EN RU

МИ ПОВИННІ РОЗВИВАТИСЯ І ВІДТВОРЮВАТИ ПРЕКРАСНЕ

МИ ПОВИННІ РОЗВИВАТИСЯ І ВІДТВОРЮВАТИ ПРЕКРАСНЕ

Герої проєкту «МІТЄЦ. Реабілітаційний простір»Олени Бойко про участь у проєкті, патріотизм та досвід.

Що змотивувало Вас взяти участь у проєкті «МІТЄЦ»?

На проєкт мене запросила Олена Щербина —  волонтерка центру «Ярміз». Після певних подій у житті мій творчий потенціал згас, тому на цьому проєкті хочу його відновити й подолати депресивний стан. Коли чоловік пішов служити за контрактом, була зустріч з психологом, потім я якось не наважувалась знов звернутися по допомогу. Участь у проекті — це вже моя свідома потреба у психологічній творчій допомозі.

Коли мій чоловік йшов за контрактом і вступив у Деснянську спілку ветеранів АТО, то порадив мені: «Піди у Спілку, може там будуть психологи, і коли я повернусь, то вони нам допоможуть». Цілий рік після мобілізації я намагалась його повернути з війни, але все одно знала, що він вчинить по-своєму. Він така людина, котра коли бачить, що гинуть молоді хлопці, то прагне врятувати, допомогти, передати досвід.

 

МИ ПОВИННІ РОЗВИВАТИСЯ І ВІДТВОРЮВАТИ ПРЕКРАСНЕ

 

Мій чоловік був у морській піхоті у 36-й окремій бригаді 501-го батальйону. Він загинув у 2016-му році. Морські піхотинці та Дісняська спілка ветеранів АТО стали нашою родиною, і їм допомагаю, чим можу. Коли сталася біда в родині, вони пітримувавли нас та були тією соломинкою, яку підкладає Бог, коли тобі дуже погано. Й до сьогодні мене підтримують усі мої побратими й дівчата.

У спілці ми допомагаємо родинам загиблих, з нагородженнями, із влаштуванням свят, я проводила майстер-класи з дітками, ми водили їх у кіно, театри.

Деяким учасникам важко ділитися травматичним досвідом.

Людям дуже важко відкритися. Для цього ми, мабуть, повинні знайти спільне і довіритися один одному, задля цього ми працюємо з психологами і психотерапевтами. Не кожен зможе відкритися у групі, дістати те, що болить. Діставання травм тяжке, навіть мені важко діставати, бо я з першого дня нашої трагедії дуже глибоко приховала горе, а зараз прийшов час його діставати. Воно блокує дії, і  повинен пройти час, щоб усі учасники порозумілися й знайшли спільну мову.

 

МИ ПОВИННІ РОЗВИВАТИСЯ І ВІДТВОРЮВАТИ ПРЕКРАСНЕ

 

Чи комфортно Ви себе почуваєте у психотерапевтичній групі?

Для мене ці групи – занурення у себе і спостереження за всіма учасниками цього проєкту. Мені дуже цікаво. За освітою я вихователь, тому, напевно, звикла складати враження як від дітей, так і від дорослих. Усі учасники мені дуже подобаються, такі всі емоційні, творчі, відкриті й щирі. Хотілося б, щоб було більше роботи психотерапевтів на об’єднання, спільне вирішення якихось задач.

Розкажіть самий світлий спогад, пов’язаний з Вашим чоловіком.

Наше кохання було таке раптове, буквально через два тижні після знайомства він сказав, що я буду його дружиною. Я спочатку сперечалася, але через 3 місяці все одно здалась. У мене був апендицит, а він постійно був поруч і допомагав.

МИ ПОВИННІ РОЗВИВАТИСЯ І ВІДТВОРЮВАТИ ПРЕКРАСНЕ

Були і труднощі, і непорозуміння. Ми любили разом подорожувати, їздити на рибалку до Дніпра, Десни.

У 16-му році ми з сином поїхали до нього у військову частину в Бердянськ. Чоловік злився, чого ми приїхали, а ми сильно скучили, тому й приїхали. Пам’ятаю, як після служби він прийшов до нас, ми ловили рибу з 13-річним сином для тата, а я смажила. Мідій було море, цілу купу назбирали! І чоловік каже: «Я такий щасливий, ну такий щасливий, це саме найсмачніше і найкраще, що я куштував». Ці кілька днів були такими яскравими і сонячними, був кінець серпня. Не хотілося їхати і його залишати, був неспокій на душі.

