Меню

Медіатехнології у театрі: результати лабораторії перформативних медіатехнологій «I-Reflections Lab»

Текст Марії Бєляєвої (Київ).

 

 

Нещодавно у Києві відбулася Лабораторія перформативних медіатехнологій «I-Reflections Lab: особистість у медіапросторі».  Проект мав декілька етапів. За результатами анкет-заявок від українських митців було відібрано 20 учасників, яких запросили до участі у воркшопах. Майстер-класи проводили  режисерка Марія Пяткова (Берлін, Німеччина) та медіахудожник Євген Ващенко (Київ, Україна). Під час воркшопів митці працювали з проєкціями, камерами і сенсорами, знайомилися з сучасними техніками відео та фотозйомки, програмуванням візуальних ефектів та технологією захоплення руху (Motion Tracking).

Результатом лабораторії став відкритий показ перформанс-робіт «i-Reflections».  Протягом двох годин у Інституті проблем сучасного мистецтва учасники проекту  демонстрували набуті вміння  у власних медіаінсталяціях на теми, пов’язані з цифровою репрезентацією особистості.

«I-Reflections Lab» була ініційована та здійснена Національною спілкою театральних діячів України за підтримки Українського культурного фонду. Партнер – Інститут проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України. Проєкт носив освітньо-дослідницьку мету.  До безкоштовної участі у «I-Reflections Lab» з усієї України запрошувалися художники, що працюють з рухом  і танцем, актори, режисери, відеохудожники, оператори, фотографи.

 

Лабораторія перформативних медіатехнологій «I-Reflections Lab: особистість у медіапросторі». Інститут проблем сучасного мистецтва, Київ, Україна, 2019.


Про особливості лабораторії та можливості медіатехнологій у театрі розказала перформерка та хореограф-постановник Берлінского мультимедійного театру Рost theatre Марія ПЯТКОВА.

Як ви познайомилися з медіатехнологіями і чому вирішили цим займатися?

Мій бекграунд – сучасний танець. Коли поїхала до Німеччини, робила танцювальні та імпровізаційні проекти. Якось побачила відеотрейлер австралійської компанії  Сhunky Move з цікавими відеоефектами, захопленням руху. Це було настільки магічно. Зрозуміла, що хочу робити саме це. Я завжди була візуальною людиною. За першою освітою молекулярний біолог. Але навіть, коли дивилася в мікроскоп на зрізи тканин, забарвлені в різні кольори, мене це цікавило більше візуально, ніж з наукової точки зору. Після перегляду цієї роботи у 2008 році, визначилась, що хочу використовувати медіатехнології. Тоді почала шукати театри та кампанії, де могла б цьому навчитися. У Берліні цим займається лише один театр Post theatrе, з яким і я співпрацюю. Підійшла до режисера, попросилася попрацювати асистентом – і  почала робити проєкти з медіатехнологіями.

 

Які можливості дає театру використання медіатехнологій ? Що отримує від цього глядач?

Це дуже сильно розширює діапазон, таким чином ми досягаємо глядача. Мультимедіа означає одночасно кілька каналів передачі інформації. Це не тільки звичні – як гра акторів, звук, музика, – а ще й цифрові методи візуалізації або генерації звука. Що мені особливо подобається – за допомогою медіа можливо зробити вистави більш живими. Технології дають змогу в реальному часі візуалізувати чи поєднати зі звуком дії актора, робить їх для глядача більш дотичними. Також це чудова можливість для самореалізації – з’являється великий спектр методів, простір для фантазії, реалізації своїх креативних ідей.  Наприклад, стілець заспівав, щось візуалізувалося.

Сьогодні медіатехнології в європейських театрах використовуються частіше на експериментальних майданчиках чи у великих театрах також?

Медіатехнології все більше входять в театр. Так, великі оперні театри починають зараз співпрацювати з медіахудожниками. На жаль, цей процес відбувається повільно в державних театрах, але він є. Після лабораторії я їду до арт-резиденції міста Дортмунд.  Місцевий театр, аби  познайомитися з цими технологіями і взяти їх у свою практику, відкрив академію цифрового театру. І запросив різних митців на дослідження. Ми п’ять місяців робитимемо дослідження проекту з використанням медіатехнологій. В театрі планують запровадити цифрові технології. І розраховують, що в результаті учасники залишать певну методологію, цікаві підходи.

