Меню

Микола Малишко в арт-центрі Я Галерея

11 грудня о 19.00

Текст організаторів:

Відкриття проекту Миколи Малишка «Іманентні можливості малярства».

Зблизька, впритул, наодинці або й в уявній безмежній відстані, відчути промовистість кольору, кольоровияв пам’яті, де сказано усе…
Микола Малишко

Іноді, аби пізнати світ, необхідно забути його форму й контур, розмити до плями й зануритись у глибину його кольору. Саме тоді світ стає ближчим, бо світ – це колір, що розчиняє й розчиняється. Вловивши його, можна вловити емоцію світу, його чуття ночі й дихання ранку. Його сонячний день і синь вечірнього саду. І якщо нам самим, затиснутим у буденність форм і чіткість ліній, буває важко абстрагуватись – зупинитись і розфокусувати погляд, завжди спрямований до наступного пункту призначення на сьогодні – варто довіритись у цьому баченні мистецтву.

Виставка робіт Миколи Малишка «Іманентні можливості малярства» — це простір, що притягує глибиною кольору як світу. Скерований шляхом Ньютона, Гете, Сезанна, а потім і Кандинського – «від знання про колір до думок про колір» – Малишко утверджує новий спосіб мислення, сприймання і бачення – кольором. Джерелами знань про нього тут слугували праці українського мистецтвознавця Стефана Таранушенка про Слобожанщину, книга «Глаз и солнце» ліричного фізика Сергія Вавілова, «Malarstwo» Владислава Лама, а також «Historia koloru» Марії Ржепінської. А далі – чисте споглядання…

Миколі Малишку вдалось те, чого ми можемо лише прагнути – виокремити колір із засилля шуму. Його колір – звучить, бо художник вміє його почути, його пізнати, а згодом – промовляти ним на своїх полотнах. Діалог кольорів митець веде із самим світом, самою природою, її сутністю та статичною мінливістю: «Працюючи щоденно – вранці, вдень, ввечері – навмисне досліджував зміни кольору за різних обставин освітлення… Особливо звучить колір, коли смеркає. Коли вечоріє, тобто вчоріє, поринає в чорне, стає вчорашнім, в чорні пропадає, зникає геть, коли нічого не видно, тобто НІЦ не видно, НІЧ огортає усе…»

Суть природи – циклічна, бо Всесвіт рухається по колу, і цей рух продовжує наш зір – об’єктний чи внутрішній. Німецький художник Пауль Клее писав: «Колір – це та область, де наш розум доторкається Всесвіту». І от вже не наша воля, але рух Всесвіту змушує нас, разом із задумом художника, вести оком від малих світлокольорових плям до вражаюче-масштабних глибоких кольорових композицій, пізнаючи світ та іманентні можливості малярства.
Марина Богуш

Арт-центр Я Галерея
Хорива, 49

бачите помилку, пишіть сюди