EN RU

МАРИНЮК ПРО МАРИНЮКА

МАРИНЮК ПРО МАРИНЮКА

Біографія Віктора Маринюка (Одеса). Матеріал створено за підтримки «Українського культурного фонду».

 

Народився я 30.04.1939 року в селі Казавчині на Гайворонщині. То чудовий край. Мені здається, що то центр світу, то рай мого дитинства. Біг (як ми малими називали Буг) тече через кам’яний кряж. Високі кам’яні береги, пороги, глибокі яри з могутніми деревами. Та краса нагадує мені Софіївський парк Потоцького в Умані, але створений природою. Саме там ввійшов в мене цей величезний неймовірний світ.

 

МАРИНЮК ПРО МАРИНЮКА

Василь Маринюк, Катерина Маринюк (до одруження Захаренко), Віктор та Петро, Естонія, 1946

 

Найбільш ранні спогади пов’язані з війною. Пам’ятаю, як відступали наші війська. Їх було багато. У нас в кімнаті було чоловік п’ятнадцять. Потім ввійшли німці. Я стояв на ослоні перед вікном і дивився з неймовірним здивуванням, як в’їжджали великі, закамуфльовані під хати машини, з намальованими вікнами та під стріхою. Дивно, але врізалось в мою дитячу пам’ять досить багато деталей, як окремі кадри з фільму.

В кінці війни нас часто бомбардували. Згадую, як ми вчотирьох — я, мама, брат і корова — біжимо через село до діда Нестора. Рвуться бомби, низько летять літаки, горить чиясь хата.

 

МАРИНЮК ПРО МАРИНЮКА

1965

 

Війна закінчилась, але батька не одразу відпустили додому після всіх цих років концтабору, який не вважали за службу. Він змушений був дослужувати ще рік.

Звільнили його у 1946. Передбачаючи голод, батько вивіз нас до Чаботі. Голод у наших краях був жахливий, вмерло дуже багато людей. Через рік ми повернулися додому, але село не впізнали. Люди, які вижили, були змучені, виснажені й обідрані.

Малювати почав зразу, коли пішов до школи.  Спочатку перемальовував портрети з букваря — мені казали, що добре малюю, а я і повірив у те. Уже в четвертому і п’ятому класах я, як юний художник, їздив до Одеси, на «зліт» піонерів. Відвідували музеї, художнє училище. Вперше побачив роботи студентів. Все було цікаво, але найбільше вразило море.

 

МАРИНЮК ПРО МАРИНЮКА

«Багаточастник», полотно, олія, 96х65, 1980

 

По закінченню школи, звичайно, поїхав поступати в Одеське художнє училище. Але, побачивши в коридорі ОГХУ величезну стінгазету з масою малюнків студентів, мені здалось, що так можуть малювати тільки боги, і я навіть не зайшов в приймальну комісію. Відніс документи в автодорожній технікум. Навчаючись там, відразу віднайшов ізостудію при ПТУ і міські курси самодіяльних художників. Малював я досить багато і, можна сказати, швидко набрав форму.

 

МАРИНЮК ПРО МАРИНЮКА

«Будинки на узвозі», полотно, олія, 51х49, 1969

 

Після закінчення технікуму я повинен був відпрацювати три роки. Але мене цікавив лише живопис і через півроку у 1959 році я відпросився з роботи і за день до іспитів поїхав поступати в ОГХУ. Правда, жодних документів мені не дали. З папкою своїх малюнків пішов до директора Василя Петровича Соколова з проханням допустити мене до іспитів.

Хоч малюнки йому сподобалися, але він категорично мені відмовив. Це пов’язано з тим, що приймали туди тільки з початковою освітою, а в мене було вже дві середніх. І я звернувся по допомогу до керівника курсів народної творчості, яка вчилась разом із директором в художньому інституті. Він нічого і слухати не хотів. Тоді вона попросила мене «вийти на хвилинку». Та хвилина здалась мені вічністю.

 

МАРИНЮК ПРО МАРИНЮКА

«Автопортрет з люлькою», полотно, олія, 65х55, 1994

 

Після досить бурхливої суперечки мене викликали і… неймовірно, але Василь Петрович сказав: «Їдь до свого Казавчина, привези свідоцтво за сім класів, і тоді будеш здавати іспити».

Але коли я його привіз, вже третій день йшли іспити. Залишалось мало часу, але я встиг все виконати і отримав третій результат серед абітурієнтів.

