Тетяна Богуславська (Київ) про серію робіт, яка є частиною фотопроєкту “Внутрішній дім/Поміж”.

У 2025 році я мала поїздки в Ізюм, прифронтове місто, яке в 2022 році перебувало під російською окупацією. Бачивши місто в ранах війни, я постійно думала про те, крізь що пройшли люди тут. Коли я задала питання вголос, отримала відповідь – тобі краще не знати, вони пройшли крізь пекло.

 

 

 

Пам’яті Загиблих

 

 

У публікації 20го січня Ізюмська міська рада повідомила, що на сьогодні тіла 22 загиблих із масового поховання в Ізюмі на Харківщині неможливо ідентифікувати. “У період з березня по 10 вересня 2022 року наше місто Ізюм перебувало під окупацією. У цей страшний час збройні формування рф вчиняли жахливі злочини: вбивства, катування та масові поховання місцевих жителів. Одним із таких місць стала лісосмуга поблизу кладовища на вулиці Шекспіра у м. Ізюмі. Після звільнення міста на цьому місці було виявлено масове поховання. Завдяки зусиллям працівників ДСНС, волонтерів, правоохоронців та слідчих було ексгумовано понад 450 тіл і останків загиблих. Їх направили до Харкова для проведення судово-медичних експертиз задля встановлення причин смерті та ідентифікації. На жаль, станом на сьогодні 22 тіла залишаються не ідентифікованими (..)”.

 

 

Ця серія знята як щоденник, є рефлексією на трагічні події, солідарністю, через автопортрет, в якому візуальна ідентифікація стає неможливою. Також обмеження на фотографування поза помешканням, як і в ньому (задля безпеки), тільки швидше наблизили звернення до узвичаєної для мене практики фотографії, як малюнку емоцій і думок, а з тим і можливої їх трансформації. Є речі, особливо за час війни, які постають перед поглядом чи сприймаються не тільки як символи домівки, а як те, що називають лімінальним, перехідним, де є відчуття граничності, поміж, – символічно і фактично, як наприклад вікно чи фіранка, в яких ніби є поєднання внутрішнього і зовнішнього, і заразом їх відмежування. Тоді мою увагу особливо притягнула матерія, яка прикривала вікна. Вона мала не тільки дзеркальні властивості, а ще пропускала світло ззовні, створюючи враження космічного простору. Це відповідне моєму відчуттю і розумінню людського життя як окремого всесвіту, і кожного вбитого росією життя, як втраченого цілого світу.

 

 

Пам’ять стала частиною нашої відповідальності, і пам’ять не тільки про загиблих, а і про саму цінність життя, оскільки “цінність” яку несе ворог – лише смерть і руйнування. Таким чином хвилина вшанування пам’яті для мене є також тим простором, де варто і можливо зосередитись на цінностях, які ми продовжуємо нести.

 

Хвилина вшанування пам’яті

Тетяна Богуславська

 

Матеріали надані авторкою