Дослідження Діани Болюх (Львів), факультет журналістики ЛНУ імені Івана Франка. Частина 4.
Мода в кіно формує уявлення про стиль, красу та ідентичність. Образи з екрану швидко адаптуються у вуличній моді, впливають на дизайнерів, бутикові лінії, інтернет-культуру. Так народжується нова хвиля модної свідомості — коли кожен може бути героєм власного фільму.Іноді мода в кіно — це не просто одяг, а режисерська оптика. І приклад Тома Форда доводить це буквально. Після блискучої кар’єри креативного директора Gucci та Yves Saint Laurent, він дебютував як кінорежисер у стрічці «Самотній чоловік» (A Single Man, 2009). Його фільм — справжній естетичний маніфест: кожен кадр вивірений до міліметра, кожен образ — як сторінка з модного журналу. Форду вдалося перенести в кіно власне відчуття стилю як структури почуттів, не зрадивши ані моді, ані кіномові.
«Самотній чоловік» (A Single Man, 2009).
Мода в кіно — це не лише про стиль. Це також про те, кого і як ми бачимо на екрані. Репрезентація — нова цінність у сучасному кіно, і мода тут стає інструментом, який допомагає переосмислити стать, расу, тіло, сексуальність. У стрічці «Чорна Пантера» (2018) костюми були натхненні африканськими племінними традиціями, але подані у футуристичному ключі. Дизайнерка Рут Картер отримала «Оскар» за цю роботу, а одяг героїв Ваканди став символом афрофутуризму — ідентичності, яка дивиться у майбутнє, зберігаючи коріння.
Барбі» (2023) Ґрети Ґервіґ — ще один приклад мови костюма як соціального коментаря. У фільмі рожевий — не просто колір, а сатира, ніжність, іронія, бунт, дитинство й дорослість водночас. А парадоксальна сцена Барбі босоніж у світі людей — метафора вразливості у глянцевому світі стереотипів.
Кінематограф — це завжди про візію майбутнього. І мода в науково-фантастичних фільмах не лише візуалізує це майбутнє, а й активно його формує. Вона створює уяву про те, як ми будемо жити, виглядати, взаємодіяти — іноді навіть до появи самих технологій.
У «Дюні» (2021) костюми не лише стильні, а й функціональні: так звані «стілсути» збирають вологу, захищають від піску й мають реальний прототип у військових розробках. Це мода, яка працює на виживання — і водночас формує естетику пустельного майбутнього.
У світі «Голодних ігор» мода виконує не лише декоративну функцію — вона є частиною наративу, інструментом влади, протесту, символом ідентичності. Саме так її розуміє художниця з костюмів Тріш Саммервілл, яка працювала над стрічками «У вогні» та «Балада про співочих пташок і змій».
Образи жителів Капітолію — це гіпертрофований гламур на межі гротеску. Пишні форми, насичені кольори, фантастичні силуети створюють візуальний код тоталітарного споживацького суспільства, де одяг — це знак статусу, сили, абсурду. Навіть герої, які збідніли, як родина Сноу, демонструють вбрання, зібране з уламків колишньої величі — костюм стає останнім форпостом влади.
На противагу цьому — героїня Люсі Грей Берд, співачка з 12-го округу. Її костюми легкі, майже етнічні, побудовані на рухливості, приглушених кольорах і функціональності. Спідниця має розтяжність для танцю, корсет — шкіряний, зношений, як метафора сили у вразливості. Це образ життя поза правилами, мистецтва, що перемагає систему.
Вражає і образ докторки Волумни Голл (у виконанні Віоли Девіс) — її лабораторний халат з королівського шовку, фарбований у відтінки червоного, передає небезпеку й жорстокість персонажки. А екстравагантне рожеве вбрання Тигріс Сноу — майстрині стилю, яка навіть у злиднях створює високу моду — демонструє, як у світі Панему мода — це політика, мистецтво й зброя водночас. «Голодні ігри» — це історія, де мода говорить гучніше за слова.
Вплив цих стрічок помітний у показах Rick Owens, Iris van Herpen, Coperni — мода бере натхнення з екрана і повертає його у світ: з неоном, металевими тканинами, 3D-друком, LED-елементами.
Таким чином, мода в кіно — це набагато більше, ніж просто естетичний супровід. Це мова. Візуальний наратив. Інструмент, який дозволяє розповідати історії, розкривати характери, транслювати ідеї, викликати емоції, кодувати епохи. Саме через костюм кінематограф формує ідентичності, модні тренди та культурну пам’ять.
Протягом історії кіно — від гламурних суконь Золотої ери Голлівуду до постіронічних корсетів «Бріджертонів» — мода на екрані відображала зміни у суспільстві: соціальні очікування, уявлення про жіночність і мужність, уявні та реальні ідеали краси. Водночас, мода в кіно часто передбачала майбутнє — як у футуристичних костюмах «Матриці», «Дюни» чи «Голодних ігор».
Окремої уваги заслуговує роль художника по костюмах — не лише як стиліста, а як справжнього співавтора фільму, здатного через колір, силует і деталь передати внутрішній світ героя. Костюм у кіно — це ще й соціальний жест: виклик, заява, репрезентація. Ми побачили, як образи на екрані трансформуються у тренди, живуть у соцмережах, надихають дизайнерів, з’являються в гардеробах мільйонів глядачів.
У XXI столітті, коли модна індустрія переживає етап переосмислення, а кіно дедалі активніше працює з темами ідентичності, інклюзії та тілесності — ця взаємодія стає ще глибшою й значущішою. Естетика серіалів, репрезентація маргіналізованих груп, колаборації з брендами, глобальні вірусні образи — усе це доводить: мода і кіно сьогодні творять не просто стиль, а нову культуру бачення. Тож аналіз моди в кіно — це не тільки аналіз стилю, а й аналіз епохи. І саме ця здатність фільмів впливати на свідомість через вбрання робить їх ключовими гравцями у формуванні візуальної культури нашого часу.
Діна Болюх
