EN RU

ПРО ПТСР

ПРО ПТСР

Юлія Мединська (Львів) — кандидатка психологічних наук, психотерапевтка-психоаналітик, директорка «Львівського психоаналітичного інституту ментального здоров’я», — про посттравматичний стресовий розлад. Проєкт «МІТЄЦ. Реабілітаційний простір». За підтримки  Українського культурного фонду, 2020 рік.

 

Про ПТСР (посттравматичний стресовий розлад).

DSM-V (Американське керівництво з діагностики і статистики психічних розладів) визначає ПТСР як розлад, що виникає внаслідок дії на психіку людини надмірно травматичного досвіду. Зокрема, тривалої експозиції смерті або загрози життю, можливість бути свідком, коли ця смерть або загроза відбулися з кимось близьким і значущим, тобто це ті ситуації, коли людина потрапляє в екстраординарну стресову ситуацію і змушена її проживати і переживати.

Людина стає учасником або свідком подій, які перевершують середньостатистичний стрес. Це може бути перебування на війні, переживання досвіду насилля, зґвалтування, аварії, природних катаклізмів. В результаті проживання таких ситуацій у людини може виникнути цілий ряд симптомів. У когось відразу, у когось через тиждень, два, може навіть — через півроку. Клінічна картина посттравматичного стресового розладу включає чотири групи порушень:

Перша — симптоми інтрузії, так звані флешбеки. Це мимовільне, несподіване повернення страшних спогадів, які як картинки виникають у відповідь на тригерні стимули. Наприклад, якийсь гучний звук у людини може асоціюватися з досвідом вибухів, стрілянини.

Друга — це поведінка уникнення, коли людина намагається не потрапляти у ті місця та ситуації, які можуть їй нагадати про травматичний досвід і таким чином запустити флешбеки. В результаті кількість обмежень щодо спілкування, пересування, участі в звичному житті постійно зростає, все більше ізолюючи людину від близьких, професійного та соціального оточення.

Третя — це дисоціативна симптоматика, що проявляється як переживання емоційного відчуження, «заморожування», відсутність почуттів, неможливість насолоджуватися життям, отримувати задоволення від простих речей.

Четверта група симптомів — це тривожно-депресивні розлади, які можуть включати напругу, тривогу, панічні атаки, песимістичний настрій, емоційну лабільність, плаксивість, невиправдане почуття провини, а також порушення сну, апетиту, погіршення загального самопочуття.

Як свідчить досвід, не у всіх людей, котрі пережили експозицію до травми, розвивається ПТСР, частині травмованих вдається справитися самостійно з наслідками страшного досвіду. Це залежить як від особистісної зрілості та психологічного здоров’я людини до моменту травматизації, так і від того, в якому стані була людина, коли вона пережила травму. Вона могла вже на той момент бути в стані субклінічного психічного порушення, потерпати від життєвих проблем (хвороба, втрата роботи, розрив значимих стосунків тощо). Також ПТСР «розквітає» у тих людей, хто пережив історію насильства чи сексуального зловживання в дитинстві, виростав у дисфункційній сім’ї, мав досвід приниження, булінгу в школі. Це все закладає «хороший» фундамент для ПТСР.

Війна «розкриває» попередній травматичний досвід, входить з ним в резонанс, і в людини може не вистачити психічних ресурсів, щоб впоратися з такою травмою.

Про роботу з ветеранами та полоненими

Я думаю, що для кожного етапу роботи є свій показник успіху. Спочатку важливо сформувати довірливі стосунки, робочий альянс так, щоб людина повірила, що ті люди, які не були на війні, можуть бути корисними, можуть перейнятися цим досвідом і допомогти.

Далі успіх роботи з травмованими залежить від того, з якими проблемами зіткнулася людина. Важливо створити умови для зменшення симптомів посттравматичного стресового розладу, депресії, тривоги. Це і фармакологічне лікування, і психотерапія, а також допомога в реадаптації та реасоціалізації, повернення в звичайний світ, трошки, напевно, сірий і нецікавий порівняно з тим, які адреналінові гойдалки людина пережила на війні.

