До 19 червня у Галереї Barannik (Запоріжжя) триває виставка графіки художника Володимира Білика (Житомир) “eellogofusciouhipoppokunurious”. МіТЄЦ публікує роздуми автора про виставку та поезію. Фотоматеріали надані автором.
***
Однією з переваг текстів митця про його роботи є можливість зробити їх більш user-friendly без зайвих маніпуляцій з самими роботами. Вони ніби в двох різних вимірах. Це дещо підступно, однозначно нещиро, але такий текст є більше актом дипломатії, аніж одкровенням. Таким чином можна окреслити коректний підхід до роботи, але не викрити нічого зайвого, яке може мимоволі відштовхнути реципієнта.
Так сталося, що поезія естетично та соціально залишається дещо відірваною від актуальних мистецьких процесів. І не тільки в Україні. Ізоляціонізм гарантує стабільну аудиторію та внутрішньовидове виживання практиків, адже за інших умов їх артистичні претензії виглядають неабияк комічно. Разом із цим, це робить твори відсталими в порівнянні з іншими формами мистецтва – в естетичному та тематичному плані. Це знецінює поезію як форму виразу. Це неправильно.
Проблема полягає в самому визначенні поезії. Це доволі умовне поняття. Визначення поезії плаває. Власне, її не існує в звичному розумінні. Вона так не працює. Вона стається. Її треба робити. Спричиняти. Вельмишановний пан Павнд казав «Роби це новим».
Тому потрібно виходити за межі та просуватися далі. Змінювати способи репрезентації, аудиторію та загалом відкритися до нового та непередбачуваного. Такою є мета виставки поезій “eellogofusciouhipoppokunurious“.
Далі я поясню, як це було зроблено. Варто зауважити, що я не вбачаю нічого особливого в демістифікації методів роботи. Твір не обмежується технікою. Він виходить за її межі.
***
Отже, з чого складається “eellogofusciouhipoppokunurious“.
Це дві серії робіт – «fisthigh» та «MM». Вони були створені між квітнем 2014-го та вереснем 2016-го років в межах роботи над книгою, яке зветься так само як і виставка. Вони застосовують два фундаментально протилежні підходи – ручний каліграфічний та цифровий типографічний. Кожен підхід демонструє різні естетичні можливості вірша, звільненого від тягаря раціонального та спрямованого безпосередньо до підсвідомості. Це дає можливість сприймати поезію як їй належить – як щось інше, чуже, як містичний досвід.
Серія «fisthigh»
Серія «fisthigh» поєднує мистецтво каліграфії із методами сигілізації. Таким чином утворюється образи непридатні до раціональної утилізації, але які складаються з цілком розбірливих літер. Первісний текст позбавляється всіх впізнаваних рис, аж поки не перетворюється на абстракцію. В свою чергу, абстракція окреслюється з урахуванням декоративних особливостей слів та літер і розшаровується на комбінацію літер, яка найбільш адекватно їх репрезентує. Це надає твору ефект лабіринту – ним можна блукати очима і натрапляти на різні несподівані асоціації. Це виводить свідомість на інший рівень, де не працюють звичні способи розуміння. На твір можна дивитися, його можна вимовляти немов заклинання, але він не видає свій зміст. Він пропонує побути в всередині себе. Зміст полягає в процесі сприйняття вірша.
Серія “ММ”
Серія «MM» рушає до цієї мети з протилежного боку. Вона застосовує комбінування різних шрифтів та принцип свілорвоша – слова-вірша. Сучасні технології дозволяють вдаватися до необмежених маніпуляцій із виглядом тексту. Зазвичай, це має вкрай декоративний характер, але можливість зобов’язує пробувати. Вірші були створені через добір адекватних змісту слів шрифтів та подальшим стисканням всіх літер слова в одне ціле – своєрідний новий символ. Поєднання кількох таких символів на одній площині спричиняє неабиякий ефект очуднення. Це вже не лабіринт, це зіткнення з невідомим. Реципієнт цілком здатний упізнати форму, але зміст залишається недоступним за будь-яких умов. Аж поки реципієнт не припинить думати про це, усвідомить непридатність звичних шляхів сприйняття та відкриється новому. Цей досвід є частиною твору.
***
Кілька слів про наслідки. Досвід цієї виставки показав, що глядач, навіть якщо не готовий сприймати чуже та незвичне для нього, не може собі дозволити просто здатися та піти. Врешті-решт, він змушений вийти за межі своїх переконань та уявлень та прийняти твір таким, яким він є. Бо таким чином він дізнається щось нове та, можливо, стане кращим. І це чудово.
Володимир Білик