1 червня о 19.00

Текст організаторів:

Традиційне питання, яке завжди запитують з приводу концепції: «Про що це?» Про те, що життя і мистецтво – це сполучені ємності з однаковим рівнем творчого мислення та наповнення. В мистецтві все більше життя, а в житті – мистецтва. Про те, що мистецтво перестає жити в «спеціально відведених для цього місцях» (вони, можливо, скоро взагалі зникнуть), але розпорошується всюди. Точніше, продовжує розпорошуватись, – про розпорошення мистецтва, перетин його з реальністю багато-хто говорив – від Дюшана і Малевича до Бодрійяра, але зараз, коли соціальний вимір стає примарно-віртуальним, цей процес набуває особливо цікавих форм…

З одного боку, все «артове», естетичне переміщається в мережу. Скролячи стрічку в Інстаграм чи Фейсбук, ми отримуємо не лише щоденну порцію новин і пліток, але й естетичного задоволення. Там все: портрети, пейзажі та змішані жанри. І ми чітко віддаємо собі звіт в тому, що те, що ми бачимо, – це не фіксація життя, а лише «красива картинка» в чистому вигляді…

З іншого боку, те, що ми бачимо поза улюбленим «чорним дзеркалом», в крутих світових, частіше неприбуткових галереях і музеях сучасного мистецтва, все важче асоціювати з мистецтвом в звичному розумінні «художнього твору» – яким би дивним, вперто вислизаючим із власних рамок воно не було за означенням. В цих стінах глядач весь час стикається з фактом невпізнання або пришвидшеного морального старіння знайомого арт-контенту – те, що було мистецтвом вчора, сьогодні таким вже не є.

Малопрезентабельні одноразові ready made об’єкти/інсталяціїї асоціюються вже навіть не з барахолкою, а прямо таки зі смітником. Найчастіше вони ілюструють цікаві шматочки потоку свідомості авторів, їх дуже особисту колекцію фетишів. Якісь майже непомітні на неосяжних стінах музеїв сучасного мистецтва клаптики паперу – начерки, обривки миттєвих думок і вражень, або щось із серії несвідомого «автоматичного малювання»…

Все це змушує в черговий раз переглянути і так нестійкі рамки таких понять як «мистецтво», «естетичний досвід» і «банальне». В музеї естетика банального, естетика життя торжествує. Естетичний досвід все глибше вростає в нехитрий дизайн щоденного існування. Повсякденність і міжособистісна комунікація в сучасному мистецтві стають найбільшою цінністю, на відміну від «трансцендентного» мистецтва минулого, яке відводило нас в певні «чертоги ідеальної краси», відірваної від реальності… Тому музеї сучасного мистецтва зараз часто перетворюються в специфічні соціальні простори, в музеї-хаби, музеї без виставок, куди люди приходять працювати, відпочивати, спілкуватись один з одним. Мистецтво на стінах – лише приємний фон для цього спілкування…

Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України
Євгена Коновальця, 18Д