З 3 по 21 вересня 2014 в Запорізькій області на півострові Бірючий пройде Міжнародний симпозіум сучасного мистецтва «Бірючий 014». Організатор симпозіуму Геннадій Козуб (Запоріжжя) розповів про нього. 

 

Геннадій Козуб: Починалося все з місця — з півострова Бірючий. Саме там виникла ідея проведення симпозіуму. У 2006 році в виставковому залі Спілки художників в Запоріжжі ми зробили виставку сучасного мистецтва, на яку художники привезли по 1-2 роботи. Після виставки ми всіх учасників проєкту відвезли на пленер на Бірючий. Роботи, створені того року на острові, увійшли в каталог, наступного року ми їх показували знову на виставці у виставковому залі Запорізької торгово-промислової палати. Такий формат тримався ще пару сезонів. 

У перший заїзд брало участь десять художників, але в останні роки кількість зросла до п’ятдесяти, а в цей раз на Бірючому буде працювати шістдесят п’ять художників. У зв’язку зі збільшенням числа учасників ми відмовилися від виставок, які зазвичай проходять перед симпозіумом, а стали їх робити прямо на острові в кінці заїзду. Як результат — видання каталогу з роботами. 

МіТЄЦ: Геннадій, ви якось сказали, що перші пленери та все, що було пов’язано з «Бірючим», ви робили для душі, особливо не замислюючись про резонанс у соціумі. Я зараз гортаю перший каталог «Бірючого» і цей момент щирості та душевності в ньому дуже відчувається. Чи не здається вам, що ситуація сьогодні змінилася, зокрема бракує альтруїзму у творчості більшості сучасних художників? 

 

 

Г.К. На «Бірючому» душевність є. Наш симпозіум — це лабораторія. Ніхто нікого не змушує творити, створювати кон’юнктуру, відповідну тенденціям ринку. Ми готові до того, що у художника може щось не вийти. Це метод проб і помилок. Коли художників багато, виникає момент здорової конкуренції, і природно, він підштовхує їх створювати щось неординарне, класне. 

М. Але я маю на увазі не лише ситуацію на «Бірючому», а в цілому про ставлення художника до власної творчості. У 2006 році в роботах художників відчувається елемент чистоти, а в пізніх каталогах виникає відчуття, що арт ринок відформатував багатьох під свої запити. 

Г.К. Час дійсно змінився. Раніше було видно перспективу життя, була надія. Мистецтво розвивалося, з’являлося щось нове. Зараз зовнішні чинники впливають на художника так, що він не може не думати про продажі, також як і не може обійти гострі теми сучасності. Тому здається, що мистецтво стало грубше, але художники тільки відбивають нашу дійсність. 

М: Але саме в цей важкий для всіх воєнний час їм доводиться переосмислювати своє ставлення до життя. У деяких роботах навіть визнаних майстрів з’явилася нова якість, в якомусь сенсі — пошук нової щирості. 

Г.К. Почасти, це так. Сьогодні не до декорацій, і художник, як людина, яка тонко реагує на дійсність, не може перебувати від неї в ізоляції. Він у творчості стає більш жорстким, висловлюється відкрито, конкретно. 

М. Чи можна на прикладі симпозіуму Бірючий проаналізувати, що сталося з вітчизняним арт світом за останнє десятиліття? 

Г.К. Коли «Бірючий» організовувався, величезну роль відігравало саме місце. Це була база відпочинку моїх друзів, які намагалися організувати місце так, щоб люди могли спокійно відпочивати, смачно і якісно їсти в кафе і ресторанах. Ми приїхали навесні 2006 з Володимиром Гуличем в гості до Миколи Олексійовича Барзіона, власника бази відпочинку. Володя запропонував в цьому місці провести симпозіум. Восени ми запросили знайомих художників, в основному із Запоріжжя. Також Сергія Браткова з Москви та Васю Антонюка з Харкова. І це були відпочинок та робота одночасно. Ми вирішили, що цю тему треба продовжувати, бо, судячи з відгуків, річ вийшла хороша. На другий симпозіум підтяглося більше людей. Були французи, німці — пленер почав набувати міжнародного характеру. Але ми не квапились, не чекали та не розраховували на резонанс. Згодом з’явилося усвідомлення, що виходить унікальний продукт. До нас стали приїжджати мистецтвознавці, художники і всі говорили про те, що тему «Бірючого» треба розвивати. У 2011 році ми презентували симпозіум великою виставкою в Києві в Інституті проблем сучасного мистецтва, де показали роботи, створені в попередні роки. Зараз до «Бірючого» стали проявляти інтерес європейські інституції, західні мистецтвознавці, художники. Ми поступово розвиваємося і робимо потрібну справу. Поступово,  тому що наші можливості обмежені фінансово, а культура на рівні держави підтримується кепсько. Основна ідея сьогодні — це залучення приватних інвестицій і створення місця, де прогресивні люди могли б спілкуватися, обмінюватися думками, не губитися в турботах глобального міського середовища. Це вимоги часу, характерні не тільки «Бірючому», але ситуації в цілому. 