Не думаю, що всі, хто пережив досвід війни, повинні ходити до психолога. Як вже було сказано, не у всіх розвивається ПТСР чи інші реактивні розлади. Окрім того, якщо людину, яка повертається з війни, вдома в мирний час чекає підтримуюча сім’я, близькі, діти, гармонійне соціальне та професійне середовище, то у неї дуже великі шанси впоратися зі стресом самостійно. Людині зі страшною передісторією, з травмами дитинства, з ментальними розладами, які мали місце ще до отримання травматичного досвіду, цього може бути мало, вона може не впоратися з тим болем, з яким стикається. І тоді необхідно звертатися до психіатра, психотерапевта, психолога.

Про медицину

Я думаю, що майбутнє за страховою медициною, котра на зразок медицини розвинених країн буде оплачувати психологічне консультування, психотерапевтичну допомогу. Наразі Національна служба здоров’я України не фінансує повномасштабної психотерапевтичної реабілітації.

У нашій лікарні пацієнт має можливість пройти безкоштовну психотерапевтичну допомогу — 10 сесій. Ми їх розглядаємо як діагностику і можливість встановити робочий альянс — дати людині відчути, що психолог може бути корисний, показати, як саме він може допомогти. А далі людина самостійно приймає рішення, як саме продовжити лікування – лише приймаючи ліки, чи далі працювати з психологом чи психотерапевтом.

Психотерапевтична допомога при посттравматичному стресовому розладі повинна бути спеціалізованою, зорієнтованою власне на цю проблематику. Тут не пасують універсальні психотерапевтичні підходи, тільки спеціальна психотерапія. Наприклад, травмофокусована терапія, де є спеціальний протокол обстеження пацієнта. Він відрізняється від протоколу обстеження людини, яка має просто розлад особистості, розлад адаптації або ж невроз. Коли психолог розпитує у пацієнта з ПТСР його анамнестичні дані (історію травми, дитинства, історію життя), він повинен звертати увагу на специфічні моменти для того, щоб оцінити, як далі працювати з цією людиною. При цьому психолог має оцінити, чи можна проводити психологічні техніки, пов’язані з експозицією до травми,  чи можна розпитувати про травму, повертати людину спогадами в цю травму для того, щоб її опрацювати. Іноді людина може бути в такому стані, що повернення спогадами до травми теж стає травмою, відбувається ретравматизація. Тому психологу обов’язково необхідне спеціальне навчання, підготовка для того, щоб працювати з людьми, які страждають посттравматичним стресовим розладом.

Про страх людини перед психологом

Це велика проблема стигматизації, спадщина тоталітарного режиму, коли була каральна психіатрія. Але коли я працюю з молодими людьми, то розумію, що у них майже вже входить у моду звернення до психолога. Нове покоління асоціює психолога не зі стигматизацією, а з якісною турботою про себе.

Опис проєкту:

АРТ-ТЕРАПІЯ ВЕТЕРАНІВ АТО / ООС ТА КОЛИШНІХ В’ЯЗНІВ «ДНР / ЛНР»

«МІТЄЦ. РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПРОСТІР” — інноваційна програма мистецько-психотерапевтичної реабілітації ветеранів АТО / ООС та колишніх в’язнів «ДНР / ЛНР». Над втіленням його у життя працюють команди двох громадських організацій — «МІТЄЦ» та «Львівський психоаналітичний інститут ментального здоров’я».

Впродовж 9 місяців учасники програми беруть участь у 8 майстер-класах із різних видів мистецтва: графіки, живопису, фотографії, кераміки, колажу, ленд-арту, саунд-арту та перформативного танцю. Майстер-класи проводять провідні українські митці: Олексій Аполлонов, Валерій Мілосердов, Сергій Якунін, Олександр Міловзоров, Катерина Свіргуненко, Альона Мамай, Богдан Мороз, Олександр Ляпін. Фінальним акордом проєкту стане створення арт-буку та розробка методики психотерапевтами.

Під час майстер-класів з учасниками програми працюють фахові психотерапевти, психоаналітики. А професійні художники — Сергій Захаров (колишній в’язень «ДНР») та Дмитро Коломойцев (ветеран АТО) ведуть художні щоденники та фіксують арт-терапевтичний процес.

Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду, 2021 рік

КУНГФУ ВІД МИСТЕЦТВАКУНГФУ ВІД МИСТЕЦТВАЧОМУ УЧАСНИКИ БОЙОВИХ ДІЙ СТАВЛЯТЬСЯ НЕГАТИВНО ДО ТИХ, ХТО НЕ БУВ НА ВІЙНІ

 

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.