EN

ПОЗИЦІЯ ВІДСТОРОНЕННЯ

Изображение 2191

Залишився тиждень до завершення виставки Олександра Гнилицького (Київ) у «Мистецькому Арсеналі» (Київ). Архівний матеріал Зіни Підалькіної (Київ), записаний з Гнилицьким і діджеєм Lemon (Бровари) в 2007 році.

 

З художником Олександром Гнилицьким журналістці Зіні Підалькіной розмовляти імпонувало. Де б не зустрічала Сашу, в Шаргороді чи на пленері, в Києві на виставках та презентаціях, був він в розмові лаконічній и часто загадково мовчазним. «Про що так багатозначно мовчить він?» намагались зрозуміти Зіна, поспішаючи на інтерв’ю. Йшла не одна. Діджей Lemon, будучи злегка напідпитку, почувши про Сашка, вигукнув мрійливо: «Гнилицький!» і поплентався за Підалькіною в одне з київських кафе.

З.П.: (До Гнилицького, вказуючи на попутника) Зможеш Говорити, коли Лимон поруч?

А.Г.: (Погоджуючись, усміхнено до офіціантки) Тільки безалкогольне пиво?

Lemon: (нахабно закричав) Горілки з томатним соком! Стакан давайте!

А.Г.: (Скромно) Та ні. Горілку я не п’ю.

Lemon: Давайте горілки вип’ємо!

А.Г.: (Серйозно) Рано ще. Я поклявся раніше шести не пити навіть пиво. (Ніжно) Це тільки через вас.

З.П.: (Поглянувши на фото Саші в своєму фотоапараті) Гарний ти, Сашо.

А.Г.: (Зніяковівши) Це що ж ти при живій дружині!..

 

TROMPE D’ŒIL

Aqua Minerale. 2007, полотно, олія, 315х220 см. (з колекції сім’ї художника)

 

З.П.: Скажи, що ти робиш в Україні? Чому не емігруєш? Мені режисер Андрій Крітенко з Німеччини дзвонить и каже: «Всі вже тут. Що ти там робиш?»

А.Г.: Мене тут тримають люди, друзі… Колись Сінний ринок тримав, якого вже немає. Ще батьки, дочка… І відчуття свіжості в тому сенсі, що у нас пі….тая країна, але молода, і хочеться в цьому усьому бути присутнім. Що в Мюнхені? Там десять років ходжу від метро додому нічого не змінилося. Тут через три місяці приїжджаєш магазини інші, будинки інші. А потім, у мене є здоровий патріотизм.

З.П.: Правду кажуть, що ти генератор ідей для української художньої тусовки.

А.Г.: Басейн ідей загальний. На вулиці, у людей поруч. В ідеях пуття мало, втілити їх важче. Особливо, коли тусовка це компот, в якому всі варяться. З однієї посиденьки у когось одне в голові залишається, у когось інше. Я так само їх виробляю, як і беру у інших. Тут справа не в ідеях, а у відборі. Що з цього світу ти вибираєш такий про тебе образ складається. Ми тут сидимо, якщо запропонувати написати твір про проведений вечір, то кожен щось своє напише. (Вказуючи на діджея Lemon, жартома) Товариш теж невідомо що напише, а то й заспіває.

 

STEREOKSIU

Стереоксю. 1999 року, полотно, олія, 197х297 см (з колекції сім’ї художника)

 

З.П.: Ти слідкуєш за політичною ситуацією в країні?

А.Г.: Леся моя, політична дружина, діаспора. І мову зберегла, і весь час стежить за політикою. Моє покоління, як і покійній Голосій, і ті, хто жив на Паризькій комуні аполітичне. Перед нами генерація була дуже політично налаштована. Я ж чи в противагу, але навмисно відмовився. Моя дочка Ксюша з її групою РЕП дуже політична, але це покоління з політикою і народом. Ми ж не створювали жодних груп. Паризька комуна це просто співтовариство художників, близьких за віком. В Європі є неомарксисти та соціалісти мого покоління, які навіть вірять у щось. Я не можу ні в що вірити, тому що бачив результати соціалізму, в цьому кефірі і виріс. Я не знаю, у що вірити. Єдине, що хочеться,  щоб наш капіталізм був більш гуманним.

 

PUZZLE

Пазл. 1997 змішана техніка (з колекції сім’ї художника)

 

З.П.: І в Бога не віриш?

А.Г.: Є у мене знайомий художник Сергій Панич, який не проходить повз монастир, щоб не перехреститися. Це особистий вибір кожного. Я навіть не хрещений. Вуді Ален говорив в якомусь фільмі, що шукає собі релігію. Я теж. У євреї податися занадто радикальні. У кришнаїти не піду, бо не можу сміятися більш ніж десять хвилин, а вони весь час сміються. Я, скоріше, буддист, але якийсь пасивний, якийсь як лайно в ополонці, пливе за течією. Хоча треба робити якийсь вибір в житті, інакше його зроблять за тебе. (Посміхаючись) Можна, жартуючи, говорити, що я не хрещений, мене й земля не прийме, але я й не проти поки. Я був в Індії. Ідеш уздовж Гангу, можеш закрити очі і тобі здасться, що ти десь в Криму, де усі кіоски світяться. Відкриваєш очі, і розумієш, що ти не в Криму, тому що нуль алкоголю навколо. Всі кіоски продають свічки та квіти, які треба кидати в Ганг, щоб думати про душу. Люди займаються тим, що думають про душу. Моя ж релігія на паузі.

