EN RU

ЛЬОНІ ВОЙЦЕХОВУ ВІД СЕРЦЯ ДО СЕРЦЯ

ЛЬОНІ ВОЙЦЕХОВУ ВІД СЕРЦЯ ДО СЕРЦЯ

Текст Аркадія Насонова (Москва) про Леоніда Войцехова (Одеса). Текст мовою оригіналу можна прочитати тут.

 

 

Ще один хмарний комісар переселився на купчасто-дощові зі шквалом… Зі шквалом! Льоня вибрав собі тип хмар до типу темпераменту. Пильнуй, дорогий Льончику, і передавай нам повідомлення…

 

Ми з Льонею часто обмінювалися взаємними віршованими посланнями. Одного разу він зачаїв образу… Насправді, було за що (хоча він сам говорив, що не може образитися, а може тільки сильно розсердитися). І тоді він написав мені кілька зубодробильних пасажів. “Ви живете на вулиці Палєха, ви всі палені, ви погоррррельціііі!” — гарчав розлючений Льоня…

А днями я знайшов своє останнє присвячення Льоні… Не пам’ятаю точно, але сподіваюся, що я встиг його йому відправити…

 

ЛЬОНІ ВОЙЦЕХОВУ ВІД СЕРЦЯ ДО СЕРЦЯ

 

Льоні Войцехову від серця до серця

СТАРА ВІДПОВІДЬ НА НОВЕ ПИТАННЯ

 

В чёрный снег рассыпан белый уголь

Лисы белобурые на нём

Белые шахтеры встали в угол

Чёрный гриб буравит белозём

 

Мы запили горький чёрный сахар

Белым чаем с чёрным молоком

Но с глазами чёрными от страха

Белый негр ворвался в Чёрный дом

 

Спрятала кусочек чёрной соли

Черноснежка-гном на белый день

В комнатах черным черно от моли

В коликах от боли старый пень

 

Нам смеяться больше нету мочи

Плакать тоже вроде ерунда

Сквозь пространство тихой белой ночи

Светит Пушкин — Чёрная луна

 

В черноте нетронутой бумаги

Текст проглянет цепью островов

Чёрный мел рассыпался от влаги

Беломазый будь! — Всегда готов!

 

Благородство в нас от чёрной кости

Убеждения от чёрного вина

Но расходятся встревоженные гости

Бездна белая, и в ней не видно дна

 

Чёрный свет нас ждет в конце тоннеля

Чёрный парус в море голубом

Что внутри? Веселое похмелье

Что снаружи? Белизна кругом…

 

ЛЬОНІ ВОЙЦЕХОВУ ВІД СЕРЦЯ ДО СЕРЦЯ

 

Писати в стилі “пам’ятайте, яким він хлопцем був” — безглуздо, тому що той, хто хоч раз спілкувався з Льонею, розуміє, що це нескладно запам’ятати, набагато складніше забути. А хто з ним не спілкувався, для того ці слова нічого не значитимуть. У кожного з ним безліч персональних перетинів та історій, і я думаю, що цікаво сконцентруватися саме на них, оскільки з його запаморочливими Ідеями — Стіни сміху з кривих дзеркал навпроти Стіни плачу, перевернутого догори дриґом Ніагарського водоспаду, фарбування зворотної сторони місяця, підводна синагога, Махно-ленд, сміхова Академія буф — чули всі, хто з ним спілкувався. Льоня був зітканий з цих неймовірних ідей. Він людина вічного Бенкету, в первісному значенні цього слова, “діалогів про Головне”. Незважаючи на професійний рівень жонглювання ейдосами, Льоня був не Платоном, а Сократом. Він не породив Академії та учнів, попри історичний статус родоначальника Південної концептуальної школи. Як і Південне крило декабристів, люди цієї школи, хоча і варилися всі разом в одному бульйоні, визнавали особистий самотній терор. Як мудрий вчитель дзен, Льоня роздавав удари палицею направо і наліво, не шкодуючи ні своїх, ні чужих… А чашу з цикутою розтягнув на все життя, смакуючи отруйний напій невеликими ковтками. І деякі його зауваження, які він промовляв, немов мимохіть, характерно примруживши очі, іноді спливають в пам’яті та, як це не дивно, допомагають жити…

 

ЛЬОНІ ВОЙЦЕХОВУ ВІД СЕРЦЯ ДО СЕРЦЯ

 

Кінець 90-х. Черговий хрестовий похід Войцехова на столицю. В голові “Сміхова Академія Буф”. У цей період Льоня зупинився у мене, і я став мимовільним свідком його походів до антикварів за “чимось смішним”. Іноді ми ходили разом. Льоня з пофарбованими пшеничними вусами (“Сука, Монрррро у мене вчора спізділ норррмальну фарбу для волосся, доводиться фарбувати вуса якоюсь поєбєнню” — насправді навіть не спізділ, а вилив собі у валянки, намагаючись їх розтягнути усіма можливими хімікатами в будинку Смірнського) в білосніжних штанах відчиняв ударом ноги антикварний салон, і поки продавець нишпорив під прилавком в пошуках пістолета, Льоня розривав тишу: “У Вас є ужеее що-небудь смішнееее? Я з Академії Буф!!!” Як не дивно, але смішне знаходилося… Наприклад, старовинний лубок із зображенням сумного чудовиська, схожого на корову…

— Ну і що? — запитав я. — Симпатично, звичайно, але…

— Та ти вррррубісь… — гарчав невгамовний Льончик. — Дивись які плями на шкірі, бачиш, це ж дзеркальний напис — СРСР. І дійсно, плями були…

В Льоніних маніакально-депресивних гойдалках стадія підйому зазвичай припадала на “підкорення Москви”. Тоді Льоня практично не спав, йому вистачало 2-3 години на день. Одного разу він потягнув мене рано-вранці на німецьке кладовище. У цей період нумерологія злилася з синхронізацією і майстерністю інтерпретації. “Я так і знав, — кричав тоді ще з непоганим слухом кабаліст Льоня. — 3 і 4, дух і матерія, дають сімку. А тут ще й номер алеї 5 (Людина!) Все збігається! І вчора я вийшов з квартири 55, в сумі 10 або одиниця!!! Ти це зрозумів?”

