EN

Микола Рідний про тему пам`яті


Репліка Миколи Рідного (Харків-Київ), записана в полтавській галереї JUMP.  Сюжет створено за підтримки  «Українського культурного фонду». 2020 рік.

Микола Рідний в сюжеті про:

00.00-00.55

Коли займаєшся розслідуванням — це внутрішня лабораторна робота, і ти не знаєш, чим вона закінчиться, вона, може, тебе ні до чого й не приведе. Ну, тоді це буде робота в стіл. Якщо в цілому говорити про ситуацію, у мене є пояснення, чому багато різних художників стали звертатися до теми історичної пам’яті: тому що ми після 2014-го року опинилися в досить агресивному контексті. Це ситуація, коли якісь історичні офіційні наративи, що існували до Майдану і до початку війни, виявилися нерелевантними в новій ситуації і стали насаджувати нові міфи.

00.56-02.13

Насаджувати — я маю на увазі через такі інституції, як «Інститут національної пам’яті», особливо періоду директорства В’ятровича. Зараз риторика трошки пом’якшала, але тоді це реально виглядало як агресивне насадження нової міфології, тобто якщо до цього був якийсь радянський культ з контрапунктом великої перемоги, то нова міфологія — це національна боротьба за незалежну країну з усіма перегинами, з цим пов’язаними. Нові герої: Бандера, Шухевич і так далі. У цій ситуації художники як люди, які здатні мислити, стали звертати увагу на те, що зараз виявилася купа якихось темних кутів, сірих зон з подіями, особистостями, історичними феноменами, які взагалі не вписувалися ні в жоден наратив.

02.14-02.56

У моєму конкретному випадку я вважаю, що анархістський рух, та й будь-який лівий рух, який був присутнім на початку 20-х, всі, хто не більшовики, в принципі УНР — це були ліві діячі, соціал-демократи. Все це — вимита історія з того, що нам зараз подається. І ще один момент, який пояснює, чому сьогодні художника цікавить тема пам’яті: у всіх є якісь родичі, тобто сімейна історія, яка безпосередньо пов’язує їх з минулими подіями.

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.