: малюнок, анатомія, начерк з натури.

 

РОЗМОВА З ТАЄЮ ГЕРШУНІ-ГАЛАГАН

«Експансія», п/о, 160х140 см, 2018

 

Н.К.: Ти поїхала з однієї київської ситуації, а повернулася в іншу…

Т.Г.: Всі сильні фігури в українському мистецтві, як були до мого від’їзду, так і залишилися сильними і стали класиками. Так що в цьому сенсі ситуація мало змінилася. Але в той же час встигло вирости нове покоління художників, які і мають іншу думку, і вільно працюють з новими медіа.

Н.К.: Ти повернулася у той час, коли метод вже був знайдений і заявлений.

Т.Г.: Так. Всі стали апологетами свого власного методу і завдяки цьому непогано жили, ніби під копірку…

Н.К.: Енергія молодості здиміла, нерв творчий вичерпався…

Т.Г.: Є грішок «тиражності», але таке життя. Якщо знайшов свою золоту жилу, копай, поки не вичерпається. Але одна справа тиражність Уорхола, тобто тиражність, як основа і суть творчого методу, принцип, концепція, яка відображає існуючі реалії, й інше тиражність в сенсі одної й тої ж страви, поданої під різним соусом.

 

РОЗМОВА З ТАЄЮ ГЕРШУНІ-ГАЛАГАН

Юрій Каплун, Тая Гершуні-Галаган і пес Буч, 2013

 

К.К.: Багато хто не знаходить золоту жилу.

Т.Г.: А хтось знаходить і відкидає. Можливо, це мій варіант. Я швидко втомлююся від одного ходу, і переходжу до іншого. Але часто від задуму до його втілення проходять не дні, а місяці, а то й роки. А потім робота виконується за один день.

Н.К.: Ти повернулася з Канади не до чужих людей, до від’їзду не одна пляшка вина з колегами була розпита. Твої брати-художники пропонують тобі взяти участь у своїх проєктах?

Т.Г.: Мене дивувало те, що після мого від’їзду мене не запрошували в українські проєкти. Наче мене і зовсім не було, хоча мої ранні роботи були не раз відзначені за їх оригінальність і новаторство.

 

РОЗМОВА З ТАЄЮ ГЕРШУНІ-ГАЛАГАН

«Делікатеси», п/о, 170×115 см , 2003 (робота пропала в 2012 році зі складу київської галереї «Колекція»).

 

К.К.: За життя ніхто нікому нічого не винен. Якщо людина про себе не нагадує, то її забувають. Всі біжать вперед. Ти сказала, що приїхала чотири роки тому. Це розпал кризи. Кожен рятував щось своє. Якби ти приїхала сім років тому, коли бульбашка надувалася, цілком можливо, що ця твоя творчість була б активно затребуваною. З розвитком ринку з’являється багато спекулятивних грошей, і інвестори шукають куди вкласти, з падінням ринку товару стає більше, грошей менше, і ціна катастрофічно знижується, що призводить до втрати інтересу дилерів, тому що вони розуміють, що заробити на цьому не можуть.

Т.Г.: Нагадувати про себе не було часу. Спочатку було інтенсивне навчання, здача сесій. Творча практика в майстерні далеко не єдина дисципліна програми Майстерні. Курси з історії мистецтва і критики, незліченні есе і усні обговорення. Свобода оперувати іноземною мовою основна складова, а це теж приходить з часом. З другого курсу додалося викладання на кафедрі в якості асистента. Паралельно з усім цим регулярне заповнення імміграційних паперів. Я вже не кажу про клімат і їжу, до яких дуже важко звикнути. Зима триває вісім місяців, а середня температура за Цельсієм мінус тридцять п’ять. Все разом постійний стрес. Складно розслабитися і абстрагуватися в таких умовах.

Пам’ятаю, одного разу ртуть термометра опустилася до мінус п’ятдесяти шести. З вітром було мінус шістдесят три градуси. Мотор в моїй машині замерз і до будинку довелося добиратися пішки. Стан був, як у космонавта на Марсі, що втратив скафандр. Наступного дня я поїхала на роботу. Було мінус п’ятдесят і чотири.

 

РОЗМОВА З ТАЄЮ ГЕРШУНІ-ГАЛАГАН РОЗМОВА З ТАЄЮ ГЕРШУНІ-ГАЛАГАН

«Делікатеси», п/о, 170×115 см , 2003

 

Ще був випадок, коли мені довелося роздягнутися догола при мінус тридцяти. Фото-робота називалася «Автопортрет в преріях» така собі північна варіація на тему південних Венер Джорджоне і Тиціана. Фотографували в полі, щоб нікого не бентежити, а тому мої асистенти несли мене в машину і потім відігрівали коньяком. Після довелося реставрувати ведмежу шкуру, на якій я лежала під час зйомки, тому що пластмаса, що заміняла зуби нещасного вбитого звіра тріснула, не витримавши морозу. Страждання були не марними, фотографія з’явилася на обкладинці одного з канадських арт-журналів.