Чи існують  школи чи курси з медіаперформансу, де цьому можна навчитися?

Конкретно на медіаперформера не навчають. Існує розподіл на перформерів і медіамитців. Поєднання не зустрічала.
Загалом медіаперформер, як і програміст, навчається на досвіді створення проєктів.  Якщо тобі цікаво, ти пробуєш, розбиратися – і  це найбільш дієвий метод вивчення. Тому ми й запропонували таку лабораторію. Щоб учасники мали змогу самі все спробувати:  підключити проектор, зрозуміти, як це працює.
Існують різні фестивалі, на яких можна познайомитися з сучасними трендами в медіатехнологіях. В Австрії щорічно проходить великий фестиваль медіамистецтва Ars Electronica. В Росії є петербурзький Gamma Festival, де візуальне мистецтво поєднується з електронною музикою. В Києві також працюють чудові спеціалісти, одного з них – Євгена Ващенка – нам вдалося залучити до лабораторії.

 

Лабораторія перформативних медіатехнологій «I-Reflections Lab: особистість у медіапросторі». Інститут проблем сучасного мистецтва, Київ, Україна, 2019.


Які основні інструменти можуть  використовуватися в медіаперформансі?

Залежно від завдання. Геніальний медійний перформанс  можна створити, просто підключивши камеру до проєктора, не вдаючись до програмування. Насправді елегантна ідея, концепція важливіша, ніж використання суперсучасних технологій.
Дуже корисний інструмент – захоплення руху, або трекінг руху. Як правило, він відслідковує положення чи рух перформера у просторі  через інфрачервоні випромінювання. Ця інформація за допомогою комп’ютерної програми може переводитися або в звук, або в кінетичну скульптуру, або в проєкції. Простір для реалізації великий. Для трекінгу руху існує цілий набір різних систем – можна вдягати спеціальні костюми з сенсорами, використовувати невеликий інфрачервоний сенсор Kinect, що від початку був розроблений для ігрових приставок X-box.  Мій девіз – намагайтеся обійтися найбільш простим набором засобів, вигадуйте красиві та елегантні концепції.

Темою лабораторії «I-Reflections Lab» була особистість у медіапросторі. Що вам цікаво було дослідити?

Порефлексувати, наскільки чесними ми залишаємося, заходячи в медіапростір. Наскільки він дає можливість зберегти нашу ідентичність і самоідентифікацію. Поміркувати над цією темою.
Я сама з родини науковців. Мій тато – професор, зірка теоретичної математики.  Він займається такою областю, як  теорія функцій комплексних змінних.  Мені здалося цікавим порівняти нашу ідентифікацію в медіапросторі з комплексними змінними —  числами, які складаються з дійсної й уявної частин. Наскільки ми зберігаємо ідентичність, оскільки є дійсна частина, коли ми презентуємо себе в медіапросторі, а є уявна.  Яке їх співвідношення, як воно змінюється.

На воркшопи в результаті конкурсу запросили 20 учасників. Які були критерії відбору?

Ми дивилися, чи працювала людина з медіа і сферою мистецтва взагалі. Я не намагалася оцінити якість попередніх робіт. Звертала увагу, чи має учасник відношення до театру, чи працював з медіатехнологіями. Щоб ми розмовляли однією мовою. Важливим був і регіональний аспект. Якщо кияни мають змогу спілкуватися на інших подіях, то людям з маленьких містечок хотілося дати таку можливість.

Важливою частиною лабораторії була її практична частина. Як проходили заняття, з чим експериментували?

Я імпровізатор, тому було цікаво давати підходи через рухи. Розуміння певних процесів через тіло дає можливість усвідомити, як це працює. Тому я давала невеликі імпровізаційні  вправи, щоб учасники навчилися вибирати головне, відбраковувати сміття. Не бути жадібними. Бо буває, що людина хоче все відзняти, а потім не знає, що з цим робити.  Було завдання відзняти невеликий фільм з певною задачею. Коли працювали з кінектом, ми його самостійно збирали, розбиралися, як все підключається. Хтось працював як перформер, інший в реальному часі крутив проекцію, змінюючи різні параметри. Учасники мали можливість відчути, як відбувається комунікація між відеоартистом і перформером. Сподіваюсь, це принесе їм користь в майбутньому.

