Текст Ігоря Введенського (Львів– Ростов-на-Дону) до каталогу міжнародної виставки “Весь світ театр. Преображення“ (27 березня-13 травня, Москва, Садиба Влахернское–Кузьминки), де Україну представляють роботи Олександра Аксініна з коллекції Ігоря Введенського. Текст мовою оригіналу можна прочитати тут.

 

 

Поряд з літературою (Достоєвський і Хлєбніков, Кафка і Валері, Керролл і Свіфт, і багато інших) і філософією (Платон і Кант, Хайдеггер і Вітгенштейн, Ясперс та інші), Олександра Аксініна протягом усього творчого шляху цікавив театр. Причому цей інтерес був не просто аматорським і споживчим, а служив матеріалом для його роздумів і суджень про світ, про способи існування в ньому, а в кінцевому підсумку, для вироблення свого власного метафізичного мови графічної творчості.

 

 

Якщо говорити про роль та значимість театру для художника, то виходячи з його щоденників, можна простежити як він порівнює і аналізує різні театральні системи, підходи й методи різних епох, різних театральних діячів.

 

 

У щоденниках 1976 року Аксінін пише “Так званий сучасний театр (театр Станіславського) представляє як би увігнуту поверхню, тобто глядач входить в героя, вживається, співпереживається в нього (хід психологізму). У середньовічному театрі (цю ж традицію використовували Брехт і Мейєрхольд) форма опуклою стороною звернена до глядача, тобто вона сама провокує емоційність, атакуючи його своєю спрямованістю на нього…

У театрі Станіславського (мається на увазі взагалі будь-який психологічний твір) ситуація прочитується в клубках і зіткненнях емоцій. У містерії навпаки — ситуація породжує емоції”. Аксінін цікавиться і сучасними концепціями театру Антонена Арто, і театром Єжи Гротовського, а також Самюеля Беккета і ленінградського андеграундного художника і театрального режисера Бориса Понізовскій, з яким Олександр Аксінін двічі зустрічався і розмовляв в 1974 році під час його перебування в Львові для роботи над так і що не відбулася постановкою “Божественної комедії” в місцевому Театрі ляльок.

 

 

Театральним діячам Львова Аксінін присвятив деякі офорти. У 1977 році Аксінін створив офорт присвячений художникові Оперного театру Ярославу Федоровичу Нірод, в якому представив концепцію різноманітною і багатоярусної діяльності відомого театрального художника. У 1983 році Аксінін в офорті до 40–річчя Бориса Озерова — засновника і беззмінного режисера львівського театру «Гаудеамус» – створює візуальний образ театрального дії як діалогу режисера з театральною трупою і далі — загального тріалог, що включає і глядачів.

 

 

До речі, цікаво, що у свій час Олександр Аксінін, будучи вільним художником і не будучи членом СХ, куди його не приймали, і з огляду на казус Йосипа Бродського, — кілька років значився літературним співробітником цього театру.

 

Шлюб в Кані, цикл “Босхіана”, 1977 р. 

У 1977-78 роки під час роботи над графічним циклом “Босхіана” Аксінін, аналізуючи простір живопису Босха, використовує терміни: ремінісценція і “прихована ремінісценція”, лейт (мотив) і гра, а також “Театр як форма семіотичної діяльності”.

 

 

У 1979р. в невеликому тексті Аксініна “трансцендентальний супрематизм” з’являється термін “внутрішній театр — “епістема”, спроба припинити подання — пожежа, етика”. Де “епістема” — центральне поняття теорії “археології знання” Мішеля Фуко і являє собою обумовлене історично культурно-когнітивне аріорі, сукупність правил і відносин в конкретних місце і час, включаючи набір практик, що створюють апарат виробництва знання. Пізніше в одному з офортів (Ex Libris ІВ, 1980р.), Присвяченому концепції зору і візуальності, Аксінін вводить поняття “мізаж”, яке кореспондує з відомим театральним терміном «мізансцена», але в даному випадку швидше за все, означає побудову простору.

