Якийсь час тому мене додали в якусь закриту групу, де якийсь критик збирався щось критикувати в плані мистецтва. Ну, ви зрозуміли. Я думаю: «Ого! Ніхуя собі. Як цікаво, подивлюсь, що люди роблять. Може він нарешті як дасть! Ура!»

Ну і інших художників і фотографів теж там надодавали, як я побачив. Ніщо не предвещало біди, критик загорався що у нас нема критики, все хуйово, скрізь довбойоби, нема про що говорити, всяческі лютував на цю тему і таке інше.

В першій же дискусії, яку я побачив, бо цей критик дуже ратував за демократичність і відкритість думок в своїй групі, він нахамив деяким відомим і авторитетним художникам, які щось сказали, причому навіть не поперек критику, а просто свої єрєтичні ізмишленія, але було видно неозброєним оком, що він взагалі дупля не шибе ні з ким він розмовляє, ні що вони зробили по життю. Короче, все було вкрай конструктивно, що аж закачаєшся. Я побачив далі лише декілька постів і там критик був вічно чимось недовольний, бо скрізь довбойби і нема критики.

Потім чи ця група самонаїбнулась, чи мене там забанили, хуй його знає. Хоча я там навіть слова не сказав. Швидше за все просто самонаїбнулась, бо скрізь довбойоби і критики нема. Як прізвище цього критика і, що головне, яка назва цієї групи, я навіть зараз не згадаю. Але коротку вспишку активності в плані появи критики я зацінив.

Олеса Манн

Фото: Ельпіда Жабо