Dymchuk Gallery оголосила ім’я переможця конкурсу Oрen Call 2017 для молодих українських художників у віці до 35 років.

Всього було прийнято 176 заявок з 13 областей України.

Журі, в складі Анатолія Димчука, Катерини Філюк, Анни Смолак, Ути Кільтер і Kinder Album опрацювало 14 заявок, що увійшли до шорт—листа, і визначило переможця. Виставка переможця, яким став Євген Самборський, відбудеться в Dymchuk Gallery в квітні 2017 року.

Євген Самборський — молодий художник з Івано—Франківська, учасник численних резиденцій як в Україні, так і за кордоном, володар першої спеціальної премії PinchukArtCentre 2013 (у складі «Відкритої групи»). Працює з різними медіа, такими як інсталяція, відео, перформанс тощо.

Розмова з членом журі Kinder Album (переможниця Oрen Call 2016) про підсумки участі в конкурсі:

МІТЄЦ: Кіндер, цього року ти в якості члена журі конкурсу Open Call 2017 переглядала роботи молодих художників. Твоя оцінка ситуації, в якій знаходяться сьогодні молоді?

Kinder Album: Коли я потрапляла до шорт—листа будь-якого конкурсу, часто чула незадоволені висловлювання, що, мовляв, завжди одні й ті ж люди, хоча шістдесят відсотків конкурсантів — це нові імена. Тут теж в шорт—лист, наприклад, потрапили Даша Кузьмич, Віра Ганжа, Євген Самборський. Але потрібно враховувати те, що це щорічний конкурс. Звідки за рік взятися новим іменам, тим більше, що вік обмежений рамками — від 18 до 35 років. Скільки у нас художників в Україні взагалі, скільки з них тих, які цікавляться контемпорарі, і яка кількість з них за характером можуть захотіти брати участь в конкурсі, тобто в змаганнях свого роду? У конкурсі Open Call Dymchuk Gallery оголошувала, що переваги будуть віддаватися соціально—критичним проектам, що так само відсіває частину претендентів.

Заявки були дуже слабкими на мій погляд. Таке враження, що художники заплуталися. Мені подобаються прості і ясні художні висловлювання. Таких не було.

В результаті переміг Самборський (в минулому учасник «Відкритої групи») — людина, у якої за плечима маса виставок і конкурсів. Навіть на рівні портфоліо — подання проектів, виразно розписаного бюджету — рівних йому було мало. Адже це теж необхідна умова подачі матеріалу. Скільки б заслуг у людини не було, але якщо він не може скласти грамотно заявку, з ним навряд чи хтось захоче мати справу.

Роботи Євгена Самборського, надані на конкурс Open Call 2017

Хотілося б, щоб переміг в конкурсі невідомий нікому молодий художник, у якого немає виставкового бекграунду. Мене не покидає відчуття недомовленості, незавершеності, ніби хтось дуже важливий для нашого середовища з якихось причин просто не подав заявку.

М. Конкурси здатні змінити ситуацію в українському мистецтві?

К.А. Думаю, що кількість конкурсів може змінити ситуацію. Конкурсів повинно бути більше і різних, тоді велика ймовірність, що ми побачимо нові імена і свіжі ідеї. Іноді рішення певного конкурсного завдання, підготовка заявки під конкретну інституцію може стати для художника непоганою можливістю систематизувати свою художню практику, зупинитися, подумати про неї, написати тексти, побачити подальший розвиток.

Участь в конкурсі — це важливо. Адже це процес, в якому задіяні багато механізмів. Самі куратори теж шукають і запрошують художників. Йде цілеспрямований пошук і дослідницька робота. Перемога в конкурсі — це визнання того, що твій проект є актуальним для часу, середовища і конкретної інституції. Це важливо, особливо, якщо її програма резонує з тією практикою, якої ти займаєшся. Мені було цікаво вирішувати завдання в рамках, висунутих Dymchuk Gallery, адаптувати свою графіку під агітаційні плакати, спостерігати за перебігом всього проекту.

М. Несвобода і рамки, висунуті інституцією корисні для розвитку художника?

К.А. Якщо ти художник, який виставляється в галереях, ти вже не вільна людина. Ти повинен грати за тими правилами гри, які тобі пропонує арт-простір. Я постійно працюю з публікою і тому конкурси, виставки, проекти, в яких максимально задіяний глядач, для мене — частина цієї соціальної гри.

М. З чим пов’язано те, що молоді не здатні висунути виразну концепцію і заявити про себе гучно?

К.А. Ми всі тільки зовні живемо в одному часі і намагаємося вловити його актуальність. Насправді ж нас з натяжкою можна назвати одним поколінням. І сучасне мистецтво — відмінний лакмусовий папірець для еволюційних процесів, які відбуваються. Заявляють про себе голосно ті, хто на це здатний і це відбувається без будь-яких конкурсів. І таких людей мало, тому вони і цінні.

М. Твої рекомендації, як члена журі, і людини який брала участь в минулому році в конкурсі — що робити молодим, щоб відбутися?

К.А. Живий допитливий розум — головне якість, яка є рушійною силою для будь-якої людини. Жага нових знань, вражень, інформації, а потім власні роздуми і аналіз. Ніколи не треба зупинятися в своєму розвитку, потрібно постійно підвищувати планку.

Якщо художник буде дійсно цікавим, то «самі запропонують і самі все дадуть».

 

Переклад здійснено за підтримки «Українського культурного фонду».