EN RU

ЛЬОНІ ВОЙЦЕХОВУ ВІД СЕРЦЯ ДО СЕРЦЯ

ЛЬОНІ ВОЙЦЕХОВУ ВІД СЕРЦЯ ДО СЕРЦЯ

Текст Аркадія Насонова (Москва) про Леоніда Войцехова (Одеса) 

 

 

Ще один хмарний комісар переселився на купчасто-дощові зі шквалом… Зі шквалом! Льоня вибрав собі тип хмар до типу темпераменту. Пильнуй, дорогий Льончику, і передавай нам повідомлення…

 

Ми з Льонею часто обмінювалися взаємними віршованими посланнями. Одного разу він зачаїв образу… Насправді, було за що (хоча він сам говорив, що не може образитися, а може тільки сильно розсердитися). І тоді він написав мені кілька зубодробильних пасажів. “Ви живете на вулиці Палєха, ви всі палені, ви погоррррельціііі!” — гарчав розлючений Льоня…

А днями я знайшов своє останнє присвячення Льоні… Не пам’ятаю точно, але сподіваюся, що я встиг його йому відправити…

 

ЛЬОНІ ВОЙЦЕХОВУ ВІД СЕРЦЯ ДО СЕРЦЯ

 

Льоні Войцехову від серця до серця

СТАРА ВІДПОВІДЬ НА НОВЕ ПИТАННЯ

 

В чёрный снег рассыпан белый уголь

Лисы белобурые на нём

Белые шахтеры встали в угол

Чёрный гриб буравит белозём

 

Мы запили горький чёрный сахар

Белым чаем с чёрным молоком

Но с глазами чёрными от страха

Белый негр ворвался в Чёрный дом

 

Спрятала кусочек чёрной соли

Черноснежка-гном на белый день

В комнатах черным черно от моли

В коликах от боли старый пень

 

Нам смеяться больше нету мочи

Плакать тоже вроде ерунда

Сквозь пространство тихой белой ночи

Светит Пушкин — Чёрная луна

 

В черноте нетронутой бумаги

Текст проглянет цепью островов

Чёрный мел рассыпался от влаги

Беломазый будь! — Всегда готов!

 

Благородство в нас от чёрной кости

Убеждения от чёрного вина

Но расходятся встревоженные гости

Бездна белая, и в ней не видно дна

 

Чёрный свет нас ждет в конце тоннеля

Чёрный парус в море голубом

Что внутри? Веселое похмелье

Что снаружи? Белизна кругом…

 

ЛЬОНІ ВОЙЦЕХОВУ ВІД СЕРЦЯ ДО СЕРЦЯ

 

Писати в стилі “пам’ятайте, яким він хлопцем був” — безглуздо, тому що той, хто хоч раз спілкувався з Льонею, розуміє, що це нескладно запам’ятати, набагато складніше забути. А хто з ним не спілкувався, для того ці слова нічого не значитимуть. У кожного з ним безліч персональних перетинів та історій, і я думаю, що цікаво сконцентруватися саме на них, оскільки з його запаморочливими Ідеями — Стіни сміху з кривих дзеркал навпроти Стіни плачу, перевернутого догори дриґом Ніагарського водоспаду, фарбування зворотної сторони місяця, підводна синагога, Махно-ленд, сміхова Академія буф — чули всі, хто з ним спілкувався. Льоня був зітканий з цих неймовірних ідей. Він людина вічного Бенкету, в первісному значенні цього слова, “діалогів про Головне”. Незважаючи на професійний рівень жонглювання ейдосами, Льоня був не Платоном, а Сократом. Він не породив Академії та учнів, попри історичний статус родоначальника Південної концептуальної школи. Як і Південне крило декабристів, люди цієї школи, хоча і варилися всі разом в одному бульйоні, визнавали особистий самотній терор. Як мудрий вчитель дзен, Льоня роздавав удари палицею направо і наліво, не шкодуючи ні своїх, ні чужих… А чашу з цикутою розтягнув на все життя, смакуючи отруйний напій невеликими ковтками. І деякі його зауваження, які він промовляв, немов мимохіть, характерно примруживши очі, іноді спливають в пам’яті та, як це не дивно, допомагають жити…

 

ЛЬОНІ ВОЙЦЕХОВУ ВІД СЕРЦЯ ДО СЕРЦЯ

 

Кінець 90-х. Черговий хрестовий похід Войцехова на столицю. В голові “Сміхова Академія Буф”. У цей період Льоня зупинився у мене, і я став мимовільним свідком його походів до антикварів за “чимось смішним”. Іноді ми ходили разом. Льоня з пофарбованими пшеничними вусами (“Сука, Монрррро у мене вчора спізділ норррмальну фарбу для волосся, доводиться фарбувати вуса якоюсь поєбєнню” — насправді навіть не спізділ, а вилив собі у валянки, намагаючись їх розтягнути усіма можливими хімікатами в будинку Смірнського) в білосніжних штанах відчиняв ударом ноги антикварний салон, і поки продавець нишпорив під прилавком в пошуках пістолета, Льоня розривав тишу: “У Вас є ужеее що-небудь смішнееее? Я з Академії Буф!!!” Як не дивно, але смішне знаходилося… Наприклад, старовинний лубок із зображенням сумного чудовиська, схожого на корову…

— Ну і що? — запитав я. — Симпатично, звичайно, але…

— Та ти вррррубісь… — гарчав невгамовний Льончик. — Дивись які плями на шкірі, бачиш, це ж дзеркальний напис — СРСР. І дійсно, плями були…

В Льоніних маніакально-депресивних гойдалках стадія підйому зазвичай припадала на “підкорення Москви”. Тоді Льоня практично не спав, йому вистачало 2-3 години на день. Одного разу він потягнув мене рано-вранці на німецьке кладовище. У цей період нумерологія злилася з синхронізацією і майстерністю інтерпретації. “Я так і знав, — кричав тоді ще з непоганим слухом кабаліст Льоня. — 3 і 4, дух і матерія, дають сімку. А тут ще й номер алеї 5 (Людина!) Все збігається! І вчора я вийшов з квартири 55, в сумі 10 або одиниця!!! Ти це зрозумів?”