 

МАРИНЮК ПРО МАРИНЮКА

«Мати з дитиною», полотно, олія, 55х49, 1971

 

Ще на іспитах я звернув увагу на двох цікавих хлопців. То були Олександр Ануфрієв і Володимир Стрельников. Ми відразу познайомились, подружились, і як з’ясувалося, надовго. З нами був Валерій Басанець. Він був на другому курсі. Як правило, ми зустрічалися в Ануфрієва, у нього була своя квартира — знаменита квартира №19 по вулиці Осіпова. Там завжди було багато гостей, переважно молода інтелігенція — художники, письменники, журналісти і інші молоді люди, що цікавились модерним мистецтвом. У Саші уже було досить багато експресивних, переважно кубічних робіт.

Схоже, що ми починали з кінця, бо вже на початку сформували свої основні принципи живопису. То був час хрущовської «відлиги» і було очікування великих змін.

 

МАРИНЮК ПРО МАРИНЮКА

«Люди і звірі», дерево, полотно, олія, 40х68, 1981

 

Ми багато спілкувалися, цікавились мистецтвом різних часів і різних напрямів. Більше  за все захоплювалися модерним  мистецтвом Франції і нашими майстрами 20-х років.

Незважаючи на постійне спілкування, займались живописом та багато малювали. У Ануфрієва на столі завжди були фарби, олівці і папір. Як потім з’ясувалося, малюнки, які я в них робив, Ріта, дружина Сашка, збирала. І коли я вже служив в армії, влаштувала чудовий сюрприз — моїми малюнками завішала усю кімнату. То була моя перша квартирна виставка.

 

МАРИНЮК ПРО МАРИНЮКА

«Виставка п’ятьох». Станісав Сичов, Валентин Хрущ, Віктор Маринюк (у першомі ряду, зліва направо), Борис Нудьга, Олександр Ануфрієв, Володимир Стрельніков, Володимир Цюпко, Валентин Ушачов (2-й ряд, зліва направо)

 

Звичайно, в училищі я займався академічною програмою і робив це із задоволенням, але основне відбувалося в нашому колі.

Ми були різні, може, це нас і об’єднувало, і ми самі для себе були достатнім середовищем, щоб наша невелика група могла сформуватись і вижити в умовах диктату соцреалізму.

Я гадаю, що у нас кожен доповнював один одного. То були яскраві особистості, об’єднані любов’ю до мистецтва,  енергійні і талановиті.

Інформації про модерне мистецтво практично не було. Нерідко ми отримували її із нищівних «критичних» статей про західних художників. На початку 60-х років відкрився магазин «Дом книги», де інколи з’являлися невеликі угорські, німецькі, чеські книжки про сучасне мистецтво — то було для нас свято.

 

МАРИНЮК ПРО МАРИНЮКА

«Дві жінки», картон, олія, 40х50, 1986

 

Володя Стрельніков і Саша Ануфрієв покинули навчання в училищі вже після першого курсу, щоб вільно займатися своєю творчістю. Я пішов з училища на третьому курсі, але вдома батьки моє рішення не зрозуміли. Я повернувся до Одеси та пішов до армії.

Після армії продовжив навчання в ОГХУ. У 1963 одружився з Людою Ястреб. Наше оточення  вплинуло на становлення її як самобутнього яскравого художника.

Пригадую епізод, як до жовтневих свят в училищі організували виставку живопису студентів на вільну тематику. Я намалював «Солдата з птахом» у стилі Фернана Лєже. Малюнок простий і виразний — товстою чорною лінією, яскраві відкриті фарби… Коли її побачив викладач Беспалов, парторг училища, він запитав, чи знаю я, що зробив. «Солдата з голубом», — відповів я. «Нет, Маринюк, вы не знаете, что сделали — это Пикассо. Это еще хуже, чем Пикассо». Я гадаю, не така вже й погана оцінка для студента.

 

МАРИНЮК ПРО МАРИНЮКА

«Хлопчина», картон, полотно, олія, 203х23, 1969

 

Перед дипломом директор, побачивши мене в аудиторії, сказав: «А последний ржавый гвоздь мы выдернем из наших рядов». Він довго не затверджував тему мого диплому — все йому не підходило. Врешті-решт, я намалював «Робітників у порту».

І коли диплом закінчив, запитав у нього, чи буде мені «трояк», директор: «Нет, Маринюк, я вам ничем помочь не могу».

Я взяв у рецензенти Юрія Єгорова і отримав п’ятірку по диплому. Директор поздоровив мене і сказав, що він радий разом з моїми друзями («іржавими цвяхами»), а там сиділи Стрельніков, Ануфрієв, Басанець.

У кінці 60-х ми брали участь у різних виставках. В 1969 році моїх друзів-художників: В. Басанця, В. Стрельнікова, Л. Ястреб, М. Степанова, В. Філіпенка і інших, запросили до Будинку Творчості в Паланзі. Я з заздрістю уявляв собі, що там роблять мої друзі, і зробив серію яскравих, виразних  робіт, де світло — головний герой картини.