Через два роки, після загибелі чоловіка, я наважилась ще раз поїхати в частину за запрошенням хлопців поспілкуватися, побувати там, де був чоловік. Було тепло й світло від того, що всі його пам’ятають з хорошої сторони.

Ви кажете, раніше займались творчістю, чим саме?

Як вихователь дитячого садочку, працювала і в недільній школі, проводила багато майстер класів з дітками. Одночасно у мене було близько 40 дітей, з якими я працювала, творили щось своїми руками, малювали.

Зараз я продовжую працювати вихователем, але не можу в повній мірі, як раніше, розкритися. По-маленьку дістаю оці свої уміння. Проаналізувала і  зрозуміла, що день загибелі мого чоловіка був дуже складний для мене, і праця і малювання з дітьми не вдавалися. Також у цей день у сина було день народження, не могла готувати, ходити по магазину, бо губилася. І ось зараз я починаю усе робити ніби наново, перші кроки складні.

Дуже вдячна викладачу графіки цього проєкту Катерині Свіргуненко, бо тепер я продовжую далі малювати, я знаю, що в мене виходить. Подруги мене підтримують, кажуть, що у мене є талант і можливості. Дістаю творчий потенціал і продовжую працювати з дітьми, віддаю їм те, що маю, навчаю і розвиваю, вчу їх бачити красу, бо сама її бачу.

 

МИ ПОВИННІ РОЗВИВАТИСЯ І ВІДТВОРЮВАТИ ПРЕКРАСНЕ

 

Якщо у тебе немає любові до дітей, ти не будеш з ними працювати, бо вони все відчувають. Я бачу великий потенціал в кожній дитині.

Як людина, яка бачила війну може передати свій досвід дітям?

Дітям дошкільного віку треба говорити про це дуже обережно, бо у них вразлива психіка. Школярі уже свідомі й це розуміють.

Патріотичне виховання повинно бути з дошкільного віку, і для дівчат, і для хлопчиків. Через вірші, пісні, любов до Батьківщини, через красу і самоусвідомлення, що ти — українець. Після 5-го класу, мабуть, повинно бути вже військове виховання, особливо для хлопчиків.

 

МИ ПОВИННІ РОЗВИВАТИСЯ І ВІДТВОРЮВАТИ ПРЕКРАСНЕ

 

Мій молодший син у цьому році закінчує військовий ліцей Богуна, який обрав для себе. Зараз поїхав знайомитися з військовою академією в Одесі. Я задоволена його вибором і відповідальністю.

Нещодавно розмовляли з друзями на тему щирості у сім’ї, що дітям і батькам потрібно усвідомлення травматичного досвіду і розмовляти про це безпосередньо у родині.

Так, дійсно, це потрібно, але це боляче робити навіть в родині. Я беру приклад у своїх дітей.

У день, коли загинув чоловік, треба було зібратися, не кричати і не панікувати, бо я розуміла, що можу нанести дитині травму. І тому потрібно було зібратися і не дати сплеску цим емоціям.

 

МИ ПОВИННІ РОЗВИВАТИСЯ І ВІДТВОРЮВАТИ ПРЕКРАСНЕ

 

І потрібні люди, які допоможуть, потрібна консультація психологів. Навіть якщо батько повернувся, усі діти і батьки реагують по-різному на війну, і потрібна допомога спеціалістів.

Уже зараз емоції стають стабільнішими, важкі емоції «пішли» до психологів, вони з ними впораються і нас об’єднають, знайдуть якісь теми для розмови.

Маю надію, що це буде цікавий досвід, для мене — це досвід занурення в себе і діставання цього болю. Він дуже глибоко сидить і я навчилась жити з ним. Але зараз прийшов для мене час це дістати, проговорити й висловити.

Ось коли на майстер-класі сказали намалювати те, що хочемо, у процесі розуміла, що пам’ять повинна бути світлою. Так вийшла писанка, відродження й народження чогось світлого і доброго.

Хлопці зараз у Божому царстві високо на небі, але щоб їм було легше, ми не повинні впадати у горе та зневіру, а розвиватися і відтворювати прекрасне, і тоді наше життя наповниться світлом.

Журналістська група: Даша Колесник, Шевчук Аліна.

 

Опис проєкту: 

АРТ-ТЕРАПІЯ ВЕТЕРАНІВ АТО / ООС ТА КОЛИШНІХ В’ЯЗНІВ «ДНР / ЛНР»

«МІТЄЦ. РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПРОСТІР” — інноваційна програма мистецько-психотерапевтичної реабілітації ветеранів АТО / ООС та колишніх в’язнів «ДНР / ЛНР». Над втіленням його у життя працюють команди двох громадських організацій — «МІТЄЦ» та «Львівський психоаналітичний інститут ментального здоров’я».

