Меню

ПРО ГРУПУ ШВИДКОГО РЕАГУВАННЯ

Борис і Тетяна Гриньови (Харків—Київ), Марія Ланько (Київ), Галина Глеба (Ужгород—Київ) у гостях у фотографа Сергія Солонського (Харків).

 

Сергій Солонський в сюжеті про: 

00.00—01.00

Сергій Солонський: Технічно скажу дуже скромно, що технарем був завжди я, тому що я це любив, і я — нащадок фотографів, можна сказати. З XIX століття мій дід професійно займався фотографією, і коли виникали проблеми чисто технічного плану, то ні в кого не виникало сумнівів, до кого звертатися. Вирішувати доводилося неймовірно складні речі, наприклад, на виставку потрібні були фотографії розміром 3х4, і все це робилося в квартирі. Для цього потрібно було розбивати зображення чисто технічно фрагментами. Ідеї різні були. На виставці «Сикстинська Мадонна» у нас генератором ідей був Сергій Братков, він був номер один. Ми називалися «Група швидкого реагування».

01.01—02.10

Привезли в художній музей репродукції Далі. Ми здивувалися, обурилися, як це можна в музеї художньому виставляти репродукції… Ми ж теж можемо. Взяли і зробили виставку «Сікстинської Мадонни» з журналу «Огонек». Це було класно, тому що всі зрозуміли, хто міг — образився. А чого, за кого ви нас маєте? Взяли золоту раму, журнальну Сікстинську Мадонну роздрукували, зробили огорожу зі стрічкою червоною. Ми з Братковим і найбільше часу витратили на те, що робили з картону музейні тапочки, вирізали. Зробили одного міліціонера. Створили музейну атмосферу. І запросили людей подивитися. Як народилася ідея «Німців» — це складне питання, тому що, можу сказати чесно, це не я. Повністю сказати, що це не я теж не можу, тому що все це вирішувалося, як зазвичай, у нас на кухні.

02.11—03.30

Я міг спровокувати ситуацію, розповідаючи про свої німецькі корені. Швидше за все, що так і було. Ми сиділи пили вино. Був 1994—й рік. Заговорили, хі—хі, ха—ха, я говорю, що у мене по маминій лінії всі німці. А Братков схопився і каже, що у нього дідусь німець. Посміялися, повипивали. А Боря Михайлов каже, що він — єврей. Смішні були сюжети. Придумано було дуже багато, і щось пішло на виставку, щось не пішло. Так чи інакше, все підтягувалося до теми «Якби я був німцем». Це була єдина, мабуть, робота — стовідсотково колективна. З Сергієм і Бобом потрібно говорити окремо, тому що там жертвопринесення Богу війни було, і потім була кумедна річ на початку 1990—х «Прийом на Москву» в зоопарку з верблюдом. Розважалася ми, в цілому.

03.31—04.34

А все інші виставки, як в Берліні, ми приїжджали втрьох і робили три персональні виставки, непов’язані між собою.

Марія Ланько: У вас сюжети були заготовлені заздалегідь?

Сергій Солонський: Найчастіше — імпровізація.

Галина Глеба: Цікаво, як ви потім цензурували відзнятий матеріал? Тобто як ви відбирали те, що хочете залишити, а що йде, наприклад, в брак? 

Сергій Солонський Не так багато було матеріалу. Це було складно, майже рік роботи. Наприклад, щось увійшло в виставку. У Гельмана це було. Приїхали з ночівлею попити самогону в Південний до Браткова. Сидимо, потрібно ж щось робити, потрібно продовжувати серію. У Браткова стоїть старовинне піаніно, слово за слово, Вагнер сплив чомусь, німці і щось дивне і безглузде.

04.35—05.30

Сідає Братков за піаніно, дістається флакон шампуню і крему, вставляється це все в кальсони, сідає Братков, та одразу текст виникає, що, якби я був німцем, я б стирчав від Вагнера. Повний ідіотизм, падаємо від сміху, і виходить супер—картинка. Чудова кепка СС, кальсони, збуджений Братков грає. Майже все так було. Потім у Борі Михайлова вони організували партійні ігри, але це краще з Сергієм, тому що там було дуже багато такого…

МІТЄЦ надає авторам текстів та героям сюжетів майданчик для свободного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти їхні погляди.                 Бачите помилку, пишіть сюди