 

 

В результаті лабораторії представили 10 перфомансів. Які концепції вам сподобалися?

Роботи дуже різні. Характерно, що спостерігається тенденція до наративу, як в драматичному театрі. Люди не можуть повністю відійти від свого бекграунду, хочуть розказати історію. Це контрастує з тим, як до цього підходять в Європі.  Там не намагаються зробити початок, середину, кінець і грандіозний фінал. Важливий навіть просто досвід, який проживає глядач.
Мені сподобалась лаконічна робота Анни Апельт-Матвейчук з Маріуполя. Вона просто зім’яла сітку і дала проекцію, яка на сітці відбивалася одним чином, а стіні за нею – іншим, чистим образом. Деформація особистості через медіапростір – це лаконічна, ємна, елегантна ідея.

Альтернативи наративу – концептуальні речі, коли концентруються на тому, що отримує в процесі глядач. Це хепенінги, коли глядач потрапляє в штучно створене середовище, має діяти за певними правилами. Проживає і рефлексує певну тему. Нам не обов’язково розказувати глядачеві  у формі вистави про те, як він обирає собі друзів. Можна просто показати проекції фотографій людей і попросити його вибрати певних людей.  Без висновків. Наприклад, глядачі мають обирати, з ким хотіли би дружити, з ким пішли б на каву. Глядач на практиці опиняється перед необхідністю зробити вибір, є учасником.  В сучасному світі ми часто з цим зіштовхуємося – взяти той же Тіндер. Такий перформанс «Зона безконтрольного вибору» підготувала Ольга Турутя-Прасолова.

ВРАЖЕННЯ УЧАСНИКІВ

Іларіон Іванов, Музично-драматичний театр імені Лесі Українки,  м. Камянське

Хотів для себе відкрити нові медіатехнології. В театрі ми вже їх вже застосовуємо. Нещодавно  презентували «Дракон» за Шварцом запорізького режисера Віктора Попова. В ньому  використовується два проектори, багато графіки, мінімум декорацій. Виглядає дуже видовищно.  Головне відкриття під час роботи лабораторії – motion tracking, який можна використовувати в театрі. Тепер я хочу кінекти, будемо шукати можливості закупити це обладнання.
Перформанс, над яким ми працювали в рамках лабораторії,  називається «Планета Пластик». В основі – екологічна проблематика, сміття, пластик, як це впливає на природу.

Таїсія Мельник, мультимедійна художниця, перформерка, м. Київ
Мені цікава тема медіаможливостей, технологій, медіапростору, як це поєднувати з перформативним мистецтвом. Я працювала в кількох проєктах і лабораторіях, присвячених медіа арту. Те бачення, яке дає Марія, з приводу перфомансу і співіснування перформера і оператора  чи відеооператора, мені близьке. Що їх взаємодія також перформативною, співіснують в одному енергетичному та емоційному  потоці. Під час лабораторії  було корисно побути в різних іпостасях, зрозуміти, як це бути оператором.  Одразу виводилася проєкція на сітку, це деталізація, інший погляд. Ми розглядаємо тему особистість в медіапросторі, це дає можливість відчути цю різнобічність та різноплановість поглядів: коли хтось знімає під час дії, є проекція, є ще можливість це піддивитися в іншому ракурсі.  Ми створювали інсталяції, накладали проєкційні зображення, отримуючи  тонку фантомність, галографічність. Про це кілька років тому тільки мріяла, а зараз вже є можливість таке робити.

В нашій команді  ми досліджували особистість в балансі, як ми його досягаємо. Це досягнення рівноваги у формуванні стосунків, взаємодії з іншими, природою, світом, медіа. Спробували створити можливість гармонійного співіснування. Зробили  перформанс «Баланс», де на фоні проєкції природи двоє осіб вивчають досягнення балансу, – як ми можемо торкатися один одного, переміщатися, взаємодіяти. Паралельно працював оператор-перформер, який давав в реальному часі ще один ракурс подій, макроплани.

Марія Бєляєва 

Перше фото матеріалу: Лабораторія перформативних медіатехнологій «I-Reflections Lab: особистість у медіапросторі». Інститут проблем сучасного мистецтва, Київ, Україна, 2019.

 

Текст надано автором. Фото і відео — НСТДУ.

бачите помилку, пишіть сюди