Олан Мамай (Київ), – художниця проєкту «МІТЄЦ. Реабілітаційний простір», – про значення психотерапії та мистецтва. За підтримки  Українського культурного фонду 2021 рік.

Олена, нещодавно ви стали називати себе Оленом. Чому?

Я водночас відчуваю себе і як чоловік, і як жінка, і як щось за межами цих двох понять. І так було завжди, просто я не знав раніше, як це називається. Потім я зустрів людину – теж небінарну, яка мені розкрила очі, і я зрозумів, що це про мене. Мені комфортно з цим іменем, і воно для мене багато що означає. Багато років я називався Альоною, але по паспорту я до 18 років був Оленою, і причина тому така, що коли я народився у моїх батьків просто не було можливості, не було в списку імені Альона, і мене назвали Олена, хоча мої друзі і в сім’ї мене називали Альоною. Мене дратувало, особливо в школі, коли мене називали Лєночка. Я відчував, що це абсолютно не моє ім’я, і для мене ім’я Олена репрезентувало дуже поганий період мого життя: шкільний булінг, депресія. І коли, нарешті, в 18 років я поміняв офіційно в усіх документах ім’я на Альона, я себе відчув добре.

 

 

Я ходив на психотерапію, до речі, і продовжую ходити досі, завдяки чому відновив зв’язок з цим періодом мого шкільного життя і зрозумів, що він для мене теж важливий і дорогий. Я перестав якось стидатися імені Олена, і воно стало мені близьке. Сьогодні я зрозумів, що не відчуваю потреби в імені Альона, почав думати, і врешті я дійшов до Олана, тому що воно мені нагадує Олена, просто трошки видозмінене.

Щодо психотерапії, як давно ви почали звертатися до психотерапевтів?

Я вже багато років борюся з суїцидальними думками, хотів почати психотерапію ще будучи на перших курсах академії. Тоді я пішов до психотерапевта в студентську поліклініку на Політесі, і це був просто жахливий досвід. Цей психотерапевт мені сказав, що в мене вселився диявол. Він дуже сильно копав в сексуальному напрямку – це суперзастаріла версія фрейдівського психоаналізу саме з дуже сексуалізованим ухилом. Це мені абсолютно не підходило, плюс на зустрічах звучали ще релігійні нездорові нотки. Я розчарувався в психотерапії і дотягнув до моменту, коли мені було вже так погано, що просто нема було куди діватись: або могила або психотерапія. Я тоді подзвонив моїй вже теперішній психотерапевці, її ніхто  не рекомендував, я просто в інтернеті знайшов номер, подзвонив до неї на Різдво. Ми з нею домовились про перший прийом буквально через пару днів. І це дуже сильно мені допомогло на той момент. Я знаю, якби ця зустріч сталася раніше, я би тоді не опинився в такому кризовому стані, до якого я себе довів. Але я хочу сказати, що психотерапія супер важлива і ніколи не рано і не пізно звертатися до неї.

 

 

Можете пояснити, в чому функція психотерапії? 

Я не спеціаліст, але знаю, що все залежить від запиту. Є категорія людей, яким не потрібна психотерапевтична підтримка. У них, наприклад,  є якась проблема – все було добре, виникли проблеми на роботі або у взаєминах, і вони можуть піти до психолога, на арт-терапію, на танцювально-рухальну терапію абощо, і з цією проблемою розібратися. Але якщо питання складніше, якщо криза триває довго, і вона не пов’язана з однією ситуацією, тоді потрібна психотерапія і не пару місяців, не один майстер-клас. Це довгий процес, який може розтягнутися на хоч на сім років, хоч на все життя. Це про переписування якихось патернів, які були закладені з дитинства. Іноді людина вчиться заново довіряти світу і будувати з ним здорові зв’язки. Якщо, наприклад, не було хорошого зв’язку з батьками, а вони – найперші люди, які у дитини взагалі з’являються в житті, то потім ця дитина, будучи дорослою, їй буде важко ці здорові зв’язки будувати зі всіма іншими людьми, і тоді психотерапевт може стати першою людиною в житті, за допомогою кого травмована раннім досвідом людина зможе будувати ці здорові зв’язки.

Тобто мова йде про запит: якщо наприклад, на мене сусід з третього під’їзду якось не так дивиться, я би хотів налагодити з ним контакт – це буде одна історія, а якщо мене вже третій рік після війни мучать жахи, і мені погано, я не можу нормально жити, то це буде зовсім інше, і робота буде довшою.

 

 

Консультант проєкту «МІТЄЦ. Реабілітаційний простір» Олександр Фільц сказав, що результат залежить на 80% від обох людей: від психотерапевта і пацієнта рівно по 40%. Чи мусит пацієнт бути активним, чи за нього вирішує проблему психотерапевт?

