Текст Іллі Романенка (Київ-Краків).

 

З дня повномасштабного нападу Росії на Україну я аналізую соціальні мережі. Через публікації, реакції та коментарі в Facebook, Instagram і Telegram можна відтворити відбиток суспільства, глобальну рефлексію подій, які почалися 24 лютого 2022 року. 

 

Абсолютна єдність

На мою думку українське суспільство ще ніколи не було таким об’єднаним як сьогодні. Тисячі чоловіків стоять в чергах до військоматів. Сімнадцятирічні юнаки вступають до лав територіальної оборони. Люди 50 років, розмовляючи раніше російською, переходять на українську. Бізнесмени їдуть на фронт, інші — віддають свої кошти на потреби армії. Айтішники ддосять. Шоумени збирають мільйони на байрактари, співаки вчаться поводитись зі зброєю. Лідери думок конвертують трафік в пожертви на SAVELIFE.in.ua. Раніше аполітичні художники сьогодні створюють критичні проєкти, препаруючи російську агресію. Раніше аполітичні обивателі, не дуже віруючі в російську загрозу — вже знають її реальність зі свистом Калібрів. Україна єдина як ніколи, але на жаль за цю єдність ми платимо занадто високу ціну. 

Ті самі процеси я спостерігаю і в Європі. Україну підтримують і консерватори, і ліві сили. Щоденно в новинах: 

• Німеччина передала Україні РСЗО Mars II
• Словаччина може передати 11 літаків Міг-29
• Британські гаубиці L199 доставлені в Україну. 

Подібних заголовків вже сотні. 

Мітинги в Варшаві, Берліні, Парижі…

В допомозі Україні беруть участь, як видні політичні ініціативи типу польського Strajk Kobiet, збираючи десятки тисяч злотих та проводячи інформаційні кампанії, так і локальні молодіжні групи типу FOOD NOT BOMBS, що займаються агітацією, також акумулюють ресурси. Практично кожен український бізнес за кордоном бере участь в глобальному процесі, іноземний же — наслідує. Так бар Sekta в перші дні інвазії організував пункт прийому біженців. В Кракові я на власні очі бачив як проста жінка назбирала з десяток мішків з гуманітаркою, просто ходячі по сусідах. Мої друзі кілька днів не спали допомогаючи біженцям на головному вокзалі. А знайомі з одного ресторану впродовж місяця віддавали на благочинність чайові. І таких прикладів вже тисячі. Ніхто не мовчить, мовчати — значить бути не проти. 

Інформаційне поле змінилося тотально. Всі справи повсякденності випали з матриці, лишилось: вижити, помститися, допомогти.

 

Концепція путінського антифашизму розбита

Військовій агресії Росії політтехнологи надали наратив антифашизму і так званого визволення. Правдоподібно, Росія очікувала що загарбника будуть зустрічати з квітами як визволителя. Однак сталося протилежне, і в перші дні вторгнення тисячі людей озброїлися з готовністю вмирати за свою землю. 

Можлива ставка на проросійські політичні сили в Україні програла. Фактично маргіналізовані, вони були виключені з інформаційного простору і де-факто перестали існувати. Сама свідомість кожного українця змінилася. Не можна мовчати коли будинок розсипається від ГРАДІВ, а твій колишній однокласник гине на блокпосту. Свідомість пройшла точку біфуркації, після якої повернення до так старанно насаджуваної концепції народів-братів неможливе. Аполітичність вбита.

Після Бучі, пологового будинку в Маріуполі, Росія стала РоSSією для всього світу. Навіть для далеких від політичних процесів осіб: як тату-художника Blanco чи квір-активіста Freni. Обуреність, ненависть, біль, жага до помсти прошила кожного осколками. Навіть кілька стікерів на вулицях та посилання на SAVELIFE.in.ua в Інстаграмі вже говорить: вони з нами, вони за нас.

Іншим доказом провальної кампанії Росії є відтік інфлюєнсерів. Нєвзоров, Тіньков, Ургант, Макаревич, Собчак і меньші величини типу Долгополова, Машкової. Покинути територію — теж форма протесту. Фактично вторгнення ініціювало процес кенселінгу, а власники соціальних капіталів — поп-зірки, журналісти, бізнесмени — не можуть мовчати.

 

Народження критичного мистецтва в Україні

В 2018 я аналізував виставку медіа-мистецтва України 90х і побачив спільну рису — аполітичність. Художники 90х говорили про метафізику, наркотики, філософію, секс, співали метафорами та психоделічними тріпами. Артист був жартівливим Орфеєм з медовим голосом, рухаючи свідомість мимохіть мітингів, акцій, виборів, нових законів та політичних персоналій. І така традиція в більшості зберігалася до 24.02.2022. політично-соціальне поле сьогодення досліджували одиниці: Альона Мамай, Саша Курмаз, Алевтина Кахідзе, Давид Чічкан, Микита Кадан… причина цьому: відсутність критичного мистецтва як дисципліни в системі освіти.

На мою думку війна з Росією вже стала каталізатором народження нового покоління арт-активістів, художників, які ставлять під сумнів, критикують, допитують, препарують соціум та політикум. художників-реакціоністів. українські артисти перестали мовчати і набули ваги, стали видимими за кордоном: Данило Галкін в музеї сучасного мистецтва MOCAK, Ліа Достлєва в проекті Zachmurzenie. Марія Митрофанова з проектом Single picket performance “?”. Академії мистецтв в Кракові та Варшаві дали безплатні місця для артистів з України. 

ніхто не мовчить. 

але, на жаль, ми платимо за це надто велику ціну.