Я привів Льоню до могили людини, на прізвище Карлсон. Ми покурили та Льоня трохи заспокоївся… В наступну нашу зустріч у кінці 90-х в Одесі, коли я у нього зупинявся, він уже тримав спокійний  умиротворений баланс. Це було в майстерні на Асташкіна, якщо мені не зраджує пам’ять. Льоня ледачий і теплий, в сімейних трусах і з косяком в зубах, влипав пензликом в мольберт. Увечері заходив Сєня Вузенькі Оченята. “Дивно, — думав я, — схоже вони помінялися головами». Сєня фонтанував проєктами та гарчав з характерною Льоніною інтонацією, Льоня ж відповідав легкою іронічною посмішкою.

 

ЛЬОНІ ВОЙЦЕХОВУ ВІД СЕРЦЯ ДО СЕРЦЯ

 

“Льоня, Аркаша, врубіться… Така ідея! У Москві над оглядовим майданчиком в повітрі висять фігури зі страшного суду Мікеланджело! Величезні надувні фігури, і при цьому дзвенять як дзвони”, — розривало на шматки Сєню. На що Льоня кривився і тихо відповідав: “Нє, ну Сєня, де взяти такі бюджети? Ми це не потягнемо…” У той же ж рік (цю історію, можливо, багато хто знає) стався знаменитий діалог підсліпуватого Сєні і напівглухого Льоні. Діалог, за принципом мондо, справжніх чаньських вчителів.

— Льоня, ти помітив, що в цьому році комарів зовсім не видно?

— Так їх і не чути, — відповів Льоня.

Спокій змінився депресією. Льоня, сидячи у ванній, пиляв вени через виставки в галереї Ріджина (!!!), що зірвалася, про яку він давно мріяв. Іноді його вибуховий мозок вщухав. Льоня мовчав і загадково посміхався, ляскаючи пухнастими віями. Так було, коли ми поїхали на Кінбурнську косу. Валялися біля моря, писали вірші в блокнот. Хоча потім я виявив всередині блокнота від нього записку. Мовляв,  вистачить тут віршиками гратися, пора вже займатися серйозними та масштабними справами…

На початку 2000-х Льоня, вдало продавши картинки, одного разу запросив до ресторану “кредиторів”, які позичили йому скромні суми. Він вирішив не тільки віддати ці борги, а й нагодувати друзів. Кредиторами були Олег Перець, Боря Матросов, Саша Петреллі і я. Після 10-ї чарки Льоня встав в характерну позу Елвіса і почав робити поступальні рухи коліном. Потім дав 100 доларів ресторанним лабухам і ті заграли якісь нібито білогвардійські пісні. Треба уточнити, що це був період, коли Льоня марив “Махно-Лендом”. І ось уже одна з реінкарнацій Махно і Вішну хвацько витанцьовувала в колі декольтованих дам. “Ви подивіться, які курррочки!” — кричав, перекрикуючи музику Льоня, думаючи, що його не чують ні самі курочки, ні їх півники… Насправді ж їхні незадоволені кавалери вже похмуро поглядали в бік нашого столика. Першим не витримав Матросов: “Час давати драла!”. Ми схопили в оберемок Льоню, який вже тицяв доларові купюри  гардеробникам. Як нас тоді там не вбили — не знаю…

 

ЛЬОНІ ВОЙЦЕХОВУ ВІД СЕРЦЯ ДО СЕРЦЯ

 

Льоніною пристрастю були книги. Він їх купував не кілограмами, а в’язанками. Запросто міг приїхати ввечері з двома гігантськими в’язанками книг. Діапазон його інтересів був широкий. Конкурувати з ним в цьому охопленні всього спектра людського і нелюдського логосу міг хіба що Володя Федоров. Одного разу в Москві мені подзвонив господар квартири, де ненадовго зупинявся Льоня, і попросив забрати книги, що залишилися — інші він здасть в бібліотеку. Книгами було завалено пів коридору. Крім величезної кількості праць різних філософів, було безліч орієнтальної езотерики, книг з “білогвардійського руху” і з культурології. Але серед цього всього цілком передбачуваного набору траплялися і досить спеціальні екземпляри. З того, що я пам’ятаю, це був румуно-португальський розмовник будівельника-монтажника… Я взяв тоді кілька цеглин, які ніяк потім не міг йому передати.  Тепер вони вже назавжди залишилися на моїх полицях в пам’ять про Льоню.

  • В останні мої відвідування Одеси я зупинявся у Льоні. Льоня був знову в спокійній умиротвореній фазі. Милувався донькою. Ми ходили на Привоз, як говорив Льоня, “робити базар”. Вечорами сиділи в його майстерні, курили, говорили про мистецтво, дарували один одному картинки. “Шо ти все вибираєш цю концептуальну поєбєнь. Візьми ось бабу голу з нової серії, на стіну повісиш…” Я за наполяганням Льоні взяв ще й голу бабу. Все вийшло навпаки. Концептуальна поєбєнь висить в спальні, а гола баба стоїть на поличці в майстерні…

 

Аркадій Насонов

Фото Аркадія Насонова

МІТЄЦ надає авторам текстів та героям сюжетів майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти їхні погляди.