Лідія Гужва (Київ), – ветеран АТО, учасниця проєкту “МІТЄЦ. Реабілітаційний простір, – про життя, війну та інше. За підтримки Український культурний фонд.

Лідо, чим для тебе є війна? 

…ну, це приблизно, як літній табір — далеко від звичайного життя, нові правила, нові люди, годують, форму видають… тільки ще  можуть вбити. А ще — там ти маєш відчуття, що живеш недаремно, що твої дії важливі, від тебе щось залежить.

Наскільки життя на передовій відрізняється від життя звичайної людини в соціумі?

На початку здається, що дуже: стрес, все нове, незвичне, кулі літають, вибухи і все таке… Але коли проходить кілька місяців акліматизації, мені все стало здаватися дуже подібним на життя в тилу: хто дома вмів добре влаштуватися — з людьми, з матеріальними предметами — той і тут влаштується. А хто дома не вмів — будуть конфлікти і негаразди і тут.

І ще — я багато знімала на відео. І як в нормальному житті, так і на війні, люди стараються показати себе з кращого боку. Але в цивільному житті їх хочеться якось вивернути кишками назовні, щось таке спровокувати щоб людина аж «перерозкрилася». А на війні такого бажання немає. Мені достатньо було просто спостерігати за побутом і не розмовляти багато про цінності та патріотизм, бо тут люди самою своєю присутність багато чого демонструють. І потім — сьогодні ти пишеш інтерв’ю, а завтра людина може загинути. Мені всіх чомусь було шкода, хоч люди зустрічались різні. Напевно, для документаліста це — недолік, але я своє співчуття до героїв моїх відео так і не змогла викорінити.

Чи потрібна солдатам психологічна допомога під час бойових дій?

Я вважаю, що дуже потрібна — приблизно як кожному українцю в тилу. Але, на жаль, в нашому суспільстві, а відповідно, і серед військових візити до психологів поки не стали частиною нормального життя — це все ще якось соромно і привід для жартів.

Чи складно соціалізуватися, коли ти повертаєшся до нормального життя?

Мені не довелось дуже соціалізуватися, бо я переважно залишаюся в рамках бульбашки побратимів по батальйону ОУН, героїв фільму про 93 Бригаду, який вже перетворився на серіал, і вкрай рідко виходжу за межі «патріотичного світу» в основному, щоб злякатися і повернутися до людей, які поділяють мої переконання.

Тільки перший час лякалась вночі, коли гримів сміттєвоз: він приїжджає до нас о 4-й ранку і… нагадує приліт міни. Звичайно, якби в цей період акліматизації, коли ти реагуєш на кожний гучний звук, мене ще вперіщило якимось сильним стресом, не знаю, що було б. Але я займалась фільмом, і мене найбільше хвилювало, як його зробити.

Що більш за все дратує?

Російська мова в державних установах та на торгівельних точках. Російський шансон. Я за те, щоб його якось законодавчо заборонили в публічних місцях грати. І до війни не дуже його перетравлювала, а зараз аж підкидає.

Не те, щоб самі російськомовні люди мене бісили — я сама досі переключаюсь на російську в стресі, але нормалізація блатняка в громадських місцях — удар по моїй психіці.

Дивує, що люди не розуміють, що війна йде не лише за територію, а й за наші душі. І не опираються цьому впливу.

Чи відчуваєш ти в цей період необхідність в допомозі, щоб нормально комунікувати з оточенням і жити, як до участі у бойових діях?

Як і до війни, але спілкування з дуже обмеженим колом людей. Після війни… Я не хочу жити, як до. Вважаю, що це — цінний досвід, і я візьму його з собою. Але я відвідую психологічні групи приблизно 3-4 рази на рік, тож, можливо, мені взагалі постійно потрібна допомога, щоб комунікувати з оточенням)

Яку роль може відіграти мистецтво у всіх цих процесах?

Мистецтво… Я сподіваюсь, що воно дасть мені виловити і осмислити те, що криється десь у сутінках моєї свідомості… і впливає на мене мимоволі. Може, я стану кращою людиною? Не знаю. Мистецтво — таке широке поняття, я досі для себе не розумію, що воно таке, і що конкретно зі мною робить.

Чи готове наше суспільство адекватно реагувати на ті проблеми, з якими стикаються учасники бойових дій після повернення в мирне життя? 

Мені здається, що наше суспільство готове до всього. Після Голодоморів, двох війн, сересеру, 90-х і Януковича — звичайно, ми не в ідеальній формі, але… Звичайно, ми не готові. А як можна бути готовим до смерті сина? До того, що тільки що ти людиною домовлявся їхати на Нову Пошту з людиною, а зараз вона нежива…

Чи адекватно наше суспільство реагує — реагує як може. Воно мало на що реагує адекватно взагалі.

Чи можуть допомогти їх вирішити психоаналітики?

Я вважаю, що треба принаймі спробувати. Я ніколи не працювали з психоаналітиками, тому мені дуже цікаво як це буде.

Які очікування від проєкту «МІТЄЦ. Реабілітаціний простір»?

Як максимум потрапити на Венеціанське Бієнале зі своїми роботами, а, як мінімум, познайомитися з цікавими людьми і зрозуміти щось про мистецтво.

Що б ти хотіла додати від себе?

Мені здається, що психологічна і мистецька реабілітація потрібна не лише військовим, а кожному, хто народився в Україні… Так що те, що я як учасниця бойових дій отримала цю можливість — це велика удача для мене і в мене дуже великі очікування.

Опис проєкту:

АРТ-ТЕРАПІЯ ВЕТЕРАНІВ АТО / ООС ТА КОЛИШНІХ В’ЯЗНІВ «ДНР / ЛНР»

«МІТЄЦ. РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПРОСТІР” — інноваційна програма мистецько-психотерапевтичної реабілітації ветеранів АТО / ООС та колишніх в’язнів «ДНР / ЛНР». Над втіленням його у життя працюють команди двох громадських організацій — «МІТЄЦ» та «Львівський психоаналітичний інститут ментального здоров’я».

Впродовж 9 місяців учасники програми беруть участь у 8 майстер-класах із різних видів мистецтва: графіки, живопису, фотографії, кераміки, колажу, ленд-арту, саунд-арту та перформативного танцю. Майстер-класи проводять провідні українські митці: Олексій Аполлонов, Валерій Мілосердов, Сергій Якунін, Олександр Міловзоров, Катерина Свіргуненко, Альона Мамай, Богдан Мороз, Олександр Ляпін. Фінальним акордом проєкту стане створення арт-буку та розробка методики психотерапевтами.

Під час майстер-класів з учасниками програми працюють фахові психотерапевти, психоаналітики. А професійні художники — Сергій Захаров (колишній в’язень «ДНР») та Дмитро Коломойцев (ветеран АТО) ведуть художні щоденники та фіксують арт-терапевтичний процес.

Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду, 2021 рік