А мої друзі привезли з Паланги досить темні, сірі роботи. Але вони добре, цікаво провели там час.  У них зав’язалися нові знайомства з московськими художниками.

 

МАРИНЮК ПРО МАРИНЮКА

«Дівчина і місто», картон, полотно, олія, 70х50, 1973

 

У 1971 році, після виставки в Києві, а потім — Москві, Міністерство культури придбало в мене невелику яскраву роботу «Пейзаж з цирком». Вона увійшла до Московської передвижної виставки по соціалістичних країнах. Але цю виставку бачили і в Японії.

У тому ж році після багатьох звернень до керівництва і навіть до відділу культури в ЦК нам дозволили влаштувати групову виставку у залах Спілки Художників. Нас було п’ятеро: Стрельніков, я і Сичов і нам добавили ще двох молодих членів Спілки художників — Дюльрака і Лопатникова. Прийшло дуже багато людей, успіх був повний.

Правління через декілька днів без попередження вирішило закрити її з «обговоренням» — влаштувати розгром. Але прийшло стільки прибічників, що їх не змогли вмістити зали. Відчувалась така підтримка і захоплення, що голова спілки замість хули став поздоровляти нас.

Мені здається, що ця перша неофіційна модерна в залах СХ була важливою подією в культурному житті міста початку сімдесятих.

 

МАРИНЮК ПРО МАРИНЮКА

Засновники «Національної Асоціації українських митців», день установчих зборів, Києво-Печерська Лавра, 2004

 

У нас були проблеми з грішми. Головним нашим джерелом заробітку були монументально-декорні роботи. Ми і наші друзі-художники займалися мозаїками, розписами та вітражами. Ці роботи теж були творчими. Ми мали надійну підтримку від старших художників — Єгорова, Токарева, Ацманчука та інших. Вони очолювали художню раду, яка була однією з найкращих художніх рад монументального мистецтва в країні.

На початку 70-х я виконав ряд творів, в яких була повністю сформована важлива для мене концепція кольору — світла. Тоді й були написані «Жінка біля вікна», «Дівчина в стрічках», «Жінка і місто». Саме про ці роботи, які я виставив в Спілці Художників в 1963, Токарєв В.В., голова художньої ради сказав: «Опускаю знамена».

 

МАРИНЮК ПРО МАРИНЮКА

«Сутінки», картон, олія, 80х56, 1993

 

У тому ж році я виконав одну із програмних картин «Пейзаж з човном»,  де ідея колір-світло теж сповна виражена. Ця робота зараз у постійній експозиції Національного Художнього музею в Києві.

В середині 70-х ми часто їздили до Москви, були знайомі з багатьма художниками-дисидентами. Тоді  почали влаштовувати квартирні виставки. 1975 р. першу квартирну виставку в Одесі організував Стрельніков, то було на квартирі Суслова. Учасники: О. Ануфрієв, В. Стрельніков, Л. Ястреб, В. Басанець, Ю. Єгоров, Є. Рахманін і я.

Виставки проводились на різних квартирах. Частіше всього у Володі Асрієва: він був зацікавлений в них, бо мав пристрасть до живопису і збирався емігрувати.

 

МАРИНЮК ПРО МАРИНЮКА

Виставка об’єднання «Мамай» на «Міжнародному конгресі українців». Олександр Стовбур, Віктор Маринюк, Григорій Грабович (США), Василь Ковальчук, Савченко Сергій, 1999

 

Ці виставки ми постійно і досить часто організовували  протягом майже шести років. Це дратувало владу. Звичайно, за нами постійно стежило КДБ. У 1975 я брав участь у квартирній виставці українських художників в Москві. Переважна більшість учасників були одеситами, в основному наша група. Виставка проходила на квартирі фотографа Сичова. Її відвідало дуже багато людей, в тому числі група молодих київських художників, які згодом  говорили про неї, як про значну подію в їхньому житті.

 

МАРИНЮК ПРО МАРИНЮКА

Вдома у Віктора Маринюка. Валерій Басанець, Володимир Стрельніков, Віктор Маринюк, Одеса, початок 1990-х

 

Наші «квартирні» відрізнялися від московських та ленінградських, які відверто були антирадянськими. Ми робили їх як мистецький акт, як акт самовираження, самовиявлення. Та оскільки це не вписувалося в офіційну систему, нас вважали дисидентами.

А взагалі, то було чудове життя. Ми робили те, що хотіли, з задоволенням займалися своєю справою, мали багато прихильників, нам заздрили спілчанські художники. Навіть заздрили дружбі, коли ми своєю групою йшли по Дерибасівській.

Ми працюємо і дружимо вже більше 50 років. Я гадаю, що свобода  була одним із основних факторів нашого життя і нашої творчості.

