Меню

Олекса Манн. Спостереження 1

Олекса Манн (Ужгород-Київ) про категорію часу і її влив на осмисленність життя.

 

В Ужгороді, в самому центрі, стоіть католицький бароковий собор, де на вежі є міський годинник. Я настільки звик, що він завжди показує 12.40, бо давно не ходить, що для мене це була повна константа.

В який би ти час не проходив повз, хоч в три години ночі, завжди було за двадцять перша і весь день був, вважай, попереду. І, що головне, в якому би стані ти не проходив повз, бо це значно важливіше. Мій мозок працював через існування цього годинника в дуже позитивному напрямку, бо розумів, що часу нема, як категорії, він зупинився, не дуже рано і не дуже пізно, а саме тоді коли треба, в 12.40 і можна далі собі спокійно куралесити і будувати плани. Ти, наприклад, сидів в барі навпроти, пив пиво, дивився на цей годинник і знав, що завжди 12.40, можна взяти ще бокальчик, а можна і ще один. Не треба поспішати, спокійно, ну куди ти зриваєшся чувак, давай не шуми, бесіда триває, ще по одному і переходимо на настоянки. І краще брати одразу по дві, щоб зайвий раз не чекати офіціанта, бо він десь як дінеться, що хуй його потім виловиш.

Причому собор сам по собі демонстрував якусь відносну, дуже хитку, константу, незважаючи на свою 400-річну історію, і сам годинник теж, а от в зупиненому стані- стовідсоткову. Хиткість константи відбувалась, звісно, саме через його історію, бо все постійно змінювалось. Бо ще на початку 17 сторіччя, коли його збудував граф Юрій Другет, він був реформатським, бо більшість мешканців міста, як і сам Другет, хоч і був італійського походження, була реформатами. Потім і сам Другет, перейшов в католіцизм. А на прикінці сторіччя, у 1695-ому, інший граф Берчені передав його католикам. Вже в 1705, трансильванський князь Ференц Ракоці ІІ, під час антіавстрійського повстання, передав його назад реформатам. Але католики якось утримали собор. Потім його частково руйнували і відбудовували. У 1760-х собор перебудували в бароковому стилі. Лише у 1820-ому з’явився годинник. Потім собор горів і годинник постраждав і зупинився. У 1857-ому його відновили. Знов він зупинився у 1904-ому. Тоді його замінили на новий фірми Йозефа і Давіда Фрідів. Це і є саме цей годинник досі.

Змінювалися домінуючи конфесії, змінювались горомади і держави, змінювалось населення і цінності. Не знаю коли він зупинився останній раз, але я сам завжди його бачив вже у зупиненому стані. І звик до цього, знаючи, що завжди 12.40.

Тепер його знов запустили. І вже немає такого, що весь день попереду і часу нема. Не можна сказати, що я аж сильно зрадів цьому, в контексті всього вищесказаного. Тому що я абсолютно серьйозно вважаю, що час це зайва і взагалі недореча категорія в житті, особливо для мешканця Ужгорода. Мешканець і так не знає що це таке, хоч ти йому постав сто працюючих годинників по всьому місту. А от один непрацюючий робить його життя осмисленим. І можна сказати, що багато що пояснює в менталітеті і витікаючих з нього наслідках. Якщо не все. Фактично це і є єдине логічне пояснення, чому все саме так, а ні інакше. Все туди впирається, як не крути.

Олекса Манн

 

Фото Марти Шумахер

 

 

бачите помилку, пишіть сюди