Коли після закінчення університету я отримала пропозицію на посаду провідного викладача малюнка в коледжі анімації, кілька місяців чекала підтвердження імміграційних служб. Працювати врешті-решт дозволили завдяки рекомендації професора одного із засновників «Шерідан Коледж», найпрестижнішого в Канаді коледжу мистецтва і дизайну, що знаходиться в провінції Онтаріо. Переглянувши моє портфоліо, Скотт Тернер запитав: з чого б я почала свій перший урок малювання. Згадавши перше заняття зі своїм учителем, я сказала, що перш за все навчу своїх студентів, як правильно тримати олівець. Більше до мене питань не було.

Н.К.: Ти писала роботи в Канаді?

Т.Г.: Звичайно, писала і не тільки. Були і фото, і відео, і аудіороботи. Але під час викладання на це майже не залишалося часу. Та й на майстерню грошей не було. Ідеї ​​залишалися в шухлядці. У декількох проєктах мені вдалося взяти участь, але кар’єрою успішного художника це назвати важко.

 

РОЗМОВА З ТАЄЮ ГЕРШУНІ-ГАЛАГАН

Людмила Каплун, Костянтин Клімашенко, Ната Катериненко в майстерні Таї Гершуні-Галаган, 2013

 

Н.К.: І ось ти повернулася до Києва…

Т.Г.: Пропозиція Костянтина Дорошенка стати куратором проекту «АУТ» багато в чому вплинула на моє рішення повернутися до Києва, де мене чекала нова цікава робота з близької мені темою аутизму. Два роки поспіль я займалася проектом АУТ. Кураторство цікава, але дуже важка робота. Довелося пожертвувати заради цієї ідеї власною творчою практикою. Проте я дуже рада, що нам вдалося здійснити цей проєкт. Він був унікальний.

За чотири роки життя в рідному Києві зроблено, безумовно, багато, але я досі не впевнена, чи правильно зробила, що повернулася. Починати все з нуля, знову завойовувати успіх на це потрібна енергія, а сил вже не так багато, як 20 років тому.

К.К.: (Здивовано) Всі чотири роки після повернення ти думаєш навіщо приїхала? Треба б забути це питання. Можна і 25 років про це думати. Що тобі дала Канада? Освіта?

Т.Г.: В Канаді я отримала найвищий мистецький диплом, рівний тутешній аспірантурі. Але дипломи категорія локальна. Освіта частина системи. Мій канадський диплом дає мені право на викладання на всій території Північної Америки. Але через те, що системи освіти там і тут різні, то в цілому, як тутешні дипломи не дієві там, так і тамтешній диплом втрачає свою силу тут.

 

РОЗМОВА З ТАЄЮ ГЕРШУНІ-ГАЛАГАН

«Ностальгія», п/о, 118х148 см, 2018

 

К.К.: А тобі не здається, що в тебе занадто великі запити до того, що суспільство повинно тебе оцінити. Ти поїхала в Канаду, і хотіла, щоб тебе там оцінили. Може, задуматися, як знайти успіх на землі, на якій ти живеш?

Т.Г.: Справа не в успіху, а в пізнанні саме себе і взаємин зі всесвітом, які врешті-решт визначаються нашими вчинками і творчістю.

К.К.: Це відповідь на те, чому ти художник-одинак. Створивши щось, художник повинен отримати п’ятдесят-сімдесят думок, щоб зрозуміти, чи вдався його твір. Ти придумуєш сьогодні якусь ідею, пропонуєш її, і публіка починає пізнавати тебе …

Т.Г.: Кожна людина це мандрівник. Впізнаваність почерку пастка, в яку я завжди боялася потрапити. Тому, як тільки мене починають впізнавати за якимось певним творчим жестом, я одразу міняю вектор.

Ю.К: Зараз деякі дилери страждають від відсутності роботи і шукають щось нове. Чому не знаходиться жодного дилера, який би з задоволенням взяв твої роботи?

Т.Г.: Інтерес до моїх робіт проявила не одна галерея, але підтримку в продукції я отримала лише від агентства «Арт-менеджмент». Вони виступили організаторами мого проєкту «Подвійний портрет художника» в рамках Київської арт-ярмарки 2011 року, а також персонального проекту «Гнів» в рамках паралельної програми першого «Київського міжнародного бієнале Арсеналє 2012».

 

2013 рік

 

 

Фото Наталії Сьомочкін і з архіву Таї Гершуні-Галаган

Матеріал створено за підтримки Юрія Каплуна та Костянтина Клімашенка.

 

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.