Є різні підходи, і можу говорити лише про свій досвід. На терапії з моєю терепевткою докопуюсь до якоїсь болючої теми, про яку я би ніколи не подумав, якби не психотерапія. Моя задача – не втікати від цієї теми, а залишити її в свідомості:  поспати з нею, позайматися якимись фізичними вправами, але не насильно примушувати себе думати про це. Це теж важливий момент. На наступну зустріч з психотерапевтом я приходжу і відчуваю, що я просунувся в цьому плані. Може мені насниться сон на цю тему, може якийсь спогад вилізе, а може якась нова думка – інсайт. І це завдяки тому, що я про цю тему не забув. Коли забуваєш або уникаєш, відкидаєш і знецінюєш, то і ефекту немає.

Я знаю, що в когнітивно-поведінковій терапії люди навіть ведуть щоденник, в якому записують думки, кожен тиждень роблять  якусь вправу. Метод терапії, яким я займаюсь – інший. Там цього не треба робити, але пацієнту якимось чином треба бути активним. Це не так, що ти приходиш на психотерапію, і тебе психотерапевт розважає.

 

 

 

 

 

Це постійна робота над собою, і якщо людина не готова к цій роботі, то психотерапевт може не допомогти?

Також робота психотерапевта – спочатку підготувати людину. Я пам’ятаю, мені психотерапевтка на початку сказала, що я маю бути готовим до того, що це буде як мінімум рік, можна і довше, і доведеться виконувати емоційну роботу. Якщо людині цього знання і розуміння не дати, результат може бути не ефективним.

Але тут треба ще розрізняти, є більш короткострокові майстер-класи. Якщо ми говоримо про те, чим ми займатимемося на майстер-класі в рамках цієї програми, то у нас будуть чіткі вправи. Це не те, що люди будуть сидіти і просто рефлексувати всі три години, буде певна чітко задача поставлена, і люди будуть працювати в рамках цієї задачі.

На психотерапії, наприклад, я можу прийти на зустріч, я можу півгодини просидіти і промовчати, тому що я не знатиму про що говорити, або не хотітиму говорити, і мене психотерапевтка не підштовхує, тому що треба дати час, хоча він може бути супер важким. В форматі, в якому ми будемо працювати, є задача, і ми разом її вирішуємо. Звичайно, ми даємо простір для всіх можливих реакцій – людина може не робити, якщо не захоче.

 

 

Мистецтво – є психотерапією?

Навіть без прив’язки до якихось психотерапевтичних практик, мистецтво само по собі в будь-якому вигляді, навіть в найбільш про вокативному – терапевтичне, тому що воно дуже особисте, як мінімум для людини, яка його робить, тобто для митця чи мисткині. Якщо людина творить із глибини душі, то говорити про якісь речі, які в нїй не відгукуються, немає сенсу. В такому разі відгукуються емоційне заряджене із минулого або поточна складна ситуація, ти хочеш на цю тему поговорити, або тобі тривожно і ти хочеш зробити красиву річ, щоб собі зробити приємно, сама суть мистецтва змінює стан, навіть якщо це просто петриківський розпис. Але я не згоден, що це стовідсоткова терапія. Терапевтичний момент в мистецтві є, але мистецтво ніколи не замінить психотерапію. Це дуже різні дві категорії, утім в психотерапії є трошки від мистецтва і в мистецтві є трошки від психотерапії.

 

 

Опис проєкту:

АРТ-ТЕРАПІЯ ВЕТЕРАНІВ АТО / ООС ТА КОЛИШНІХ В’ЯЗНІВ «ДНР / ЛНР»

«МІТЄЦ. РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПРОСТІР” — інноваційна програма мистецько-психотерапевтичної реабілітації ветеранів АТО / ООС та колишніх в’язнів «ДНР / ЛНР». Над втіленням його у життя працюють команди двох громадських організацій — «МІТЄЦ» та «Львівський психоаналітичний інститут ментального здоров’я».

Впродовж 9 місяців учасники програми беруть участь у 8 майстер-класах із різних видів мистецтва: графіки, живопису, фотографії, кераміки, колажу, ленд-арту, саунд-арту та перформативного танцю. Майстер-класи проводять провідні українські митці: Олексій Аполлонов, Валерій Мілосердов, Сергій Якунін, Олександр Міловзоров, Катерина Свіргуненко, Альона Мамай, Богдан Мороз, Олександр Ляпін. Фінальним акордом проєкту стане створення арт-буку та розробка методики психотерапевтами.

Під час майстер-класів з учасниками програми працюють фахові психотерапевти, психоаналітики. А професійні художники — Сергій Захаров (колишній в’язень «ДНР») та Дмитро Коломойцев (ветеран АТО) ведуть художні щоденники та фіксують арт-терапевтичний процес.

Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду, 2021 рік