Вікторія Савченко – учасниця проєкту “МІТЄЦ. Реабілітаційний простір”, – про психотерапію та її необхідність в реаблітаційному процесі. За підтримки  Українського культурного фонду, 2021 рік.

 

Вікторіє, до проєкту «МІТЄЦ. Реабілітаційний простір» ви спілкувалася з психотерапевтами?

Ні.

І потреби не виникало?

Були думки.

З чим це пов’язано?

Моральне виснаження. Хотілось вилить душу. Мамі ти не хочеш про негатив розказувати, не хочеш, щоб вона переживала, те ж саме з ріднею. Ти поспілкувався з нею, а все одно повністю не міг сказати, що хотів. І це все накопичується. У мене були так звані осінньо-весняні депресії: я нічого не хочу, мене все дістало – «не трогайте мене, і я буду спокійна». Я розуміла, що мені потрібно виговоритися, розвіятися, відпочити від цього всього, провести зміни в житті, щоб все стало на свої місця. Так само на роботі. Я зараз працюю в торгівлі,  і бувають такі періоди, коли нічого не хочеться, і розумієш, що треба якось розрядити свій організм.

Розмова зі стороннєю людиною, якій можна розповісти багато того, що не розповіси близьким – це дуже важливий фактор?

Так.

Коли ви йшли в цей проєкт, знали, що тут будуть художні майстер-класи і працюватимуть психотерапевти. Ви розраховували на таку комплексну програму?

Як каже мій чоловік, я – за любий кіпіш: якісь там виставки, подорожі. Як каже мама чоловіка, я — пінок. Чоловік любить дома побути, максимум – піти в гості на шашлики. Я постійно в інтернеті  шукаю якісь події, виставки. Коли хворіла, ходила по квартирі, і вже сама з собою розмовляла, що робила, це все озвучувала. Розуміла, що треба в люди, мені треба спілкування. Дома робила якісь роботи: вишивала, але не вистачало спілкування з людьми. Я люблю активний образ життя, хоч не полізу на Говерлу, але постійно повинна бути в русі.

Тобто ви прийшли в проект, щоб «бути в русі»?

Так. Не вистачало звичайного спілкування. На роботі не поспілкуєшся про війну, тому що люди далекі від цього, вони не хочуть про це чути, а коли є  з ким поспілкуватися на ці теми, стає легше. Я дивлюся по чоловікові — йому спілкування про війну не вистачає, навіть більше ніж мені. Буває, його накриває. Він вмикає атошні пісні, говорить часто про війну. Ми двічі-тричі на рік збираємо волонтерську допомогу, їздимо в зону АТО до хлопців. Я бачу, коли чоловік приїжджає туди, він оживає, вочевидь йому не вистачає адреналіну, а мені не вистачає саме спілкування.

Чим для вас є психотерапія в цілому?

Це свого роду розрядка, відпочинок. Наприклад, коли ми спілкувались з психологами, я кажу собі: треба вилить душу. А як її вилить, коли ти людину навіть не знаєш і тобі некомфортно з нею спілкуватись? Ти ж людину бачиш вперше. Якщо мене спитають, які справи у мене в сім’ї, я не схочу розповідати про це. Якщо схочу про це поговорити, візьму пляшку вина, піду до куми чи до сестри і розповім, що у мене відбувається в сім’ї. Для того, щоб повністю розкритися з чужою людиною, розслабитися, треба спочатку поговорити на зовсім вільні теми, щоб можна було познайомитися, відчути людину, з якою ти спілкуєшся і зрозуміти, що ти готовий їй сказати, а що — ні. Повинен з’явитися контакт. Звісно, буває, побачиш людину і розумієш — це твоя людина, а буває зустрівся з людиною, і тобі не хочеться нічого говорити. Повинен пройти час, щоб більше дізнатися про людину, щоб хотілося розповісти,  про ситуації, які були на війні, критичні, веселі… Різні ж бували ситуації.

Тобто ви вважаєте, що психотерапевт — це модератор, якийі вибудовує діалог?

Так. Щоб можна було поспілкуватися, розказати про свої проблеми.

 

Опис проєкту:

АРТ-ТЕРАПІЯ ВЕТЕРАНІВ АТО / ООС ТА КОЛИШНІХ В’ЯЗНІВ «ДНР / ЛНР»

«МІТЄЦ. РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПРОСТІР” — інноваційна програма мистецько-психотерапевтичної реабілітації ветеранів АТО / ООС та колишніх в’язнів «ДНР / ЛНР». Над втіленням його у життя працюють команди двох громадських організацій — «МІТЄЦ» та «Львівський психоаналітичний інститут ментального здоров’я».

Впродовж 9 місяців учасники програми беруть участь у 8 майстер-класах із різних видів мистецтва: графіки, живопису, фотографії, кераміки, колажу, ленд-арту, саунд-арту та перформативного танцю. Майстер-класи проводять провідні українські митці: Олексій Аполлонов, Валерій Мілосердов, Сергій Якунін, Олександр Міловзоров, Катерина Свіргуненко, Альона Мамай, Богдан Мороз, Олександр Ляпін. Фінальним акордом проєкту стане створення арт-буку та розробка методики психотерапевтами.

Під час майстер-класів з учасниками програми працюють фахові психотерапевти, психоаналітики. А професійні художники — Сергій Захаров (колишній в’язень «ДНР») та Дмитро Коломойцев (ветеран АТО) ведуть художні щоденники та фіксують арт-терапевтичний процес.

Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду, 2021 рік