Виставку Миколи Білоуса (Київ) можна подивитися до 20 лютого 2020 року в галереї «ЦЕХ» (Київ).

Микола Білоус у відео про:

00.00 — 00.18

Це — не проєкт в цілковитому розумінні цього слова, в мене там є 4 проєкти готових, але ми вирішили зробити історії. І з досвіду, я відчуваю, люди хочуть якусь історію. 

00.19 — 00.34

В мене є хороші проєкти, я люблю дуже кав’ярні, я провів всю молодість в кав’ярняї з друзями, і дуже люблю цю тему. В мене є 2 проєкти кав’ярень, прекрасні, ну ми вирішили зробити оці історії.  Я ніколи не робив історії якісь, «Бінош», «Зіговерта», ну там не знаю всякі «Чегевара», —  це ще на Іллінському ми робити колись проєкт. Ми вирішили зробити історію, якісь окремі історії. Ну, назвали  «Полістилізм» — полістилістика, грубо кажучи, — це цитати, цитати на цитуючих, тобто зараз все мистецтво — це цитати на цитуючих взагалі. А що дорожче: дивитись на того, хто дивиться, чи на того, хто цитує його? Все мистецтво — це цитати.

01.24 — 01.41

Виявляється, кожна нова робота — це зовсім інакше, тобто те, що ти знайшов, не зовсім допомагає. На одне думаєш: «це буде добре», а виходить погано, ну і навпаки — тобто передбачити нічого неможливо. 

Ну, працював 2 роки, роботи я роблю менше, але роблю ескізів багато, ескізів по 5 точно роблю в кольорі, тому що матеріали дорогі, і я не можу одразу псувати полотна. Я не можу виправляти нічого на цих роботах, тому що техніка така, це — як китайська каліграфія, те, що я виправити не можу. Я використовую цей тон і не можу виправити,  якщо помилився. Не там десь мазок зробив — все,  мені потрібно викидити полотно. 

Робив ескізів багато, потім роблю роботу, і відчуваю: не те! Я бігом тоді на ескізі шукаю. Коли переходжу на велику роботу, і бачу, що тут це не піде, доводиться знов на ескізі виправляти швидко, на ходу. 

02.46 — 03.06

В мене тема: я сам в інтернаті виріс, ну в свій час, мені босяки дуже подобаються, я люблю дітей, босяків, саме босяків, я багато присвятив цьому. Почав ще з Дзиги Вертова,  проєкту. 

Ну звісно, чоловік і жінка, куди без цього. 

Ну скільки тем в мистецтві, я не знаю: раз, два… і в усі часи були ці теми. А більше немає просто ніяких. Життя, смерть, любов, народження, не знаю, дитинство, (сміється), які теми ще є? 

Які мені цікаві… можна робити що завгодно. Я не люблю хамити, не люблю бути клоуном, я — серйозна людина, в мене діти, хочеться залишитись людиною. Можна зайнятись чим завгодно, але моє рішення дозволяє мені опрацьовувати будь-яку тему, але я не хочу принципово. 

04.33 — 04.46

Закінчуючи тему Білоуса, тому що він дуже соромязливий і не любить виступати публічно, але особисто я покажу вам на нього пальцем зараз… 

Можете його помучати, порозповідати, він  сьогодні для цього тут

04.55 — 05.03

Миколині експерименти… ми дуже пишаємось, що саме тут і сьогодні  ви можете побачити їх вперше.

Текст організаторів:

Новий проект Миколи Білоуса надає глядачеві можливість пережити, як завжди, унікальний візуальний досвід. Уже в самій назві закладена тонка іронія, оскільки творче бачення автора зовсім не є еклектичним. Митець володіє власним неповторно цілісним впізнаваним стилем.

Будучи витонченим колористом, Білоус гармонійно поєднує кольори на своїх картинах, поміщаючи персонажів в сяючий серпанок винайденого їм базового тону. Цей тон є однією з найхарактерніших особливостей його мистецтва, являючи собою суміш трьох основних кольорів — жовтого, червоного і синього.

За допомогою цієї незвичайної суміші він створює на полотнах зачаровуючу атмосферу, що коливається, занурюючи героїв своїх полотен в стан, схожий на кінематографічний сон. Ірреальність того що відбувається підкреслює відсутність чорного кольору в основній композиції; тотально чорний колір використовується автором «Полістилізму» лише як колір повітря. Разом з тим, полотна насичені природністю, справжнім диханням. Герої його картин немов присутні в мізансценах на яскраво освітленому знімальному майданчику, являючи собою виконавців і виконавиць головних ролей в драмах власних життів.

Наносячи фарби на полотно у власній унікальній манері, Микола Білоус створює портрети, сповнені справжніх почуттів та дзвінких антагонізмів, висловлюючи за допомогою колірної гармонії тонкі нюанси емоційної напруги в повітрі між персонажами картин.

Художник уникає диктату фігуративності, задаючи настрій робіт за допомогою фарб, що зазвичай превалюють над сюжетом полотен, висловлюючи глибокі особисті переживання драматичною грою кольорів, які, тим не менш, складаються в композиції, що запам’ятовуються та зворушують яскраво вираженими характерами і глибиною взаємин, яка безпомилково зчитується. Його роботи — плакатні лише на перший, недосвідчений погляд: довге споглядання картин Білоуса відкриває уважному глядачеві об’ємний тривимірний простір, що нагадує зліпок незабутнього потаємного спогаду, який назавжди залишається в пам’яті. Будучи пост-медійним художником, Білоус створює неповторні ретро-фактурні портрети, яким властива цілісність рис і єдність стилю, які є раритетами в сучасну епоху фрагментарного кліпового мислення.

Павло Лужецький

Виставка триватиме до 20 лютого 2020 року.

Арт-галерея «ЦЕХ»
Кирилівська, 69

Відкрито: вівторок — субота, з 14:00 до 20:00

ЦЕХ в Україні: