Запис коментаря з галеристом Влодком Кауфманом (Львів), що стала приводом до розмови про інтелектуальне право.

Учасники розмови:

Юрій Охромєєв, керуючий партнер «Патентно-юридичної компанії IPjurix», адвокат

Ігор Любаренко, керуючий партнер «Пейпер Клауд», аудитор

Ната Катериненко, редактор порталу МІТЄЦ

Н.К. Тільки що ви подивилися відеозапис моєї розмови з галеристом Влодком Кауфманом. Йшлося про сюжет, який вийшов на сайті МІТЄЦ. Десь через місяць після публікації матеріалу на сайті, я дізналася про те, що мій сюжет був використаний галереєю «Дзиґа» (Львів) на посмертній виставці художника Мирослава Ягоди.  Без повідомлення редакції про цей факт, без підпису, що матеріал створений мною. Галерист пояснив, що матеріал знаходився у вільному доступі в інтернеті, і виходить, що він належить усім.

 

 

Ю.О. Людина у вашому сюжеті не розуміє суті авторського права. Що значить вільний доступ? Коли ви приходите в галерею дивитися картини, вони знаходяться у вільному доступі, але фотографування і відкрите друкування цих робіт без дозволу автора будь-де — це порушення закону. Тут сплутуються дві речі: майнові права автора, тобто дозволяти або забороняти використовувати його твори, може тільки автор. Будь-яке відео може бути розміщено в інтернеті. Дуже багато фільмів є на YouTube, але YouTube має ліцензію на їх показ. Якщо ви візьмете фільм з YouTube і розмістите у себе на сайті без дозволу автора, відразу ж будете заблоковані, якщо ліцензія цього не дозволяє. Завжди потрібно дивитися на вид ліцензії. У будь-якому випадку початковий власник прав, звичайно ж, — автор або особа, якій права на відео були продані або передані.

Якщо галерея «Дзиґа» хотіла розмістити у себе ваше відео, то її представник мав взяти дозвіл у вас, тобто отримати таке право. Більш того бажано отримувати такий дозвіл у письмовому варіанті, як того вимагає «Цивільний кодекс». Ми консультували велике рекламне агентство, яке створює дуже круті рекламні ролики, і часто стикалися з використанням музики для тієї чи іншої реклами. Ми зайдемо на YouTube, на iTunes, на Google Play — там музика є у вільному доступі, але ми не можемо взяти і просто так розмістити її в рекламному ролику. За це платяться гроші. І я вам чесно скажу, це дуже немаленькі гроші. Тому виходячи з вашого відеосюжету, галерея є порушником. На сьогодні є всі підстави подавати позов і вимагати компенсацію за порушення авторських прав. І цей відеосюжет з інтерв’ю буде доказом.

Позиція передбачуваного порушника, «я не знав» і «ми знайшли у вільному доступі» — абсолютно не звільняє від відповідальності. І є сумніви в щирості даної особи, оскільки, на мій погляд, співробітники галереї зобов’язані знати такі елементарні речі. Хоча, все може бути.

 

 

І.Л. Проблема в тому, що у нас немає культури користування правом, немає традиції, розуміння. Люди не знають, куди звертатися, яку інформацію брати, яку відсівати. Наш закон прописаний і спрямований на захист авторських прав, але люди не вірять, що він працює, і ним не користуються. Ми займаємося бухгалтерським, юридичним супроводом, консультуємо бізнес, і, як правило, бізнес не забезпечує юридичний захист своєї торгової марки, не кажучи вже про глобальні проєкти. Нам доводиться пояснювати ризики того, що їх торговою маркою хтось може скористатися. Є багато прикладів, коли партнери створювали спільні проєкти і на якомусь етапі хтось залишався ні з чим, тому що не був юридично грамотно захищеним.

Ю.О. Інтелектуальна власність для України — явище досить молоде і незрозуміле. Дуже багато людей, як і я, родом з Радянського Союзу, де інтелектуальної власності в принципі не було, була власність громадян, для особистих потреб, а все інше — колективна або державна власність. Наше суспільство не звикло платити за інтелектуальну роботу, і зрозуміти, що це точно така ж праця, як побудувати будинок або спекти хліб, йому дуже складно. За будинок і за хліб люди платять, а за використання інтелектуальної власності неохоче. Але тенденція йде до того, що інтелектуальну власність у нас все ж стануть поважати. Досить багато гучних виграних справ. Наприклад, у справі «Ревізор» Верховний суд України залишив рішення в силі на компенсацію в розмірі близько 1.5 млн. грн.

Але навіть за таких гучних виграних справах, сьогодні в сфері інтелектуальної власності позовів дуже мало. Автори не захищають свої права. Зараз я консультую представників шоу-бізнесу, і не всі артисти розуміють, які у них є права, і як їх потрібно захищати. Коли вони приходять до нас, і ми їм розповідаємо про це, вони дивуються. І оскільки в соціумі практика захисту авторських прав широко не поширена, більшість людей через відсутність відповідальності вважає, що вони можуть брати і вільно використовувати чужі твори.

У той же час сьогодні створено два спеціалізовані суди: один з них — патентний, і я дуже радий, що він створений. І те, що це виокремилося в гілку — позитивно. Тобто ця галузь права розвивається.

Левова частка ВВП США — це доходи від інтелектуальної власності. І нарешті у нас люди починають розуміти, що це дуже важливо.

Н.К. На моєму відео, яке було показано в «Дзизі» був знак копірайту «МіТЄЦ». Наскільки він захищає мої права?

Ю.О. Знак копірайту — це емблема охорони літературних і художніх творів, передбачена Бернською конвенцією. Це знак, який вказує на власника прав і продукт, на якому стоїть знак — об’єкт інтелектуальної власності. У той же час, існують немайнові права, які теж можуть позначатися даним знаком. На відміну від майнового авторського права, за яке автор має право отримувати гроші, і термін дії якого — сімдесят років після смерті автора або останнього співавтора, немайнове право обмеженого терміну не має. Це право зберігається, і спадкоємці автора після його смерті можуть його дотримуватися і притягати до відповідальності інших за порушення цілісності твору.

Наприклад, був кейс з фільмом «В бій йдуть лише старики», який було знято на чорно-білій плівці. Компанія купила права у Держкіно, заплативши за це чималі гроші, але ще більшу суму вони витратили на колоризації фільму. У підсумку, дочка Леоніда Бикова подала в суд, і суд заборонив використання цього твору, оскільки була порушена цілісність оригіналу, що також є немайновим правом.

Ніхто не має права вносити зміни в твір, тобто порушувати його цілісність. Якщо ви хочете вносити зміни, потрібно отримати дозвіл на ці зміни безпосередньо у автора або у його правонаступників.

Н.К. Виходить, що через сімдесят років після смерті Бикова, його фільм можна буде вільно крутити в прокаті і не платити за це?

Ю.О. Так. Це майнове право — право використовувати і отримувати за це вигоду. Всі твори Моцарта, Баха у вільному доступі і будь-який оркестр може їх грати. Але якщо ми повернемося до музики, то там виникає ще суміжне право, — хто і як грає. Такі складні твори, як аудіовізуальні твори, в даному випадку, — кінофільм, — це як матрьошка, всередині якої знаходяться: право режисера, право сценариста, право акторів, навіть у гримера може виникнути право, якщо він створить оригінальний грим.

Н.К.Наступне питання теж буде стосуватися діяльності сайту «МіТЄЦ». Йтиметься про сюжет «Перформанс Петра Ряски», який організаторами виставки «В темряву» (проєкт «Худради») в галереї Vozdvizhenka Arts House був виставлений в частині експозиції Петра Ряски і підписаний не моїм ім’ям, а як «відео автора», тобто як сюжет Петра Ряски. Передісторія того, як цей сюжет потрапив до «Худради»: до мене звернувся Петро Ряска і попросив надати відео сюжету для виставки за кордоном. Я йому вислала сюжет з копірайтом МІТЄЦ. Але пізніше, один з організаторів цього проекту — художник Микита Кадан  звернувся до мене і попросив дати сюжет без копірайту. Я вислала його Микиті з проханням при можливості згадати сайт МІТЄЦ при публічній демонстрації. На мій подив, коли виставка показувалася після Відня в Києві, мій матеріал був підписаний «Відео автора» в частині експозиції Петра Ряски, тобто кожен, хто опинявся в блоці Ряски, міг зрозуміти, що це відео самого Петра. Тепер я можу припускати, що матеріал сайту, як в Києві, так і в Відні в культурному центрі WUK, де демонструвався проєкт «Худради», був підписаний теж у вигляді авторства Петра Ряски. Розмірковуючи над цією ситуацією, я перш за все звинувачую себе в тому, що наївно довірилася організаторам виставки «Худрада», і не подбала про те, щоб відео МІТЄЦ було правильно представлено в рамках їхнього проекту.

Ю.О. Тут мова йде про плагіат чистої води. До речі, слово «плагіат» часто зустрічається в ЗМІ, але не можна все підряд називати плагіатом. Плагіат — це публікація, повністю або частково, чужого твору під своїм ім’ям.

Просто доопрацьовування або використання для створення свого — це не плагіат, це неправомірне використання. Класичний приклад плагіату — це ситуація з Петром Ряскою, виходячи з того, як ви мені її описали. Це явне порушення.

З приводу того, чи правильно вчинили ви, що дали відео для проєкту, то ви зробили правильно. Вас попросили, ви надали матеріал, але ви дали на конкретну мету, і це теж один із способів використання свого твору, і ви маєте на це право.

Припустимо, є у мене картина. Як я можу її використовувати? Я можу її продати, але питання в тому, що при продажу ви продаєте тільки матеріальний носій, а авторське право при цьому не відчужується, авторське право зберігається за автором. Хто завгодно може перепродувати картину, і це матеріальне право, але авторське право залишається у автора.

Право матеріальної неінтелектуальної власності — це право відтворювати, копіювати. Це можуть бути шпалери, листівки. Дуже яскравий приклад — картини Марії Примаченко, тобто вони де завгодно — їх можна побачити і на листівках, і в календарях тощо. Це все вид використання. Право автора ці види використання обмежувати. Я тобі даю право використання тільки в листівках, тобі я даю для телефону, а тобі — для заставки на комп’ютері. Це все різні способи використання, і за це все можна отримувати гроші.

В даному випадку, коли вас попросили відеоматеріал, ви дали його для конкретного використання на конкретний період в конкретному місці.

Повинна бути, звичайно, письмова форма виду договору, але не будемо заглиблюватися в юридичні тонкощі. Вами було укладено усний договір, було чітко вказано, для чого ви даєте відео, але використання його вдруге в київській галереї без вашого відома і згоди — це порушення ваших прав.

Н.К. Хто порушив в цій ситуації авторські права — художник, чиїм ім’ям було підписано матеріал, співорганізатор проекту — Микита Кадан, або галерея?

Ю.О. Відповідальність несе галерея, оскільки є організатором, а тому і є кінцевим порушником. Петро Ряска, чиїм ім’ям було підписано, теж порушник, якщо він визнає, що він погодився з цим підписом під вашим відео. Але він може сказати, що це не він, що він не знав. Якщо Микита Кадан — організатор, він теж у відповіді. І тут дуже важливе питання — спосіб використання вашого матеріалу. В даному випадку — це публічна демонстрація без дозволу автора.

Отже, тут є два передбачуваних порушника — Петро Ряска, що видав чуже за своє і галерея, яка демонструвала відео без дозволу автора.

Якщо Микита Кадан — не організатор, а просто один із співробітників, він не є порушником, він просто людина, яка допомагала це робити. І в суді його навряд чи можна буде притягнути до відповідальності, бо Микита — це тільки руки, через які проходила інформація.

Якщо буде судова перспектива, для суду це буде мати значення, і потрібно це все враховувати, але якщо він не є організатором, конкретно за ці дії, саме за порушення авторських прав, залучити буде його складно. Наприклад, у мене є підприємство, і у мене є співробітники, і мої співробітники здійснюють неправомірні дії, які призводять до того, що моє підприємство отримує якусь неправомірну вигоду стосовно інших підприємств. В даному випадку буде відповідати підприємство, тобто дія співробітників розцінюється як дія підприємства, і відповідальність лягає на нього.

Н.К. Тепер я можу припустити, що Микита Кадан попросив відеоматеріал без копірайту, бо у Відні в культурному центрі WUK, де виставлявся проєкт, йому задали б питання — чиє це відео і кому воно належить.

Ю.О. Безумовно це так. Там було б поставлено питання — чиї права на відео, і було б прохання документально підтвердити це. Однозначно запитуються права. Для аналогії можу привести діяльність телеканалів, коли телеканали купують будь-який продукт, там працюють юридичні служби, які вимагають безліч підписаних документів в оригіналі, щоб переконатися, що продукт має право публікуватися на даному каналі, тому що у них формується медіаплан, і це коштує величезних грошей. Не дай боже, якщо щось знімається з ротації і зміниться програма! Канал понесе величезні збитки. І тому до авторського права на каналах підходять дуже серйозно.

 

 

Н.К. Сайт МіТЄЦ публікував ретроспективу робіт художника Юрія Лейдермана, який в якийсь момент нашого тривалого співробітництва запропонував відео західного телеканалу, яке брало участь у його мистецькому проєкті. На моє щастя, Юрій написав в описі проєкту, що це не його відео, і надано воно було тільки для проєкту. Якби я не знала про це і опублікувала матеріал, хто б ніс юридичну відповідальність за використання чужого продукту.

Ю.О. Природно — ви. На будь-яке відео, яке публікується в публічному доступі, звичайно ж, потрібно брати дозвіл. Є різні види ліцензій: є відкрита ліцензія, як ресурс Wikimedia, де люди публікують роботи і пишуть, що вони не претендують на авторство і дають дозвіл на їх використання. Є організація Creative Commons, яка розробила види ліцензування продукту — від відкритого його використання до різних ступенів обмеження. Тому при використанні того чи іншого твору обов’язково потрібно дивитися вид його ліцензії. Часто молоді артисти навіть раді, щоб їх роботи десь опублікували.

Також і з галереєю, коли галерея хоче опублікувати ту чи іншу роботу, вона повинна документально підтвердити, що має право використовувати роботу автора для певного виду діяльності.

Художник може подати в суд, якщо картину використовують для буклету та в порізаному вигляді і фрагментами. Раніше це було близько 32 000 грн. компенсації. На сьогоднішній день підхід до компенсації трохи змінився, і нова практика ще тільки формується, але однозначно захищати свої права потрібно. Наприклад, я — автор картини, і моє виняткове право — дати право якійсь одній компанії робити листівки, і це коштує одну ціну, якщо при цьому у мене зберігається таке ж право передати це третій, четвертій компанії, зрозуміло, що це буде коштувати дешевше.

Н.К. Мені часто художники пропонують свої відеороботи для демонстрації на сайті. Що мені потрібно врахувати, щоб убезпечити себе від непередбачених проблем?

Ю.О. Якщо дають відео, щоб уникнути проблем, звичайно краще підписати необхідні документи. У художника сьогодні один настрій, а завтра інший, і художник, який вам вчора дав добро на публікацію, завтра скаже, що він передумав або, що це коштує 10000 доларів. Для безпеки, звичайно ж, краще завжди підписувати документи, де все буде чітко вказано.

Н.К. Що це за документи?

И.Л. Як мінімум, повинен бути складений юридично грамотний договір, в якому передбачені: сторони (прізвище, ініціали того, хто кому передає, якщо це фізична особа), з якою метою, на яких умовах, терміни — це елементарні речі, які потім убезпечать вас і приберуть деякі ризики.

Але краще не ризикувати, а попередньо проконсультуватися у професіоналів до того, як договір буде підписаний. Правовий аналіз необхідний навіть в тих випадках, коли на перший погляд пункти документа не викликають сумнівів.

Документ буде проаналізовано юристом на відповідність чинному законодавству; виявляться потенційні ризики і нюанси, які можуть викликати негативні наслідки; буде ясний правовий зміст пунктів договору і що найголовніше — внесуться виправлення, які забезпечать максимальний захист ваших прав.

Н.К. Коли я йшла до вас на розмову, я збирала питання художників. І ось одна художниця, яка займається дизайном будинків, зіткнулася з фактом того, що створені нею двері, компанія, для якої вона працювала, пустила в тираж і стала їх продавати, не враховуючи того, що автором цих дверей є вона.

Ю.О. Перше, потрібно бачити, які є документи, і що в них написано. Передача прав інтелектуальної власності відповідно до нашого законодавства можлива тільки в письмовій формі. Якщо художниця підписувала якісь документи, потрібно їх вивчати, можливо, вона передала всі права замовнику. Якщо ж вона не підписувала, однозначно вона є автором, компанія не має права випускати її двері без згоди автора. Дана ситуація, неможлива, наприклад в США. Там компанія буде активним ініціатором складання і підписання таких документів. Їм проблеми не потрібні.

І.Л. У Штатах, як правило, йде безготівковий розрахунок, і готівка взагалі не використовується. Там налагоджена прозора система взаємовідносин.

Ю.О. Справа в тому, що за порушення в США законом передбачена серйозна відповідальність, і люди не хочуть собі проблем.

Н.К. Якщо галерист після виставки не віддає художнику роботу, чи є правові важелі впливу на галериста?

Ю.О. Тут мова йде про матеріальне право, тобто я передав стілець і не можу його назад забрати. Я впевнений, що у будь-якій галереї є якісь типові договори. І тут питання до художників: чому вони не захищають свої права? Я працюю з шоу-бізнесом, де дуже багато будується на довірі, але всі вже з’їли на цьому собаку, що краще підписати папери, тому що довіра довірою, та вона може зникнути буквально в одну секунду.

У галереї теж такі типові договори є, і звичайно ж художнику потрібно звертатися до фахівців, щоб вони їх дивилися. Юридична мова не завжди зрозуміла простій людині, і, не розуміючи, що ти підписуєш, можна взагалі втратити роботу. Ті гроші, які людина заплатить за консультацію юриста, це не ті втрати, які можуть бути в перспективі, коли люди, не знаючи своїх прав, підписують все, що їм дають.

Ось зовсім нещодавній кейс: буквально два дні тому, до мене прийшла клієнтка, і коли я їй пояснив, що прописано у висланому їй контрагентом договорі, вона була в шоці, оскільки ніяких прав за нею взагалі не зберігалося, при тому що вона була автором.

І.Л. Треба розуміти, що з галереєю можуть працювати хороші юристи-експерти, і людина, яка не дивлячись підписує документ, може згодом зіткнутися з великими ризиками.

Зараз на ринку багато юристів широкого профілю, які беруться за будь-які справи. Але будемо дивитися правді в очі, юрист широкого профілю – це знавець всього по верхах. Так, вони можуть вам допомогти, але ця допомога може коштувати дорожче, оскільки буде потрібно більше часу на вивчення поставленого завдання, і ризикованіше, бо можуть бути втрачені деякі нюанси, які приведуть до певних ризиків. Юрист-практик, занурений в вузьку тематику, оперативно і професійно відповість на поставлені питання.

Тому на разі потрібно уникати шарлатанів і звертатися тільки до професіоналів.

У процесі супроводу проєктів у нас також виникає багато нестандартних питань на різні теми, тому ми співпрацюємо з компаніями-партнерами вузького профілю для оперативного і професійного ухвалення рішень.

Н.К. До речі щодо плагіату, нещодавно в соцмережах виник скандал, де художник Михайло Деяк звинуватив художника Анатолія Ротаря в плагіаті, кажучи про те, що той створив свій твір на основі роботи Деяка.

Ю.О. В даному випадку авторське право охороняє зовнішню форму, кажучи нормальною мовою, корову може намалювати будь-хто, питання як це зроблено. Якщо форма на перший погляд відрізняється, це не плагіат (стовідсоткове копіювання), але художник може звинуватити у використанні його твору при створенні іншого твору.

 

 

Це питання вимагає вивчення — чи дійсно використана та чи інша форма? Для того, щоб якісно це зробити, потрібно подивитися на інші роботи. Якщо взяти кубізм Пікассо, то скрізь можна простежити стиль написання цих картин. Якщо я намалюю роботу в стилі кубізму, то це не означає, що я порушив авторські права Пікассо. Стиль і метод не охороняється.

Н.К. Деякі художники використовують в своїй естетиці нецензурну лексику. Чи зобов’язана я при монтажі відео «запікувати» їх слова?

Ю.О. Я колись консультував режисера Андрія Жолдака щодо вистави «Войцек», де була сцена злягання з овечкою. Тоді ще існувала «Нацкомісія з моралі», від якої ми отримали запит, щоб ми надали їм матеріали щодо спектаклю для проведення їхньої експертизи. Тоді я вперше зіткнувся з цим питанням. І скажу, що сьогодні за українським законодавством творча діяльність автора взагалі не обмежується нічим — цензура заборонена.

Інше питання в способі використання цієї творчої діяльності — де, як це зроблено — тут можуть бути свої обмеження. Зрозуміло, що відео з нецензурною лексикою в дитячому садку ви показувати не зможете.