М. Ви особисто вкладаєте в цей проэкт сили та фінанси. Навіщо вам це потрібно? 

Г.К. Ми зараз проводимо «Бірючий» фактично місяць, але це найкращий час мого життя, тому що я спілкуюся з нормальними людьми. Коли приїжджаєш з острова до міста, часто доводиться перетинатися з людьми, яких не хотілось би бачити. Цей негатив накопичується з часом і залишає осад. В той місяць, який я проводжу з художниками, я отримую величезний заряд енергії та сил. Це оазис спілкування. Дуже цікаво спостерігати за процесом, коли збираються люди і з нічого виходить якісний продукт. Це як чаклунство, адже полотно може взяти кожен, але зробити з нього твір мистецтва — одиниці. Цікаво також залучати до цього процесу людей, не знайомих із сучасним мистецтвом і спостерігати, як вони змінюють своє ставлення до нього: захоплюються колекціонуванням, починають цікавитися українськими та закордонними сучасними художниками. Часто люди очікують від подібних проэктів, як від бізнесу, віддачу. І якщо вони не окупаються протягом короткого проміжку часу, їм це стає нецікавим. Симпозіум «Бірючий» — тривалий проэкт. Тут складно говорити про швидкі результати. Але якщо на початку нам було важко нарощувати обороти, то зараз більш активно підтягуються спонсори, і завдяки ним симпозіум розростається. І навіть якщо завтра стане зовсім складно, ми  однак не зупинимося: зберемо не шістдесят п’ять учасників, а п’ять, і будемо продовжувати. 

М. Подібний проэкт взагалі може окупатися? Чи є схеми розкрутки його фінансової привабливості? 

Г.К. Є приватні особи, компанії, які готові виділити матеріальні засоби на проведення симпозіуму. Складається кошторис. З нього ясно, скільки коштів потрібно вкласти в матеріали, в приїзд учасників, розселення, харчування, програми, поліграфію, транспорт. Для мене важливо виходити хоча би в нуль. На виході ми отримуємо каталоги, музичні диски, приємне спілкування, нові знайомства, роботи художників, які можна експонувати на виставках. Частина з них йде спонсорам, і таким чином ці люди теж долучаються до сучасного мистецтва. Багато робіт залишається на острові. Проэкти, пов’язані з мистецтвом, завжди жили коштом меценатства і спонсорства. Чекати, що вони будуть приносити прибуток — безглуздо. Але нагадую, що на початку тут була база відпочинку з інфраструктурою. Симпозіум  створив інформаційний привід для розкрутки цього місця. 

Про «Бірючий» пишуть в «Кореспонденті», «Фокусі», в журналах про мистецтво, на різних інтернет-ресурсах,  показують на центральних телеканалах. В результаті  рекламується і острів, і курорт Кирилівка, і Азовське море в цілому. Ми популяризували весь регіон. Навколо симпозіуму виникло велике об’єднання людей — колекціонерів, меценатів, художників, мистецтвознавців. 

 

 

М. Як художнику потрапити на Бірючий? 

Г.К. Просто потрібно написати лист на сайт «Бірючого», також можна написати мені або кураторам, які збирають художників для своїх проэктів. Також молоді художники можуть записатися у волонтери та мати шанс познайомитися з метрами, поспілкуватися з ними, попрацювати поруч. Волонтери допомагають на кухні, організовують презентації, беруть участь у створенні робіт художників, збирають фото-, відеоматеріал, виставляють інформацію в інтернет. Роботи вистачає. Це живе спілкування, де є можливість заявити про себе, показати роботи, зробити власну презентацію, знайти контакти. 

М. Виходить, «Бірючий» зіштовхує художників різних напрямків, змушує спілкуватися тих, хто в міському середовищі не завжди готовий на діалог. 

Г.К. У мистецькому середовищі є певна клановість, але на Бірючому всі, незалежно від пристрастей, три рази в день зобов’язані прийти в «Бірюк-бар», сісти за один стіл, а ввечері на презентації проэктів — спілкуватися. Тут можна один до одного в гості ходити, а не їздити. 

М. Чи зобов’язаний художник за участь залишати роботи організаторам? 

Г.К. Традиційно — це дві роботи. Але це умовно. Хтось залишає одну, хтось п’ять, хтось взагалі нічого, тому що складно зберегти інсталяцію, яка з часом знищується вітром і водою. У цьому році у нас хлопці готують проэкт, який у фіналі мають спалити. Є речі, які прив’язані до місця — стріт-арт, величезні розписані об’єкти. Але в цілому, художники самі намагаються щось залишити для виставок, адже ми розвиваємося і намагаємося виходити на закордонні майданчики. Цього року до нас приїжджають італійці, а в листопаді до них на місяць в резиденцію поїдуть три українці. Це будуть ті художники, яких ми відберемо за підсумком симпозіуму. Італійські представники хочуть співпрацювати з нами і щодо виставок. Україні не завадить виставка в хорошому виставковому залі в Турині. До цього, ми починаємо практикувати в цьому році кілька різномасштабних кураторських проэктів, щоб їх надалі можна було виставляти як разом, так і автономно. 

 

Записано МіТЄЦ