Меню

Мистецька алея. Знайти та відновити дух міського простору

Наприкінці жовтня у Києві з’явиться новий туристично-мистецький об’єкт — “Мистецька алея”.

На кам’яній стіні на вулиці Бориса Грінченка (паралельна Хрещатику) будуть розташовані 10 артоб’єктів, які будуть присвячені відомим персоналіям і явищам музики та літератури 20 століття.

Спеціальна літературна комісія обрала для алеї 90-ті роки і такі теми:

“4 обличчя Оксани Забужко”

“Аттила Могильний: дорослий та дитячий погляди на Київ”

“Три життя Юрка Покальчука”

“Соломія Павличко: дослідниця модернізму, феміністка, видавчиня”

“«Ікс» Києвів Олеся Ульяненка”

 

Знайти та відновити дух міського простору

Для реалізації проєкту було обрано вулицю Грінченка, на якій безпосередньо буде знаходитись Мистецька алея. Ця вулиця була обрана організаторами проєкту не випадково, адже ця і навколишні вулиці були свідками життя та творчості багатьох авторів. Неподалік знаходився (і далі знаходиться) легендарний кнайп-клуб “Купідон” — місце зустрічей та натхнення, про що навіть говорить гасло закладу — “Останній притулок української інтелігенції”. Неподалік знаходились видавництва, книгарні. До Другої світової війни на вулиці Грінченка існував так званий Музичний провулок, на якому знаходилась перша музична школа, консерваторія та музичне училище, збудовані за проєктом Йосипа Каракіса, а також музичні кав’ярні, у яких вирувало мистецьке життя. Окрім того, вулиця несе ім’я відомого літературознавця, автора першого словника української мови. Тому літературна комісія обрала постатей, які пов’язані із містом безпосередньо. Відвідувачі алеї, просто перехожі матимуть змогу відчути дух міста та творчості цих людей у відкритому громадському просторі, не тільки із книг чи музеїв.

 

Анастасія Євдокимова, начальниця відділу промоції читання Українського інститут книги: 

Соломія Павличко жила по той бік Хрещатика, біля метро, де було видавництво “Основи”, вона працювала в Національній академії наук, яка на Грушевського, це теж центр. Оксана Забужко захищалась в Академії наук, в інституті філософії це вгору — над Європейською площею, коли ми говоримо про Аттилу Могильного, то ми говоримо про район Відрадного, це теж близько. І Аттила все одно писав про кав’ярні, про арки, про вулиці, і є ця прив’язка до центральних вулиць міста. Якщо ми говоримо про Юрка Покальчука, то маємо цілком конкретну точку, це кнайп-клуб “Купідон”, де Покальчук був артдиректор. Коли говоримо про Олеся Ульяненка, то говоримо про Андріївський узвіз, центр, не лише говоримо про Голосієво, де відбувались події його найвідомішого роману “Сталінка”, але герої інших його творів також жили на Хрещатику, вокзалі. І ми розуміємо, що ось цей простір, де жили герої, де ходили самі автори — це простір, де відбувались знайомства, зустрічі, і цей простір вже апріорі має цю енергетику, якою нам хочеться поділитись, енергетику цих 90-х, не “лихих”, не бандитських, не тих, які мають негативні сенси, негативні конотації, а навпаки у позитивному сенсі.

 

Михайло Назаренко, літературознавець: 

Це дуже різні Києви: настільки різні, наскільки різні ці автори. Можливо, один з аспектів 90-х — це створення цих різних Києвів, створення того, що було в реальності, було мало присутнім в культурі або було маломарковане.

Наприклад, Андріївський узвіз — це Булгаков, але, звісно, не тільки Булгаков. І тому це така клаптикова ковдра, де єдине щось спільне не так існувало, як мало виникнути й, певно, у 21 столітті цю ковдру зшили. Не можу сказати, що Київ зараз єдиний і монолітний і цього не треба. Він просто існує як сукупність і взаємодія, взаємодія, із якою у 90-х ще було погано.

 

Богдана Романцова, літературна критикиня

Я думаю, можна говорити про мозаїчне полотно, тому що з усього цього формується образ Києва. Якщо ми говоримо про Оксану Забужко і її Київ, це безумовно Київ сьогодення, в якому вона живе у моменті. У її есеях про Чорнобиль починається опис Шулявкою, вона бачить навколо красивих людей, але раптом починає падати сніг і вона спостерігає, як ці сніжинки починають падати на комір її пальта і це дуже красиво, вона у цей момент не відчуває небезпеки, вона відчуває красу моменту. Ця краса моменту, це історія Оксани Забужко, це вміння бути тут і зараз, вміння відчути і пропустити через себе. Якщо ми візьмемо Аттилу Могильного, то для нього Київ існує у всіх часових площинах, це не конкретний Київ сьогодні, це Київ позачасовий, Київ печенізької навали, це Київ — християнський, Київ формування, пізніших часів і весь цей Київ водночас у нього поєднується, це витворення величезного київського міфу, це робота із продукування міфів, це те, що робить Могильний і що робить Забужко, але кожен по-своєму. Коли ми говоримо про Ульяненка, то це також інший Київ. Це більш антитабуйований Київ, показ маргінальних елементів, які раніше не потрапляли у кадр правильного письменника. Якщо говорити про Соломію Павличко — то це інша історія, це погляд серйозної вченої, академічної людини на цей світ. І тут варто пам’ятати, що Соломія Павличко спеціалізувалась на британській літературі, і вона завжди вона тримає постійно цю європейську підбивку європейського досвіду, вона дивиться на Київ як на європейське місто, в якому вона діє і розвиває його гуманітаристику зсередини, це більше академічний погляд, але при цьому не менш живий і не менш жвавий і не менш цікавий.

 

У наступних матеріалах розповімо про музичні постаті алеї та покажемо, як виглядатиме Мистецька алея

 

Мистецька алея відкриється наприкінці жовтня та буде постійно доступною для усіх відвідувачів вулиці Бориса Грінченка (слідкуйте за анонсами)

Проєкт реалізовує ГО “Простір 500” у партнерстві з Українським інститутом та Українським інститутом книги за підтримки Українського культурного фонду.

Текст: Ірина Баран

 

 

 

бачите помилку, пишіть сюди