Виставка українських художників в рамках “Фестиваля рівності” в просторі “Плівка” (Центр Довженка, Київ). Куратори  Ліза Герман (Київ), Марія Ланько (Київ), архітектор експозиції  – Саша Бурлака (Київ).

У відео звучить коментар Лізи Корнійчук (Київ).

Сюжет Кати Тихоненко (Ужгород—Киев).

Кураторський текст: 

“Виставка українських художників в рамках Фестиваля Рівності є пропозицією до взаємного збагачення через досвіди інакшості. Історія англійського прикметника queer є власне прикладом успішної реалізації цієї стратегії. Слово, яке використовувалось як інструмент агресивного цькування гомосексуалів у гетеронормативному суспільстві кінця ХІХ сторіччя, у 1980-х рр. було апропрійовано гей-спільнотою у якості самоназви, з тим щоб позбавити його негативних конотацій, а відтак і влади. А вже сьогодні ним послуговуються безвідносно сексуальної чи гендерної ідентифікації на знак свідомої солідаризації з усіма “ненормативними” практиками. * Українські художниці та художники повсякчас звертаються до досвіду соціальних груп, спільнот чи окремих людей, виключених із суспільних відносин — фізично, політично чи символічно. Не в останню чергу це пов’язано з тим, що вони самі є виключеною групою та ледве не щодня стикаються з дискримінативними практиками в особистому житті. Однак у власних роботах вони радше зосереджуються не стільки на “особливих потребах”, скільки на особливих можливостях, демонструючи спротив і винахідливість, що дозволяє не просто посунути наші уявлення про “нормальність”, але й позбутися будь-яких клішованих визначень загалом. Врешті, художні практики не прагнуть до чіткого окреслення певної ідентичності й притаманних їй “особливостей”. Радше навпаки — створюють простір, що сприяє впізнаванню себе в іншій чи іншому. Власне, інакшість, або квір є нескінченним джерелом можливостей, а мистецтво в цій ситуації є найнадійнішим союзником всіх насильницькі маргіналізованих соціальних груп, всіх чужинців та вигнанок. Мистецтво в цьому сенсі і є справжній квір, адже являє собою суспільну практику, що йде крізь суспільний консенсус, не поруч як побутова свідомість і не проти як політичний активізм, ба більше — спроможне перформотувати ідеї в практиці. Мистецтво, як і квір, може здаватися підозрілим та чимось неправильним. Мистецтво, як і квір, є процесом постійного переозначення власної ідентичності. Мистецтво, як і квір, уникає сталих визначень. Мистецтво, як і квір, це дієслово. Мистецтво, як і квір, це перформатив”.