Репліка художника Олекси Манна (Ужгород-Київ).
Один мій приятель вирішив купити у мене роботу. Каже, хочу подарувати жоні на день народження. Щоб її порадувати, як він чомусь вирішив. Приїхав в майстерню, довго вибирав, але зупинився на тому, що хотів з самого початку і купив. Коротше, всі довольні.
І тут, значить, все і закрутилось. Дарує. Жона каже: що це за мрачняк, як так можна, мені не нравиться, ти що єбанувся, це шо мистецтво, а де красота, міг би на щось корисне гроші витратити і таке інше. Ну, цей чувак щось там пробував пояснити, аргументи якись приводив, намагався наладити якусь дискусію що до чого, туди-сюди — не виходить. А тут ще пожвавилась теща, яка бачить, що такі страсті розігрались в расположеніі і давай теж загоратись за мрачняк, красоту і витрачені гроші та пиздіти на цю роботу і заодно і на щасливого її дарувателя. І страшний скандал почався на весь ліс. Ну чувак, взяв тещу нахуй і послав, щоб під руку не пизділа. Давно, каже, про це мріяв, а тут така цікава нагода підвернулась.
І побачив він, за його словами, що ніхто ніхуя ніколи не зрозуміє, причому ні в чому. Відкрилось це йому раптово. І, що далі так жити не можна. Пішов на принцип, зібрав речі, взяв картину і пішов від жони і тещи. Прямо з цього дня народження.
Зараз він щасливо одружений другим браком на людині, яка все чудово розуміє і шарить де мрачняк, а де — красота, все у нього добре, скрізь він успішний, що далі нема куди, бізнес росте, розбагатів в рази, живе за кордоном, об’їздив весь світ і таке інше.
Так, що такі справи. І чому ми навчились з цієї історії? А нічому.
МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.