Борис і Тетяна Гриньови (Харків—Київ), Марія Ланько (Київ), Галина Глеба (Ужгород—Київ) у гостях у фотографа Сергія Солонського (Харків).

 

Сергій Солонський в сюжеті про: 

00.00—01.00

Сергій Солонський: Технічно скажу дуже скромно, що технарем був завжди я, тому що я це любив, і я — нащадок фотографів, можна сказати. З XIX століття мій дід професійно займався фотографією, і коли виникали проблеми чисто технічного плану, то ні в кого не виникало сумнівів, до кого звертатися. Вирішувати доводилося неймовірно складні речі, наприклад, на виставку потрібні були фотографії розміром 3х4, і все це робилося в квартирі. Для цього потрібно було розбивати зображення чисто технічно фрагментами. Ідеї різні були. На виставці «Сикстинська Мадонна» у нас генератором ідей був Сергій Братков, він був номер один. Ми називалися «Група швидкого реагування».

01.01—02.10

Привезли в художній музей репродукції Далі. Ми здивувалися, обурилися – як це можна в музеї художньому виставляти репродукції… Ми ж теж можемо. Взяли і зробили виставку «Сікстинської Мадонни» з журналу «Огонек». Це було класно, тому що всі зрозуміли, хто міг — образився. А чого, за кого ви нас маєте? Взяли золоту раму, журнальну Сікстинську Мадонну роздрукували, зробили огорожу зі стрічкою червоною. Ми з Братковим і найбільше часу витратили на те, що робили з картону музейні тапочки, вирізали. Зробили одного міліціонера. Створили музейну атмосферу. І запросили людей подивитися. Як народилася ідея «Німців» — це складне питання, тому що, можу сказати чесно, це не я. Повністю сказати, що це не я теж не можу, тому що все це вирішувалося, як зазвичай, у нас на кухні.

02.11—03.30

Я міг спровокувати ситуацію, розповідаючи про свої німецькі корені. Швидше за все, що так і було. Ми сиділи пили вино. Був 1994—й рік. Заговорили, хі—хі, ха—ха, я говорю, що у мене по маминій лінії всі німці. А Братков схопився і каже, що у нього дідусь німець. Посміялися, повипивали. А Боря Михайлов каже, що він — єврей. Смішні були сюжети. Придумано було дуже багато, і щось пішло на виставку, щось не пішло. Так чи інакше, все підтягувалося до теми «Якби я був німцем». Це була єдина, мабуть, робота — стовідсотково колективна. З Сергієм і Бобом потрібно говорити окремо, тому що там жертвопринесення Богу війни було, і потім була кумедна річ на початку 1990—х «Прийом на Москву» в зоопарку з верблюдом. Розважалася ми, в цілому.

03.31—04.34

А все інші виставки, як в Берліні, ми приїжджали втрьох і робили три персональні виставки, непов’язані між собою.

Марія Ланько: У вас сюжети були заготовлені заздалегідь?

Сергій Солонський: Найчастіше — імпровізація.

Галина Глеба: Цікаво, як ви потім цензурували відзнятий матеріал? Тобто як ви відбирали те, що хочете залишити, а що йде, наприклад, в брак? 

Сергій Солонський Не так багато було матеріалу. Це було складно, майже рік роботи. Наприклад, щось увійшло в виставку. У Гельмана це було. Приїхали з ночівлею попити самогону в Південний до Браткова. Сидимо, потрібно ж щось робити, потрібно продовжувати серію. У Браткова стоїть старовинне піаніно, слово за слово, Вагнер сплив чомусь, німці і щось дивне і безглузде.

04.35—05.30

Сідає Братков за піаніно, дістається флакон шампуню і крему, вставляється це все в кальсони, сідає Братков, та одразу текст виникає, що, якби я був німцем, я б стирчав від Вагнера. Повний ідіотизм, падаємо від сміху, і виходить супер—картинка. Чудова кепка СС, кальсони, збуджений Братков грає. Майже все так було. Потім у Борі Михайлова вони організували партійні ігри, але це краще з Сергієм, тому що там було дуже багато такого…