Меню

МУЗИКА “МИСТЕЦЬКОЇ АЛЕЇ”: ВІД МУЗИКИ КІНО ДО ХОРУ

Про теми, яким присвячені артоб’єкти на “Мистецькій алеї”. Розповідає Анна Гадецька, експертка Музичної комісії проєкту “Мистецька алея”.

 

Про музичну сторону проєкту.

Спеціальна комісія, яка обирала теми, зупинила свій вибір на цих п’яти темах:

  • • “Українська хорова школа (Олександр Кошиць, Микола Леонтович, Українська республіканська капела)”
  • • “Український модернізм та Борис Лятошинський”
  • • “Музика кіно та Вадим Храпачов”
  • • “Українська джазова школа та Володимир Симоненко”
  • • “Автентичний фольклор — ансамбль ДРЕВО”

Організатори обрали 20 століття та не просто окремих персоналій, а певні музичні явища та феномени, які виникли навколо них.

Розповідає Анна Гадецька, експертка Музичної комісії проєкту “Мистецька алея”, кандидатка мистецтвознавства, в.о.доцента кафедри теорії та історії культури Національної музичної академії України імені Чайковського, програмна директорка Open Opera Ukraine

Як обирали та чому зупинились саме на цих темах?

У нас було троє експертів, які обирали 5 музичних явищ і персоналій. На початку першої зустрічі ми подумали, як можна вибрати людей, які пов’язані з містом. Тоді ми подумали “А як може звучати місто?”, тому що кожне місто звучить по-різному. Спочатку ми хотіли охопити великий часовий шар, але потім зрозуміли, що будемо мати складнощі, якщо в одному столітті було щось, то в наступному могло бути щось не дуже яскраве, тому будемо прив’язані до певної хронології, тому потім ми вирішили, що прив’яжемось до 20 століття, але уявимо ці різні шари. Ми не можемо уявити Київ без хорової музики, яка звучить в церкві, в різних хорових товариствах, але ми не хотіли обмежуватись знаковими та відомими фігурами, наприклад, такими, як Микола Леонтович, а все-таки хотіли показати більший феномен, якщо говорити про явище, ми його умовно назвали Київська хорова школа — тоді можна говорити про Олександра Кошиця, про Миколу Леонтовича і можливо ще кілька імен, які тільки постають і тільки відкриваються через те, що відкрилось багато архівів і, на щастя, зараз багато дослідників звертаються до цих імен. Другий момент — неможливо уявити місто і навіть країну без серйозної академічної традиції. У 20 столітті це було не можливо і тут вибір був беззаперечний, тому що фігура Бориса Лятошинського настільки не суперечлива до різних точок зору, тобто є Лятошинський, від якого відходить ще дуже багато фігур і його значення не вичерпалось тим, що було у 20 столітті. Тому що є учні, які постали з його класу, які живі ще, це цілі традиції, які з цього походять і це дуже якісна і потужна музика, яка тільки відкривається. Потім ми подумали про те, що музичний кластер має бути різним і сьогодні уявити Київ без джазу просто неможливо. Але, на щастя, є людина, історія якої є свідченням того, чим був джаз у Києві і яка була це історія, і які в ній були імена. І ця людина нібито відома, але насправді не дуже — це Володимир Симоненко..

 

 

Неможливо уявити собі простір міста без кіно, тим більше, що є людина, яка створила дивовижну кількість саундтреків. У Києві народився і жив композитор, саундтреки якого вписуються у музику світового масштабу. Це Вадим Храпачов, який написав велику кількість музичних творів до кінофільмів та анімаційних фільмів, і який має бути відомим, має звучати. Хотілося, щоб постало це ім’я, яке зазвичай не звучить, коли ми говоримо про відомі фільми і відомих режисерів, але композитор часто залишається в другорядній ролі. Далі ми подумали те, без чого не звучить простір — це фольклор. Тим більше, що є гурт, який створив щось дивовижне і уявити собі масштаб того, що відбулося за ті 40 років, що він існує, дуже важко, тому що видається, що потрібно, щоб часу пройшло більше, щоб ще більше людей охопило таке ставлення до фольклору, яке запропонував колись керівник цього гурту пан Єфремов, який зрозумів, що треба збирати автентичний фольклор і збирати його так, як його відтворюють, і вивчати ці особливості. Хочеться, щоб не тільки “ДахаБраха” була відома, а, наприклад, батьки “ДахиБрахи” і решти великої кількості фольклорних гуртів, які мають у своєму родоводі гурт “Древо. Оскільки ми були обмежені 5-ма, у лонг-листі було значно більше імен і вони всі достойні, щоб про них знали та вони всі пов’язані з Києвом, але ці нам видались такими, які максимально різно показують кластери музики, які точно пов’язані з Києвом, які окреслюють найважливіші музичні явища 20 століття і умовно відтворюють звуковий простір вулиці, долучившись до якої можна відчути весь драйв її різноманітних ритмів.

 

Як пов’язані із вулицею Бориса Грінченка?

Я впевнена, що всі, про кого ми говоримо, щонайменше ходили вулицею Прорізною, тому що уявити собі маршрути людей, які співають у церквах повз вулицю Прорізну, неможливо. Уявити собі Бориса Лятошинського, який ходив до Спілки композиторів на Пушкінській або до консерваторії на Городецького повз Прорізну я також не можу уявити собі. Володимир Симоненко також мав тут десь поблизу концерти, і знову ж таки щонайменше ходив тут, Хрещатик, 26 був його робочим місцем. Те саме стосується Вадима Храпачова, з яким я особисто ходила багато разів через арку, про яку ми говорили, і так само гурт “Древо”, які теж ходили в консерваторію. Це ніби така проста річ, але важливо, що ці люди ходили, вони тут були, вони відчували цей простір, тому це особлива місцина. А в їх біографіях є багато індивідуальних локацій і ці локації потребують вже дослідження окремих експертів, яких ми намагались обрати для того, щоб митці, які будуть створювати артоб’єкти, отримали інформацію з перших рук, не з того, що ми можемо узагальнити як експерти, що ми розуміємо, а з тих персональних ексклюзивних експертів. У кожного із цих явищ і персоналій є свої маршрути, які можна розробити, і це прекрасна перспектива, наприклад, походити маршрутами Бориса Лятошинського, або, наприклад, слухати музику в кіно Бориса Храпачова і розуміти, що тут, наприклад, могло кіно зніматись, а тут, наприклад, могла писатись музика до нього, а тут може жив режисер, з яким він співпрацював. Така ідея розробки маршрутів є новим рівнем занурення у місто і ця ідея є іншим завданням. Щодо цієї локації, достатньо, що тут є багато перехресть і вони всі на цьому перехресті так чи інакше зіткнулись. І люди, які тут проходять, також можуть прослухати все, зануритись у щось, обрати, піти глибше в ту персоналію чи напрям музики, на який сьогодні у них виник настрій чи вже був сформований, а далі вже справа, як вже буде ця цікавість проростати у фідбек і як буде цей фідбек далі проростати.

Дізнатись більше про персоналії та явища, яким присвячені артоб’єкти можна також із відеороликів, створених у межах проєкту:

гіперпосилання

“Мистецьку алея” — це постійна експозиція із вільним доступом, яка знаходиться на кам’яній стіні навпроти громадського ресторану “Urban Space 500” на вулиці Б. Грінченка, 9 у Києві.

бачите помилку, пишіть сюди