Запікування застосовується, скоріше, до телевізійної версії, на сайті, на мою думку, воно не обов’язково, але має бути попередження про те, що відео містить нецензурну лексику та обмеження до доступу до 18 років, як це представлено на YouTube. Але це тільки моя думка, яку не можна розцінювати як кваліфіковану консультацію.

Право автора, — про що і як писати, а я, як користувач, повинен вибирати — читати мені це чи ні. У мене є це право, а не у державного органу, який вирішує, потрібно це мені показувати чи ні.

Н.К. Чи багато сьогодні в Україні юридичних фірм, що спеціалізуються на захисті інтелектуальної власності?

Ю.О. У Києві цей напрямок досить розвинено, в регіонах — менше. Окрім того, зі створенням патентного суду всі суперечки з інтелектуальної власності концентруються виключно в Києві, і я підозрюю, що ринок на це відреагує. Є різного роду фахівці, і чим фахівець кращий, тим це буде дорожче. Ціни коливаються від 500 гривень до 1000 доларів. Все залежить від складності питання, від бажання клієнта, від кваліфікованості спеціаліста. Коли Едісон поміняв лампочку і виставив рахунок в 100 доларів, на запитання — чому так дорого, він відповів, що робота коштує 1 $, а 99 $ — за те, що він — Едісон. Приблизно та ж ситуація і з юристами.

Виходячи з моєї практики, часто це питання не грошей, а в тому, що порушення відбулося, і воно залишилося безкарним, а значить ця ситуація буде повторюватися. Сьогодні у нас введені зміни в процесуальний кодекс і з першого січня у нас буде адвокатська монополія. У судах клієнтів представлятимуть виключно адвокати, при цьому всі адвокатські витрати лягають на сторону, яка програла.

Якщо ви маєте рацію, є чітка доказова база, і ми бачимо, що це справа виграшна, то всі гроші, які ви заплатите юристу, потім будуть покладені на сторону, яка програла і в судовому порядку можна буде ці витрати компенсувати. Якщо у вас є тільки слова без доказів, то я, як фахівець, скажу, що у нас перспектива дуже слабка. Суд словам не вірить, і він не зобов’язаний це робити.

Для подачі позову потрібна доказова база і кваліфікований фахівець — адвокат. Доказова база — це повне фіксування місця і дати, і, до речі, відео, яке ви нам показали на початку розмови, вже є доказом у судовому позові.

Н.К. Що сьогодні відбувається з нашим суспільством в правовому відношенні? Якщо взяти приклад з Микитою Каданом, то він є активним борцем за цивілізовані моделі життя. Наприклад, він входить до групи художників, яка вже багато років бойкотує «Мистецький Арсенал», через те, що колишній його керівник — Наталія Заболотна зафарбувала роботу Володимира Кузнєцова. І в той же час, самим же Микитою були порушені мої авторські права. Як це можна пояснити?

Ю.О. Не можна судити по діям Микити про все суспільство, але, на жаль, подвійні стандарти зустрічаються всюди. Наприклад, багато патріотів кричать, що вони прихильники цивілізованих правил, що вони хочуть нормальне суспільство і правову державу, при цьому хлопці не проти «повирішувати» десь свої питання за гроші.

Чіткі закони і правила є, але питання в їх правозастосуванні. У нас люди не звикли захищати свої права, починаючи від комунальних платежів. Вони платять, не замислюючись, куди ці гроші йдуть. На Заході людина, заплативши гроші, триста п’ятдесят разів запитає, що він за ці гроші отримає. Коли вони платять податки, то не стануть терпіти, щоб за їхні гроші їхні обранці ходили на яхтах і так далі …

У нас проблема не в Микиті, не в особистостях, а в тому, що порушувати права дозволяють. Мислення у людей, як правило, таке: «Якщо ти не захищаєш свої права, чому мені цим не скористатися?»

Як тільки я почав займатися артистами і відстоювати їхні права, лаятися з порушниками, відразу стало змінюватися ставлення до цих артистів. Не все у нас в країні безнадійно, і судова практика показує, що можна вигравати процеси.

Адвокат Олександр Мамуня, котрого я дуже поважаю, іноді говорить таку фразу: «Ваша інтелектуальна власність не варта ламаного гроша, якщо ви не будете її захищати».

 

 

Ната Катериненко