Меню

ПОЗИТИВНЕ ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ

image002

Інтерв’ю Роксолани Макар (Київ) и Ксюши Ульянової (Київ) з Єгором Анцигіним (Дніпро-Київ) і Люсею Івановою (Дніпро-Київ). Проєкт «Практика».

Молоді художники Єгор Анцигін і Люся Іванова вперше були на ленд-арт симпозіумі в Могриці. Незважаючи на те, що це був їх перший досвід роботи з природними формами, художники плідно попрацювали з простором і створили кілька цікавих об’єктів. Про свіжий погляді новачків, про художні практики, ставлення до формі і простору, про свого собаку Кусама, названої на честь японської художниці, про важливість експлікації і документації та про багато іншого Єгор і Люся розповіли за чашкою чаю в своїй затишній майстерні на Подолі.

Люся: Ми закінчили «Національну Академію образотворчого мистецтва» в 2015 році. Єгор закінчив сакральну монументальну майстерню імені Стороженка, а я закінчила станкову майстерню Гуріна.

Єгор: Я вже останні кілька років займаюся ширшою художньою діяльністю, ніж просто робота з площиною, живописом.

 

комендатьська година2

Єгор Анцигін, із серії «Комендантська година», п/о, 2014

 

Л: Почалося все з того, що на четвертому курсі я прочитала оголошення, що Лада Наконечна та Катерина Бадянова проводять набір на курс сучасного мистецтва. Я туди пішла і почала впроваджувати в живописну голову небезпечні тексти! Мене вже в той момент хвилювали якісь питання з приводу мого творчого шляху і занадто багато питань я почала задавати, а відповідей ніхто не давав, в Академії точно. Я пішла на цей курс, а там живописців не було взагалі. Лекція Тиберія Сільваші стала єдиною, яка підняла питання живопису. В цілому курс тривав шість місяців. Мені голову це все жахливо підірвало, і у мене ще більше запитань залишилося після цього курсу. Потім я їх ще багато років розгрібала, і тепер я знову впевнено повернулася в живопис.

 

червоний куточок2

Єгор Анцигін, «Червоний куток», інсталяція, «Музей українського живопису» (Дніпропетровськ), 2015

 

Ми робимо різного штибу роботи, в різних медіа, в різних напрямках. Але я для себе чітко розділила мистецтво, в якому я хочу комусь допомогти, щось сказати, в одну форму, а для живопису я залишила щось чуттєве, чисто пластичний напрямок, без впровадження будь-яких додаткових смислів. А на другий курс до Лади і Каті через півтора року пішов Єгор. Єгор більш щасливий, старанний учень виявився.

Є: Тобто ці віяння, сумніви в академічній школі, в її стовідсотковості — всіх це переслідувало. Я теж сумнівався, не розумів, чим ми займаємося. У нас з Люсею був дуже обмежений художній досвід, тому що ми закінчували Дніпропетровське художнє училище, не вилазили з живописної майстерні, потім поступили в НАОМА — і та ж сама живописна майстерня, інші люди, інші завдання, але багато в чому все те ж саме, та ж майстерня, і ти в ній цілий день грубо кажучи мусиш колупатися. Виникало багато питань. Тому я теж слідом за Люсею пішов на цей освітній курс з сучасного мистецтва. Мені він дуже розкрив кругозір щодо взагалі художнього виробництва. Тому що я раніше взагалі боявся займатися не живописом, не пластичним мистецтвом. Я не кажу, що живописне — погане, але для нас відкрилися зовсім інші художні медіа, з якими можна працювати. Для мене особисто це були перші відкриття, про те, що, якщо є ідея, яку ти хочеш ретранслювати глядачеві… форма, і медіа можуть бути різними.

 

контрольованій вібух максимально наповненої порожнечі некотрольовано створеної на нижній полиці моєї шафи2

Єгор Анцигін, «Конроліруємий вибух максимально наповненої порожнечі, неконтрольовано створеної на нижній полиці моєї шафи», фото, 2014

 

Якщо поступово підходити до Могриці, то кілька років тому я вже дізнався про «Весняний вітер». Це київський фестиваль ленд-арту, я туди подавав заявки, але мені відмовили, тому що мої проекти вимагали допомоги від самої інституції. Тому я не брав участі. Але самі завдання роботи з ленд-артом дуже складно працюють з новітньою теорією мистецтв. І ще з теорією стану творів, які руйнуються під час створення. Це пов’язано з мистецтвом, яке існує тільки в даний момент або якийсь час після. Ти щось створюєш, але розумієш, що або зараз, або завтра, або через два сезони воно однак зруйнується, тому що все оновлюється.