Я привів Льоню до могили людини, на прізвище Карлсон. Ми покурили та Льоня трохи заспокоївся… В наступну нашу зустріч у кінці 90-х в Одесі, коли я у нього зупинявся, він уже тримав спокійний  умиротворений баланс. Це було в майстерні на Асташкіна, якщо мені не зраджує пам’ять. Льоня ледачий і теплий, в сімейних трусах і з косяком в зубах, влипав пензликом в мольберт. Увечері заходив Сєня Вузенькі Оченята. “Дивно, — думав я, — схоже вони помінялися головами». Сєня фонтанував проєктами та гарчав з характерною Льоніною інтонацією, Льоня ж відповідав легкою іронічною посмішкою.

 

ЛЬОНІ ВОЙЦЕХОВУ ВІД СЕРЦЯ ДО СЕРЦЯ

 

“Льоня, Аркаша, врубіться… Така ідея! У Москві над оглядовим майданчиком в повітрі висять фігури зі страшного суду Мікеланджело! Величезні надувні фігури, і при цьому дзвенять як дзвони”, — розривало на шматки Сєню. На що Льоня кривився і тихо відповідав: “Нє, ну Сєня, де взяти такі бюджети? Ми це не потягнемо…” У той же ж рік (цю історію, можливо, багато хто знає) стався знаменитий діалог підсліпуватого Сєні і напівглухого Льоні. Діалог, за принципом мондо, справжніх чаньських вчителів.

— Льоня, ти помітив, що в цьому році комарів зовсім не видно?

— Так їх і не чути, — відповів Льоня.

Спокій змінився депресією. Льоня, сидячи у ванній, пиляв вени через виставки в галереї Ріджина (!!!), що зірвалася, про яку він давно мріяв. Іноді його вибуховий мозок вщухав. Льоня мовчав і загадково посміхався, ляскаючи пухнастими віями. Так було, коли ми поїхали на Кінбурнську косу. Валялися біля моря, писали вірші в блокнот. Хоча потім я виявив всередині блокнота від нього записку. Мовляв,  вистачить тут віршиками гратися, пора вже займатися серйозними та масштабними справами…

На початку 2000-х Льоня, вдало продавши картинки, одного разу запросив до ресторану “кредиторів”, які позичили йому скромні суми. Він вирішив не тільки віддати ці борги, а й нагодувати друзів. Кредиторами були Олег Перець, Боря Матросов, Саша Петреллі і я. Після 10-ї чарки Льоня встав в характерну позу Елвіса і почав робити поступальні рухи коліном. Потім дав 100 доларів ресторанним лабухам і ті заграли якісь нібито білогвардійські пісні. Треба уточнити, що це був період, коли Льоня марив “Махно-Лендом”. І ось уже одна з реінкарнацій Махно і Вішну хвацько витанцьовувала в колі декольтованих дам. “Ви подивіться, які курррочки!” — кричав, перекрикуючи музику Льоня, думаючи, що його не чують ні самі курочки, ні їх півники… Насправді ж їхні незадоволені кавалери вже похмуро поглядали в бік нашого столика. Першим не витримав Матросов: “Час давати драла!”. Ми схопили в оберемок Льоню, який вже тицяв доларові купюри  гардеробникам. Як нас тоді там не вбили — не знаю…

 

ЛЬОНІ ВОЙЦЕХОВУ ВІД СЕРЦЯ ДО СЕРЦЯ

 

Льоніною пристрастю були книги. Він їх купував не кілограмами, а в’язанками. Запросто міг приїхати ввечері з двома гігантськими в’язанками книг. Діапазон його інтересів був широкий. Конкурувати з ним в цьому охопленні всього спектра людського і нелюдського логосу міг хіба що Володя Федоров. Одного разу в Москві мені подзвонив господар квартири, де ненадовго зупинявся Льоня, і попросив забрати книги, що залишилися — інші він здасть в бібліотеку. Книгами було завалено пів коридору. Крім величезної кількості праць різних філософів, було безліч орієнтальної езотерики, книг з “білогвардійського руху” і з культурології. Але серед цього всього цілком передбачуваного набору траплялися і досить спеціальні екземпляри. З того, що я пам’ятаю, це був румуно-португальський розмовник будівельника-монтажника… Я взяв тоді кілька цеглин, які ніяк потім не міг йому передати.  Тепер вони вже назавжди залишилися на моїх полицях в пам’ять про Льоню.

  • В останні мої відвідування Одеси я зупинявся у Льоні. Льоня був знову в спокійній умиротвореній фазі. Милувався донькою. Ми ходили на Привоз, як говорив Льоня, “робити базар”. Вечорами сиділи в його майстерні, курили, говорили про мистецтво, дарували один одному картинки. “Шо ти все вибираєш цю концептуальну поєбєнь. Візьми ось бабу голу з нової серії, на стіну повісиш…” Я за наполяганням Льоні взяв ще й голу бабу. Все вийшло навпаки. Концептуальна поєбєнь висить в спальні, а гола баба стоїть на поличці в майстерні…

 

Аркадій Насонов

Фото Аркадія Насонова

 

Переклад здійснено за підтримки «Українського культурного фонду».

 

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.