 

МАРИНЮК ПРО МАРИНЮКА

Віктор Маринюк вдома у Володимира Стрельнікова, Одеса, початок 1990-х

 

Володя Стрельніков вів себе так, що неминуче його повинні були видворити з країни. У 1978 році він емігрував до Австрії, а згодом переїхав до Мюнхена.  Невдовзі після тривалої хвороби померла Люда. В останні роки вона створила багато лаконічних, виразних,  яскравих творів, виконаних вільно, натхненно і переконливо. З особливою барочною «ястребиною»  пластикою. У 1982 році я зробив велику виставку її живопису і графіки.

На початку 80-х почав займатись скульптурою. Окрім живопису і графіки, виконав низку монументально-декоративних робіт, зокрема, розписи Будинку книги на Дерибасівській, розпис плафона Палацу Студентів і 22 вітражі.

 У 1987 році ми організували виставку живопису художників-монументалістів в залах музею «Західного і Східного мистецтва».

 

МАРИНЮК ПРО МАРИНЮКА

Виставка Юрія Єгорова в галереї Nt-art. Сергій Савченко, Євген Рахманін, Валерій Басанець, Віктор Маринюк, Володимир Цюпко, Володимир Наумець, Анатолій Димчук, Олег Волошинов, Володимир Асрієв, Юрій Єгоров

 

Взагалі то вперше досить повно представлений модерний живопис художників нашої групи. Я робив експозицію. Ця виставка була яскравим, чудовим явищем. Вона мала широкий резонанс в місті. Як сказала б Люда: «Большой парад».

Наприкінці 80-х в країні відбулися значні зміни. Розпався «Советский» Союз, проголошена незалежність України, ми тоді всім тим жили.

Які надії! Як все бурхливо, непередбачувано розвивалось. Нарешті прийшов час, коли можна було  виставляти що хочеш, де хочеш.

В цей період наша група — В. Басанець,  В. Маринюк, М. Степанов, В. Цюпко, В. Сад, С. Савченко, Л. Ястреб — зробила серію виставок містами України: Львів, Тернопіль, Чернівці, Хмільницький…

Ми створили галерею «Човен». Влаштували велику кількість різноманітних, яскравих, вишуканих виставок нашої групи, де були різні твори, але близькі по духу і відношенню до мистецтва. Трохи пізніше групу, основний напрям і принципи якої сформувались ще в 60-70-ті роки, назвали «Мамай». Він став одним із найбільш впливових і успішних художніх об’єднань того часу в Україні.

 

МАРИНЮК ПРО МАРИНЮКА

«Біля дзеркала», полотно, олія, 79х70, 2006

 

У 2010 році музей «Західного та Східного мистецтва» організував персональну виставку творів Л. Ястреб. І дивно, наскільки вони і зараз модернові, сучасні, свіжі, незважаючи, що пройшло більше сорока років з часу їх створення.

У 2012 році в тому ж музеї влаштував свою ретроспективну виставку живопису і графіки, де було більше ста творів.

 

МАРИНЮК ПРО МАРИНЮКА

Виставка об’єднання «Мамай» в «Художньому салоні Одеси». Віктор Маринюк, Олександр Стовбур, Валерій Басанець, Ігор Божко, Микола Степанов, початок 2000-х

 

У 2016 році брав участь у підготовці величезної виставки в «Арсеналі» (Київ)  під назвою «Одеська школа».  Цю неймовірну акцію організував Анатолій Димчук, знаменитий одеський збирач і шанувальник сучасного мистецтва. В рамках цього проекту відбулась виставка Ю. Єгорова і моя персональна виставка. Окрім розділу соцреалістів і художників сучасного напряму, були дві зали, присвячені одеським квартирним виставкам і велика експозиція творів художників «Мамая». Хтось з київських художників небезпідставно назвав цю виставку «грандіозною».

Я радий нашій давній співпраці з А. Димчуком. В його галереї ми зробили серію персональних виставок всіх художників «Мамая» і цілий ряд інших виставок.

Звичайно, я приймав участь у дуже різних виставках, але вважаю більш важливими ті, які я робив з моїми друзями — художниками нашого об’єднання.

Ми разом більше 50-ти років.

Хто ще міг зробити таку виставку!? Виставку «Одеська школа сьогодні — ПІВСТОЛІТТЯ РАЗОМ».

О. Ануфрієв, В. Басанець, Ю. Єгоров, В. Маринюк, М. Степанов, В. Стрельніков, О. Стовбур, В. Хрущ, В. Цюпко, Л. Ястреб. Виставка відбулась у 2004 році в Одеському художньому музеї.

 

МІТЄЦ дякує Максиму Ковальчуку (Одеса-Київ) за сприяння в організації зустрічі. 

МАРИНЮК ПРО МАРИНЮКА

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.