 

Лиственница

Єгор Анцигін, Люся Іванова, «Модрина», ленд-арт об’єкт, 2016

 

К: Люся, а ти як прийшла до ленд-арту?

Л: Я прийшла до ленд-арту вже на Могриці (сміється). Спочатку мені було дуже складно перебудуватися, тому що… у мене і в живописі зараз більш сюрреалістичне спрямування. Воно реалістичне, але в ньому з’являються несподівані, неприродні елементи. Мені хочеться якийсь сюрреалізм в реальність забивати, але начебто б з упевненістю, що це реальність. На Могриці мені теж хотілося ліпити все, що завгодно, перші кілька днів я просто божеволіла, бо у мене були якісь ідеї, які я хотіла втілити і туди, і сюди — яскраво-рожевий туди, ще якийсь пластик сюди. Потім я подумала: «Боже, мені треба зупинитися, треба мислити в іншому напрямку, треба більше тонкощів. Я дізналася, що тема симпозіуму «Виявлення», і це мені допомогло дуже. Це створює такий фільтр для тебе, визначає метод роботи з простором, з оточенням, з реальністю. І стало набагато цікавіше.

 

Схема передвижения Кусами по Могрице

Єгор Анцигін, Люся Іванова, «Схема пересування Кусами Могрицею», ленд-арт, 2016

 

Є: У нас відбулося позитивне перезавантаження якоюсь мірою, тому що перебуваючи в місті, ми знаходимося в постійному зіткненні з соціумом, з людьми. Виходить, що будь-яка твоя художня форма однак зачіпає якісь відносини з людьми, деякі політичні теми. Прямо чи опосередковано вона все одно соціальна. А тут ти потрапляєш, грубо кажучи, в дике поле. Тобто, нам треба було якийсь час, щоб акліматизувати на цій новій території як художникам, щоб взагалі відчути, чим там займатися. Ми їхали туди без проектів, чесно кажучи. Тільки, якщо ти був на Могриці раз п’ять, тоді можеш собі придумати якийсь проект, який можна там реалізувати. Наприклад, ти придумав проект, і, припустимо, ти вважав, що земля буде глиниста, а вона інша. Буде мокра, а вона суха, вона зсипається. Припускав, що трава буде висока, а вона, навпаки, низька. І, виходить, ти ніколи не можеш передбачити що буде.

Л: У Єгора мислення було більш відкрите в цьому напрямку, тому, в цілому, більшу частину наших робіт придумав Єгор. Я більш щось змінювала, змінювала назву, працювала з якимось концептом ..

Є: Я зрозумів, що мені подобається говорити про роботи. Тому ми щось вигадуємо, а потім разом ще дуже довгий час обговорюємо, критикуємо. У нас були напружені робочі моменти, коли робота вже є, наприклад, а назви немає, і форма, відповідно, не завершена. Не просто крейдою доріжка відсипана, а «Милування». Процес завершується, і ти говориш — це назва і повністю замикаєш цю багатоскладову художню форму. Тому Люся прибідняється, ми всі об’єкти робили разом.

 

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Люся Іванова, «Нічого особистого», п/о, 2015

 

К: А як вам здається, експлікація до роботи обов’язкова? Тому що для мене часто те, що люди розповідають про свою роботу, трошки псує перше враження.

Л: Особливо, якщо пластично це вдало виглядає і починаються якісь надбудови про екологію, зміну світу на краще… Коли виходить просто ілюстрація ідеї, воно відразу вбиває весь кайф роботи. Тому краще робити навпаки, щоб воно грало з візуальним, а не пояснювало, чому я це зробила.

Є: За суттю, просто експлікація до роботи — це частина роботи.

К: Так, я відзначила, що, наприклад, до роботи «Схема руху Кусами Могрицею», особливого пояснення не було.

Є: Це, напевно, наша найконцептуальніша робота з цих чотирьох…

Л: Так, вона трошки випадала.

Є: Я думаю, без цієї таблички вона б втрачала свою псевдомузейну форму, це як в ботанічному саду.

