Юрій Прохасько, — літературознавець, есеїст, перекладач, психоаналітик, психотерапевт, співзасновник «Львівського психоаналітичного інституту ментального здоров`я», — про психоаналітичний метод та пацієнта. Проєкт «МІТЄЦ. Реабілітаційний простір». За підтримки Українського культурного фонду 2021 рік.
Наскільки є ефективним наслідування одного методу в роботі з групою? Що важливіше в цьому випадку – метод чи ситуація, яку диктує група?
Всі ми, психоаналітики, начебто вивчаємо один метод, але кожному, хто має бодай крихту досвіду праці у психоаналізі, зрозумілі дві речі: перша – кожен психоаналітик має винайти власний психоаналіз, бо нема двох тотожних психоаналізів. Друге – це пацієнт – немає двох однакових пацієнтів.
Візьмемо для прикладу дизентерію. Що таке дизентерія? Це вкрай узагальнена картина хвороби, описана в підручнику. Так, вона має певні обов’язкові спільні ознаки, але дизентерія як така є абстракцією поза її неповторним втіленням у кожному хворому дизентерією зокрема, тому перебіг дизентерії в кожного буде дещо інакший, бо це його власна дизентерія, і насправді вона буває і відбувається саме так, і ніяк інакше.
Подібно і з психоаналізом.
Психоаналіз відбувається тоді, коли він втілений в психоаналітику. Кожен психоаналітик інакший, відтак і його метод також матиме видозміни. До того ж, психоаналітик міняється упродовж життя, і міняються його способи, розуміння. І найголовніше: з кожним пацієнтом психоаналіз теж видозмінюється. Немає двох тотожних аналітиків, двох тотожних аналізів ще й тому, що кожен окремий аналіз – неповторний процес, неповторна подія, яка постає з неповторного стосунку між двома неповторними людьми.
Врешті решт кожен психоаналітик мусить – і це не просто можливість, це імператив, доконечна необхідність – мусить сконструювати свій і тільки свій власний психоаналіз, питомо пов’язаний з його особистістю.
Ясна річ, основні засади, способи міркування і розуміння, канва методу залишається, але його втілення щоразу є інакшим. І це значно важливіше, ніж сліпе, понуре, некритичне, ортодоксальне і нетворче дотримання якихось гаданих суворих канонічних приписів.
А якщо казати про митця, звідки береться творчий імпульс?
Творчість береться з дуже різних джерел, і причини творчості можуть бути різні, їх може бути безліч. Ми би неприпустимо спрощували собі справу, якби уявляли собі, нібито можна знайти універсальних ключ до творчості. А тим паче претендували на те, нібито психоаналіз має якесь краще її пояснення. Так, психоаналіз випрацював чимало поглядів на феномен творчості. Навіть у Фройда є кілька теорій творчості, але врешті-решт навіть Фройд визнає безсилля психоаналізу перед можливістю вичерпно і остаточно пояснити її природу.
Чи є мистецтво психотерапією для людини?
Гадаю, тут слід розрізняти ширше і вужче розуміння «психотерапії». Бо в широкому сенсі нею є все, що цілюще впливає на душу, зцілює її. І мистецтво теж не є винятком. Однак тут як із повітрям: важить його якість. Різне мистецтво по-різному може діяти на різні душі в різний час. Для одних переживання цього мистецтва може бути в цю мить цілющим, для інших – згубним. Проте, як на мене, кожне мистецтво має ще й додаткову терапевтичну потенційність – поза виміром якості – саме тому, що повертає людину до цієї фундаментальної обставини: вона є істотою творчою.
Але все ж мистецтво і психотерапія – це різні речі.
Безперечно, це окремі виміри людського буття, які, проте, часто і розмаїто можуть зближатися, іноді до дуже інтенсивної нерозривності. Можливо також, а навіть вельми ймовірно, що кожна мистецька діяльність вже містить у собі цей терапевтичний вимір, принаймні для самого творця. Іноді мистецтво може мати експліцитний, закладений терапевтичний намір, що знову-таки не конче означає, що він завжди осягає мету. Знову і знову мистецтво здатне мати терапевтичні ефекти. Однак є і окремий струмінь, особливий синтез цих двох феноменів – психотерапія, яка називається арт-терапія. Вона безпосередньо пов’язує парадигму естетичного з парадигмою терапевтичною. І тоді з цього зроджується спрямована терапевтична діяльність, яка послуговується естетичними засобами. Тому мені здається, що було б важливо розмежовувати ці поняття: мистецтва як такого з його цілющими та згубними можливостями – і мистецької терапії або арт-терапії, яка є одним з видів психотерапії.
Наскільки ситуація в Україні: Майдан, війна вплинули на стан суспільства в цілому?
Думаю, що кожне суспільство є і хворе, і здорове одночасно і неповторно по-своєму, але війна і Майдан радикально вплинули на сприйняття психотерапії і усвідомлення її потреби.
Війна впливає сильно. Одних вона руйнує, і руйнує безповоротно, іншим вона дає нагоду обійтися з новим досвідом, і ми можемо, озираючись назад, сказати, що війна є істотним чинником змін, але чи побажав я собі добровільно війни задля змін і задля розвитку мистецтва чи психотерапії? Ясна річ, що ні. Однак війну не обирають – принаймні ми її не обирали. З війною та її наслідками дають раду – чи принаймні намагаються. Деякі наслідки війни очевидні і передбачувані. Інші ще довго будуть для нас джерелами не однієї несподіванки: як на добре, так і на зле. Одне можна сказати з певністю: ми вже ніколи не будемо такими, як доти.
Фото: Маркіяна Прохаська
Опис проєкту:
АРТ-ТЕРАПІЯ ВЕТЕРАНІВ АТО / ООС ТА КОЛИШНІХ В’ЯЗНІВ «ДНР / ЛНР»
«МІТЄЦ. РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПРОСТІР” — інноваційна програма мистецько-психотерапевтичної реабілітації ветеранів АТО / ООС та колишніх в’язнів «ДНР / ЛНР». Над втіленням його у життя працюють команди двох громадських організацій — «МІТЄЦ» та «Львівський психоаналітичний інститут ментального здоров’я».
Впродовж 9 місяців учасники програми беруть участь у 8 майстер-класах із різних видів мистецтва: графіки, живопису, фотографії, кераміки, колажу, ленд-арту, саунд-арту та перформативного танцю. Майстер-класи проводять провідні українські митці: Олексій Аполлонов, Валерій Мілосердов, Сергій Якунін, Олександр Міловзоров, Катерина Свіргуненко, Альона Мамай, Богдан Мороз, Олександр Ляпін. Фінальним акордом проєкту стане створення арт-буку та розробка методики психотерапевтами.
Під час майстер-класів з учасниками програми працюють фахові психотерапевти, психоаналітики. А професійні художники — Сергій Захаров (колишній в’язень «ДНР») та Дмитро Коломойцев (ветеран АТО) ведуть художні щоденники та фіксують арт-терапевтичний процес.
Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду, 2021 рік