Меню

Олекса Манн щодо скульптури Льоши Золотарьова

Репліка художника.

 

Випадково натрапив на обговорення в коментах в одного маловідомого мені діяча культури, нової скульптури Льоши Золотарьова, яку зараз встановили перед колишнім пам’ятником Леніна на Бесарабці. А хорошої сучасної скульптури в публічному просторі у нас дуже не вистачає. А це саме цей приклад — хорошої, сучасної, високопрофесійної скульптури. Всі ці скульптури можна порахувати по пальцях на одній руці, вони настільки рідко зустрічаються, що просто тонуть в безкрайньому морі дилетантського кічу, якого встановлювали за останні роки дох*я і більше.

 

Фото Ігора Абрамовича

 

Почитав я, значить, ці коментарі, чисто з антропологічною цікавістю, повеселився, але вони мене навели на деякі печальні роздуми.

Тусовка, яка там зібралась і яка це все жваво обсирає і рже, демонструючи різні фінти міщанського гумору, наскільки я розумію, навколо літературна. Я їх нікого не знаю, але судячи з усього, вони себе вважають людьми «височайшої»  культури. Рівень дискусії там нічим не відрізняється від рефлексій на якусь жваву тему, типу квадрату Малевича, яку люблять вести, наприклад, таксисти. Наводжу приклад цієї достойної професії, як ім’я номінальне, розуміючи, що вони чітко несуть приклад масової свідомості некомпетентної людини, дилетанта. І, що, звісно, є приємні виключення.

А тут у нас інтелігенція, значить. В зощенківському розумінні, звісно. Подивився я на їхні аватарки, а до деяких і на сторінки позаходив. Цікаво мені стало, що до чого. Люди на них все з гітарами та в капелюхах, примружені, мовляв, как дадім щас «солнишко лєсноє», да під рюмочку, солідні лисі мужчіни у светрах заправлених в носки, теж примружені жіночки в шляпках, із стіхами цілими простирадлами на своїх сторінках. Всі з багатозначно примружені, короче. Що як би натякає на те, що вони проникають прямо в суть речей. І не тобі, простому смертному, тягатися з цим прижмуром. Зараз вони, як прижмуряться, як дадуть і все розставлять по поличках. Все порішають, куди, кому, на яке місце сісти, а кому і в проході скромно стояти.

Посилання на це, навіть, не просіть, не дам. Бо не маю такого бажання. Але і питання, чому мистецтво і, ширше, культура у нас в такий жопі, у мене якось відпадає само собою. Бо це люди, які не на мартенівських печах працюють, землю не орють і не на базарі картоплею торгують. В музеях бували, щось бачили, щось читали. Але рівень сприйняття візуального мистецтва, мистецьких процесів, історії мистецтва, що, де, коли та за чим іде і, головне, куди, у них такий же самий. І їм би вчитись, мовчати та вчитись, а вони самі вчать і, що характерно, щось в цій сфері ще і вирішують. І що вони навирішують і навирішували, можна тільки з жахом здогадуватись.

Так що ситуація така, в цілому. А ви кажете президент, депутати та оце ось все, ні в чому не розуміються. Розуміються. Все це плоть від плоті. Склити балкони, коротше, срочно. За допомогою вагонки та вікон, спижджених з автобусного заводу.

 

 

Олекса Манн

 

 

 

 

 

 

 

МІТЄЦ надає авторам текстів та героям сюжетів майданчик для свободного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти їхні погляди.                 Бачите помилку, пишіть сюди