К: Найчастіше говорять, що художнику потрібен глядач. Чи потрібен глядач ленд-арту? Чи потрібно бачити тільки продукт документації, або все ж наочно?

 

Милування

Єгор Анцигін, Люся Іванова, «Милування», 2016

 

Л: Мені здається, у випадку з першою нашою роботою «Милування», цінніше, якщо це відбувається в природі. Людина йде, бачить неправильні природні лінії, не підозрює ніякого підступу, ніякого штучного впровадження, а потім вона стає на певну точку зору, де все збігається і робота є для глядача несподіваною і випадковою. І в цьому інтерес. А документація не вказує цієї іншої точки зору, коли лінії не збігаються. Тоді не відбувається цього чуда.

Є: Це все залежить від художника і, напевно, від роботи. Деякі роботи можна показувати на фото- і відеозаписах, а для деяких робіт необхідна безпосередня присутність поряд з нею для відчуття аури.

Л: Так, наприклад, робота «Схема пересування Кусами Могрицею» насправді була цінна і цікава тільки тим, хто знав Кусаму. Людина, що бачила документацію, може в кращому випадку припустити, що це Яйої Кусама. Тобто вона в плані сентиментальності така — для своїх.

 

Спи,-солдат2

Люся Іванова, «Спи, солдате»

 

К: Без контексту вона, в цілому, не існує.

Є: До речі, цікаво, що це наша перша особиста робота, в якій важливий контекст. Бувають роботи, в яких контекст не важливий. Це навіть було видно на презентації. Для своїх відразу спрацьовує, а коли була публічна презентація, багатьом було незрозуміло про що йде мова. Для ось цієї публіки дуже добре, що ми були вдвох, що наша собака була, що ми сказали — ось, хто Кусама і ось — робота присвячена нашому вихованцеві. Це добрий досвід.

К: Якщо повернутися до питання з експлікацією та презентацієї роботи, чи є вони, на вашу думку,  складовими у сприйнятті роботи?

Є: Якщо торкнутися теми документації, презентації та експлікації роботи, це так само складно, як і створити саму роботу.

 

графік прибирання2

Єгор Анцигін, «Графік прибирання», кахель, 2016

 

Л: Так-так, скажу ще з приводу того, чи потрібна до ленд-арту експлікація. У чому я розумію зараз інтерес до ленд-арту? Я бачу його як взаємодію з природою в пластичному напрямку. А експлікація руйнує будь-який пластичний напрямок, вона йому суперечить. Ти дивишся на роботу і не сприймаєш її цінність такою, яка вона є тут і зараз, а ти починаєш замислюватися що це символізує.

Є: Взагалі жахливе відчуття, коли до тебе підходить глядач і питає, що ви хотіли сказати цією роботою? Він часто не розуміє саму ідею створення твору без будь-якої підгрунтя. Глядач міг би побачити одне, але варто йому прочитати експлікацію, як його орган, який спрацьовує на сприйняття твору, відмовляє і включається тільки мозок. Грамотна експлікація повинна лише підштовхувати глядача до роздумів в просторі варіацій, в просторі образів.

 

Подарок городу 2 2015 Холст, масло

Люся Іванова, «Подарунок місту», п/о, 2015

 

Л: Я трохи вивчала психологію сприйняття мистецтва глядачем, і мені було б цікаво створити виставку, де для кожного типу людей з різним типом сприйняття створюється індивідуальний підхід. У кожного глядача по-різному розвинені аналітично-чуттєві зв’язки: одні більш тактильно сприймають те, що відбувається навколо себе, інші на слух, хтось візуально, а хтось чисто теоретично. Одні схильні до візуальних форм, інші хочуть читати тексти з теорією. Так ось було б здорово зробити виставку і розписати за психологічними типами з експлікаціями для кожного типу людей (cміються).

Л: А ще художнику потрібно вміти не боятися визнаватися глядачеві в тому, що крім пластики нічого в цьому творі немає і намагатися пояснити чому це цінно і добре.

 

Студентки мистецтвознавчого факультету НАОМА Роксолана Макар, Ксенія Ульянова

Липень, 2016

 

МІТЄЦ надає авторам текстів та героям сюжетів майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти їхні погляди.                 Бачите помилку, пишіть сюди