 

Soda water

Газвода. 2006, полотно/олія, 209х138 см (з колекції сім’ї художника)

 

Lemon: (Різко втручаючись, урочисто) Олександре, котрого в народі знають як Гнил… (До Зіни) Я побачив створену ним красу, з того часу рагульство не сприймаю. Я віз його картину в Одесу, й отетерів.

А.Г.: (Дуже ніжно) Це про дівчину з квітами ти? Вона висить у московського критика Левашова.  (Суворо) Тебе тут інтерв’ю не вимагають давати, а мені правду говорити.

З.П.: А що таке правда?

А.Г.: (Повільно промовляючи слова) Ця рівновага між твоїми почуття в конкретний момент й об’єктивною реальністю.

З.П.: Ти перший в Києві почав писати відверто сексуальні роботи?

А.Г.: Навіть Ілля Чичкан полюбив мене за це як художника. Після перебудови три революції було сексуальна, психоделічна и політична. Багато хто малює оголену натуру, але так писати, щоб провокувати публіку, то можливо так, перший. Хоча, не впевнений. Я нещодавно в Москві поставив DVD, де художниця свої геніталії демонструвала, то прибиральниця за серце схопилася. (Здивовано) Не розумію, вона що геніталій своїх не бачила?

 

after

Після бою. 1988, папір, маркер, 22х31,5 см. (з колекції сім’ї художника)

 

З.П.: Провокація важлива для твоєї творчості?

А.Г.: Вона була важлива тоді, коли можна було щось спровокувати. Зараз я сумніваюся, тому що усі теми обсмоктані і відкриті. Можна спровокувати вибухом в метро, ​​але це не мистецтво. Обізнаність людей вже ширша. Телебачення пропонує багато. Яку голу жінку ти можеш ще намалювати, якщо в кіосках продається повно порнографії. У 80-90-і навіть репродукції Данаї на митниці сприймалися як порнуха. Якщо ти почнеш з цієї теми свою кар’єру, то будеш ще довго відмиватися, бо публіка від тебе чекатиме саме цього.

І тут Lemon, стомившись від бесіди, нахилився до Гнилицького. Поцілував художника демонстративно. В щоку. Теплотою, легкою заздрістю серце Зініне переповнилося.

А.Г.: (Продовжуючи розмову, про тему творчості) Сюжет не важливий. Для мене живопис важливий. Мені однаково, що малювати коробки картонні або дівчину.

Висловлювання є у кожного художника, але я сподіваюся, що впишуся у візерунок цього світу і додам свою маленьку арабеску. У мене немає свого почерку. Кожен раз пишу різне щось, як можна менше намагаюся вкласти в кожну картину. Треба все викидати, тоді вислів стане ясним, впишеться в картину світу.

 

ilovepdf_com

Люстра. 2008, полотно/олія, 200х150 см. (з колекції сім’ї художника)

 

З.П.: Всі теми вичерпані. Може художнику в такій ситуації взагалі не писати?

А.Г.: Теми можуть бути вичерпані тільки в тому випадку, якщо художник помер. Може Європа в цьому відношенні розбещена, але в Китаї люди малюють століттями одну гору і щасливі. Я теж можу гору нескінченно малювати, але треба мати ще покупців, щоб прожити.

З.П.: Іронія в твоїх роботах це данина часу?

А.Г.: Для мене іронія важлива. Колись я був відомий як художник, який жартує, то коли малював щось споглядальне, люди дивувалися: «Де ж Гнилицький?» Потрібно років п’ять, щоб змінити цей стереотип. Іронія не єдиний погляд на світ. Це позиція відсторонення: коли соромно, що будеш виглядати наївним і беззахисним. Іронія це броня, але часто вона знищує все, забиває ніжність і почуття, які ти хотів заховати. Повинно бути, як на вагах, порівну іронії і відкритості. У мене є професійна проблема щось випустити в світ, що не захищене іронією. Я боюся, що це буде виглядати смішно. Відвертість це пріоритет молодості, а я, напевно, завжди був старим. Хоча зараз для мене іронія не обов’язкова.

З.П.: Ти про покупців говорив, в Україні ж немає арт-ринку.

А.Г.: (Не погоджуючись.) Він маленький, як скрізь. У Москві кажуть: «У нас десяток колекціонерів, вони вже все скупили, і що далі?» Пінчук молодець, що створив музей. Москва заздрить, музеї всі хочуть робити.

З.П.: Ти виставляєшся на Заході?

А.Г.: Я ж не промоутер, тому в дупі і сиджу. У мене навіть сайту немає.

 

Текст був опублікований в журналі «Профіль» №14 (16 квітня 2007 року).

Фото робіт надані «Мистецьким Арсеналом». 

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.