EN RU

ПРО ДРУЖБУ З КИРИЛОМ


Олександр Верещак (Київ-Ржищів) про Кирила Проценка (Київ, 1967-2017 рр.). Виставку Кирила Проценка можно переглянути у «Мистецькому Арсеналі» до 29 липня.

 

Олександр Верещак у сюжеті про: 

 

Кирило Проценко… З віком пам’ять стає заповненою і якісь важливі моменти згадати важко. 

Звісно, майстерня в Кирила… Навколо неї усе крутилося. Туди тягнуло з різних причин. Завжди. Досі. Кирило пішов, але коли я буваю на Золотих воротах, хочеться подзвонити, спитати на «базі» він чи ні. Бю по руках себе. Куди дзвонити? 

Певно, з’являлися спільні ідеї, проєкти, він сам рідко що робив, йому завжди потрібна була людина, з якою йому треба було поділитися чи зробити щось спільне. Практично всі його роботи… йому потрібен був хтось, щоб порадитися, чи оператор, чи режисер, який змонтує відео. Я часто для нього монтував невеличкі речі. І так одне за одним… Так і сформувалася ця дружба. Були чудові часи, коли в нас була спільна майстерня, не в нас, у Кирила були проблеми з майстернею біля Оперного, з орендою, йому треба було з’їхати на певний час. Я попросив Барбару, яка дала на певний термін велику квартиру в письменницькому домі… Спитав, можна одну кімнату мені. Тоді був період, коли я вже стомлювався від роботи, я розумів, що робота в звичному розумінні буцімто цікава, але ні фіга не цікава давно. Це просто марнування часу і коштів. Абсолютно без сенсу, коли ти робиш рекламний продукт, який тобі не цікавий, дратує купу людей. Думаю, що реклама це спосіб відмивання коштів частково, двигун торгівлі, певно, це та галузь, якою менше за все хотілося б займатися, хоча інколи для старих друзів роблю халтурки. Це все графічний дизайн.  Але реклама приносить гроші, і люди йдуть на компроміси з совістю. Я, наприклад, це роблю. 

В той час я ще працював, але хотів повернутися до нормального людського життя купити полотна, фарб. Складно було повернутися до тих медіа, якими ти займався, хотілося повернутися через якусь ломку, через живопис, а в живописі складно, люди, які пишуть, вони знають, що якщо ти не тренуєшся…. Є технічні навички, якими треба оволодіти, а з часом вони швидко атрофуються. 

Кирило був віртуозом у малюнку. Він випалював, рисував віртуозно, а живопис був для нього складним місцем. Маючи друга Гнилицького… Мені здається, що Проц розумів, що не можна бути навіть поруч з ним, і він намагався робити антиживопис, і все, що він робив з пензлями, фарбами, він це робив наскільки це можливо примітивно. Не намагався бути віртуозом, намагався піти від цього. 

Для мене в той період треба було трохи розпрацювати м’язову пам’ять. Взагалі усамітнитися в майстерні, перейти до матеріалу. Тому що на роботі поруч з тобою завжди якісь люди, через тебе проходить купа непотрібної інформації. Ти засмічений настільки, що хочеться вити. І мені треба було це місце і Кирило, при тому, що він любив спільноту, любив майстерні шумні, щоб стіни рухалися, при цьому він був одинаком. Йому треба було самому побути, покурити, випити каву, щоб ніхто не зай..вав. І він сказав ну давай, можна бути в цій кімнаті. Він жив у майстерні. І цей період спільної майстерні нас дуже зблизив. Там були спільні проєкти, ми їздили разом на виставки, разом на концерти до Пітера, і все це тривало довго і щасливо. 

Кирило не любив поспішати. Коли переносили якісь речі це періоди переїзду з майстерні до майстерні, пам’ятаю багато людей допомагало, і він завжди все робив потихеньку, сів, відпочив, покурив, подумав, поговорив, згадав кілька смішних історій, розповів декілька. Не було поспіху, хоча життя було інтенсивне в той час, і взагалі, думаю, що усе життя Кирила було інтенсивним. Я спостерігав це в час, коли ми жили разом з 2007 по 2011 десь. 

Коли з його майстернею все вирішилося на Оперному театрі, він не хотів туди повертатися, не хотів перевозити знову все, він відтягував цей момент. А в мене мусила народитися дитина і він нас запустив у свою майстерню і ми жили там з Тетяною і дитиною біля двох років. Потім з’їхали, і Кирило перебрався в свою майстерню, тому що Барбара вирішила зробити ремонт і здавати квартиру. 

Звісно, оренда це болюче питання для митця. Митець мусить бути завжди готовим зібрати валізку і знати куди перевезти речі. Я забув про це, тільки коли сюди (в Ржищів) переїхав. І однак ми підтримували стосунки доволі щільно, не кожен день зідзвонювались, але…  

Він довго до мене не приїздив, а потім якось вибрався сюди.  Ми весело провели час, порушили спокій, з поведінки «двійка» була… Кирило був стомлений, жалівся на спеку в майстерні, що там жахливо, гріється дах. У мене вентилятор був, я дав йому. Він взяв вентилятор, поїхав, і ми домовилися, що він з’їздить до Ізраїлю, повернеться сюди і ми будемо доробляти справи. І все. Буквально через три-чотири дні його не стало. Дивно. Страшно. І важко. 

Він на дуже великій швидкості йшов. Не жалів себе. Хоча жалівся часто. Але ні фізично, ні морально він не щадив себе, виймав з себе все, звісно. 

Не знаю, що ще про дружбу сказати. Про дружбу дуже складно розповідати. 

Наскільки з Кирилом було комфортно поруч? 

Мені не складно, це як з дружиною, коли ти знаєш момент, коли наступить припадок, і якщо він тобі не потрібен, будеш намагатися уникати цього. Ні. Кирило був простим в побуті. Головне не срати там, де їси і не їсти, там де сереш… «Насерти в душу, насерти в кишеню», якщо цього не робити, то… Ну… Всі знають, він складною людиною був, але… Мені зрозумілі були ці речі. В мене ніколи не було претензій. Хоча вже пізніше був момент, коли в мене був привід образитися на Кирила, коли его почало… Ми не розмовляли декілька місяців, а потім… Буцімто нічого й не було.  

Певно, є купа смішного і цікавого… Ми разом були за межами Києва, майстерні… Але досить приватне, не думаю, що треба розповідати про це. 

 

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.