Текст Христини Стефанків (Львів) в проєкті МІТЄЦ “Практика” про виставку Тіберія Сільваші у Львівському муніципальному мистецькому центрі.
Мистецтво випадковості: монохроми Тіберія Сільваші
Поки світ женеться за ідеально згенерованими образами, у Львівському муніципальному мистецькому центрі розгортається тиха революція «непотрібних» речей. Виставка Тіберія Сільваші «Випадковості і монохроми» — це не про естетику у звичному розумінні, а про радикальний
акт довіри до того, що зазвичай залишається під ногами. Це іспит для глядача: чи здатні ми бачити мистецтво там, де художник бачить лише «сміття, яке неможливо продати»?
Виставка у Львові пропонує досвід, що межує з медитацією та інтелектуальною провокацією. Тут немає класичного наративу чи чітко окресленого «фіналу». Твори Тіберія Сільваші, незалежно від їхнього розміру чи матеріалу, завжди є свідченням тяглості самого процесу живопису. Вони позбавлені образів чи будь-яких натяків, вимагаючи від глядача цілковитого зосередження на собі.
Цей етап в осмисленні роботи є найскладнішим. Ключ до виставки тримає кураторка Катя Сита. Саме її оптика перетворила приватний архів художника на публічне висловлювання. Її спогад про травень 2023-го в майстерні Сільваші звучить як сцена відкриття: «Це була випадкова зустріч з “випадковостями”. У майстерні Тіберія я помітила об’єкти, що просто лежали в кутку – без підписів, без очевидної цінності, вписані в робочий пил і хаос простору. Саме там стало очевидним, що ці речі існують поза логікою ринку. Слова Сільваші про те, що “це нікому не цікаво” і “таке неможливо продати”, стали для мене викликом. Ці об’єкти не прагнули бути показаними, але саме тому вони потребували найпильнішої уваги».
Бажання Ситої «показати те, що не призначене для показу» перетворює експозицію на територію свободи. Серія «Випадковості», що створює цілісну
філософію, виглядає як окремий період автора, який рухався паралельно і самостійно до його основних полотен.
Анатомія живопису: від відходів до світла
Являючи собою крайній випадок аналітичної абстракції, твори Сільваші перетворюють мертву та інертну матерію на стан світла. Як живописець він
працює з об’єктами – його діяльність не закінчується картиною і не обмежується рамою. Роботи на папері, що з’являються з уваги до відходів
виробничого процесу, є живописом, який просто вийшов за межі монохромів. Сільваші буквально «вирощує» живопис. Він нашаровує колір за кольором, і під фінальним монохромом залишаються інші текстури, що утворюють внутрішню структуру твору. Вони стають невидимими, але відчутними.
Окремої уваги заслуговують роботи, виконані на сторінках преси. Тепер вони позбавлені інформації. Що може живопис у світі тотального інформаційного простору? Не повідомляти. Бути не більше ніж частиною фізичної присутності. У часи агресивної інформаційної реальності ці роботи стають її протилежністю, а Сільваші залишається вірним собі, продовжуючи не робити «виставки-висловлювання», а створювати місця для перебування.
Проте тут неминуче виникає скепсис. Чи не є ця виставка черговою спробою інституціоналізувати порожнечу? Коли ми дивимося на шматок
картону чи зафарбовану газету, ми неминуче запитуємо: чи бачили б ми тут сенс, якби поруч не було великого імені?
Існує небезпека, що «випадковості» стають мистецтвом лише через тертя об авторитет майстра. Для непідготовленого глядача цей проєкт може здатися елітарним мовчанням – герметичною грою, де виробниче сміття оголошується концептом. Це тонка межа між геніальним спрощенням і дефіцитом змісту.
Сільваші ніби випробовує львівську публіку: наскільки ви готові відмовитися від «красивого» заради «справжнього»?
Попри критику, у просторі Муніципального центру ця «пустота» нарешті звучить сама по собі. Це мистецтво не відповідає на питання — воно змінює
саму механіку їх постановки. Це тренування сприйняття, де глядачеві пропонується не зрозуміти, а просто бути присутнім.
Свобода тут – це не можливість вибору, а свобода виникнення. Те, що могло не з’явитися, але з’явилося, змінює нашу оптику. Виставка доводить,що
випадковість перестає бути помилкою лише тоді, коли ми даємо їй право на погляд. Сільваші та Сита створили простір, де «нікому не цікаве» виявляється важливим.
Христина Стефанків