Впродовж 9 місяців учасники програми беруть участь у 8 майстер-класах із різних видів мистецтва: графіки, живопису, фотографії, кераміки, колажу, ленд-арту, саунд-арту та перформативного танцю. Майстер-класи проводять провідні українські митці: Олексій Аполлонов, Олена Придувалова, Валерій Милосердов, Сергій Якунін, Олександр Миловзоров, Катерина Свіргуненко, Альона Мамай, Богдан Мороз та ін. Фінальним акордом проєкту стане створення арт-буку та розробка методики психотерапевтами.

Під час майстер-класів з учасниками програми працюють фахові психотерапевти, психоаналітики. А професійні художники — Сергій Захаров (колишній в’язень «ДНР») та Дмитро Коломойцев (ветеран АТО). Ведуть художні щоденники та фіксують арт-терапевтичний процес.

КУНГФУ ВІД МИСТЕЦТВАКУНГФУ ВІД МИСТЕЦТВАКУНГФУ ВІД МИСТЕЦТВА

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.
Матеріали за темою
В АТО ЦІКАВІШЕ, НІЖ ТУТ, ТУТ - ТЯЖКО
В АТО ЦІКАВІШЕ, НІЖ ТУТ, ТУТ - ТЯЖКО
ВАДИМ ВЕЙДІ
Війна - це боротьба за свою правду
Війна - це боротьба за свою правду
ГРУПА
ДАЙ ЗНАК, ЩО ТИ ПОРУЧ
ДАЙ ЗНАК, ЩО ТИ ПОРУЧ
З БОЛЕМ, КРОВ‘Ю НАРОДЖУЄТЬСЯ НАЦІЯ
З БОЛЕМ, КРОВ‘Ю НАРОДЖУЄТЬСЯ НАЦІЯ
КРЕАТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ НЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО ЦЕ – АРТ-ТЕРАПІЯ
КРЕАТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ НЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО ЦЕ – АРТ-ТЕРАПІЯ
КУНГФУ ВІД МИСТЕЦТВА
ЛІДІЯ ГУЖВА. УЧАСНИЦЯ ПРОЄКТУ "МІТЄЦ. РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПРОСТІР"
ЛІДІЯ ГУЖВА. УЧАСНИЦЯ ПРОЄКТУ "МІТЄЦ. РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПРОСТІР"
ЛЮДИ ВІЙНИ - ІНШІ
ЛЮДИ ВІЙНИ - ІНШІ
МАЙСТЕР-КЛАС З ФОТОГРАФІЇ. ПІДСУМКИ
НЕБО. ПРОЄКТ ОЛЕНИ БОЙКО
НЕБО. ПРОЄКТ ОЛЕНИ БОЙКО
ОБЛИЧЧЯ СЕРГІЯ ЗАХАРОВА
ОБРАЗИ СЕРГІЯ ЗАХАРОВА
ПІДСУМКИ МАЙСТЕР-КЛАСУ КАТЕРИНИ СВІРГУНЕНКО
ПРЕЗЕНТАЦІЯ ЮЛІЇ МАЙБОРОДИ НА МАЙСТЕР-КЛАСІ ВАЛЕРІЯ МІЛОСЕРДОВА
ПРО ВОЄННУ ФОТОГРАФІЮ
ПРО ВПЛИВ ДИТИНСТВА НА СПРИЙНЯТТЯ ТРАВМАТИЧНОГО ДОСВІДУ
ПРО КУЛЬТУРУ ТА ПСИХОТЕРАПІЮ
ПРО ЛЮДИНУ ТА ВПЛИВ МИСТЕЦТВА НА ЇЇ ЖИТТЯ
ПРО МИСТЕЦТВО ТА ПСИХОТЕРАПІЮ
ПРО ПОСТТРАВМАТИЧНИЙ СТРЕСОВИЙ РОЗЛАД
ПРО СИТУАЦІЮ В УКРАЇНСЬКІЙ ПСИХОТЕРАПІЇ
ПРОСТІ ПИТАННЯ ДМИТРУ КОЛОМОЙЦЕВУ
ПРОСТІ ПИТАННЯ ДМИТРУ КОЛОМОЙЦЕВУ
ПСИХІАТРІЯ ТА ПРОЄКТ "МІТЕЦ. РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПРОСТІР"
ЩОДЕННИК ДМИТРА КОЛОМОЙЦЕВА
ЩОДЕННИКИ ПРОЄКТУ. МІСЯЦЬ ПЕРШИЙ