Багато графічних робіт 1976-1979 років будувалися художником як своєрідні театральні простори.

 

 

Так цикл графічних робіт, виконаних в 1975-1976 роках чорною тушшю “До роману” Процес “Франса Кафки” являє собою своєрідні сценічні простору, причому бездушно – механічні і без персонажів і зображення подій, але виражають розуміння художником специфіки письменника: “Мені подобається в Кафку ослабленість його образів. Його іронія майже не видно. Його кошти — тільки натяк”. Аналогічний підхід А. Аксініна проявився в циклі офортів “Аліса в країні чудес” (до книги Л. Керролла) 1976-1977 років, в яких майже відсутні персонажі, а події можуть прочитуватися лише натяком в просторових побудовах архітектурно-предметних форм.

Цікаво, що після завершення зведеного листа цього циклу Аксінін написав: “Я з трудом закінчив Алісу–6. Більше не буду, немає охоти після того, як концепція була розкрита. Буду готується до “Театральній серії”. Хоча вийшло трохи інакше — художник зробив ще кілька листів цього циклу, а “Театральна серія” так і не вийшла. Разом з тим, багато роботи цього часу носять друк театральної сценографії.

 

 

Наприклад, офорт 1976 р. “Ex Libris С.Б.” представляє сцену із сидячої спиною жіночою фігурою, праворуч ледь помітна фігура і всередині офорта на спинці стільця текст: “Суфлер весь час змінюється”. Офорт цього ж часу “Ex Libris Галини Д.” складається з складно побудованої сцени з безліччю майже злитих персонажів, праворуч один з них і текст всередині офорта: “По цьому я поглянув, і ось двері на небі”.

 

 

 

 

Фіксація як атрибут позатекстового, іншого. Звуки буття, хронологічні. Ж. ін. Не п. П. [Життя прожити не поле перейти]”. А тексти по вертикалі — відсилання до недавньої роботі над циклом офортів “Аліса в країні чудес”: “Майже задзеркалля, зашифрованность виникає там, де існувало прочитання потоковим методом. Свято, гра, побудована настільки чітко, що уявити його іншим неможливо. “Питання в тому, — сказала Аліса, — чи можна взагалі змушувати слово означати так багато різних речей — Питання в тому, — сказав Дурниця, — хто з нас тут господар — ось і все”.

 

 

Напередодні 1978 року Аксінін робить програмний офорт, що складається з двох овальних фігур з назвою “Тотальний театр–яйце великих і малих антиномій Олександра Аксініна. Львів на 1978” Усередині кожної фігури полки, на яких розташовані різні предмети, що мають метафізичне значення, а ребра полиць містять такі тексти.

Зліва: “ПАНСПЕРМІЯ — 77-78   [пан-запліднення]

НОВИЙ РІК

ТЕАТР  ТЕАТР-ЯЙЦЕ  1977–1978

ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНІСТЬ

ПОЧАТОК 12 ГРУДНЯ

APHTARSIA  DIALLAXIS  MIXIS    [Незнищенність, розрізнення, змішання]

MIXIS  DIALLAXIS  APHTARSIA     [Змішання, розрізнення, незнищенність]

ДУХ  МИСТЕЦТВО РИБА

СВІТЛО                     ДОРОГА

НАРОДЖЕННЯ          ЧАС

ПЛОД   СІМ’Я   СХІД”

Справа: “1978  Графіка  АКС. 12+12=24      10+2=12”.

 

 

У більш пізніх роботах Аксініна “відверта” театральність змінюється більш складним побудовою багатоярусного і багатоскладного простору графіки, використовуючи різні графічні техніки і прийоми. Однак прихована театральність і “внутрішній театр” так само, як і “внутрішній досвід”, залишаються значущими характеристиками його графічної творчості. Прикладом може служити офорт 1982р. “Каталог. Гербарій структур”, одночасно, нагадує складно–складений килим, театральна завіса або метафізичний комікс.

 

Ігор Введенський

 

Переклад здійснено за підтримки «Українського культурного фонду».