EN RU

КРЕАТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ НЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО ЦЕ – АРТ-ТЕРАПІЯ

КРЕАТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ НЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО ЦЕ – АРТ-ТЕРАПІЯ

Розмова з психотерапевтами Володимиром Погорілим, Ларисою Єнько, Катериною Баган — психотерапевтами проєкту «МІТЄЦ. Реабілітаційний простір» , — про початок роботи. За підтримки  «Українського культурного фонду» 2021 рік.

Проєкт «МІТЄЦ. Реаблітаційний простір» включає арт і психотерапію. Чи можна назвати мистецтво потужним засобом у роботі психо-терапевта?

Володимир Погорілий: В класичній психотерапії є двоє — психотерапевт і клієнт (якщо це  не групова терапія). В арт-терапії є третій фактор —мистецтво: звукове, візуальне і так далі. Тобто це щось третє, що утворюється у просторі між психотерапевтом і пацієнтом. І кожен робить якийсь внесок у процес роботи.

Лариса Єнько: Ми познайомилися із  шотландським досвідом арт-терапії. Це був процес, коли ти ніби і в групі, але знаходиш собі такий інтимний простір, де залишаєшся тільки ти і твоя робота. І ти щось створюєш спонтанно, абсолютно не програмуючи, не думаючи, що з цього вийде. Коли роботи були зроблені, група збиралася у коло і учасники розповідали терапевту про свій досвід. І такий коментар дозволяв в повній мірі усвідомити вплив, який ця робота на тебе мала. І я пам’ятаю, що це був такий колосальний ефект самоусвідомлення.

Чи повинна людина діагностувати свої психологічні проблеми, щоб звернутися до арт-терапії?

Катерина Баган: Я вважаю арт-терапію допоміжною у реабілітаційних центрах або психіатрії. На кшталт: сьогодні у нас така тема, і через неї ми малюємо якийсь дитячий спогад і потім усі обговорюють це. Мистецтво допомагає соціалізуватися.

 

КРЕАТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ НЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО ЦЕ – АРТ-ТЕРАПІЯ

Володимир Погорілий

 

У мене була подруга, яка в Інстаграмі запрошувала людей на арт-терапію. Люди могли брати з собою матеріали, вільно спілкуватися. Чи може звичайна людина без фаху проводити такі арт-терапії?

Лариса Єнько: Не може, але називати це арт-терапією ніхто не заборонить. Креативна діяльність — не означає, що це арт-терапія.
Володимир Погорілий: Потрібен фахівець, який розуміється на патології, на динаміці, на проблемах, які ставить перед ним пацієнт.
Лариса Єнько: Ми не є арт-терапевти, ми психоаналітики, які покликані пробувати зрозуміти вплив різних майстер-класів і видів мистецтв на внутрішній світ людей з досвідом війни і полону.

А як це може допомогти конкретним людям, які повернулися з бойових дій?

Лариса Єнько: Є ідея, що це на них вплине, але як саме — ми поки що не знаємо. Як ми зрозуміли, ці люди поки самі шукають те, що на них вплине. І вони не відмовляються від мистецтва у тому числі.

Володимир Погорілий: Попередній досвід людства показує, що якщо люди після травми або стресів починають займатися якоюсь творчістю, це позитивно впливає на них,  допомагає звільнитися від переживань, які їх турбують. По-друге, вони знаходять себе у чомусь новому, щоб реалізувати своє я. Наша задача допомогти їм зрозуміти себе, один одного в цьому процесі. Ми нікого не лікуємо.

Що відчуває людина під час заняття творчістю?

Лариса Єнько: Йдеться про спробу зрозуміти, що у мене є всередині і його якось відтворити в якійсь формі чи кольорі. Це пошук і дорога до себе.

 

КРЕАТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ НЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО ЦЕ – АРТ-ТЕРАПІЯ

Майстер-клас Валерія Милосердова

 

Володимир Погорілий: Наприклад, коли ми ретроспективно дивимося на роботи Ван Гога,  можемо ставити діагноз по ним — маніакально-депресивний психоз, епілепсія, і тут мистецтво компенсувало ці речі, воно було допоміжним.

Лариса Єнько: Коли я починала практику, пішла на лекцію по сновидінням. Ми намагались через сни прийти до тієї людини про яку йдеться. Спочатку я думала, що це неможливо, що це нонсенс, не уявляла, як можна навчитись бачити через сни складність особистості. Але виявляється — можна. Через сон можна діагностувати проблему. Думаю, що мистецтво —  це як сон наяву. Ти уявляєш, ти мариш, ти можеш своє марення відтворити в творі.

Володимир Погорілий: Один із наших колег читав сон свого пацієнта, нічого не розказуючи про нього самого, про його життя, історію хвороби. Коли ми аналізували цей сон, то майже точно розібрали стан пацієнта. Це дуже важлива річ.

Тобто, мистецтво, як і сон, показує щось підсвідоме?

Лариса Єнько: Саме так. Іноді в психотерапії аналізують сон на початку терапії, потім — які сни сняться всередині процесу терапії, і які — в кінці. Через це можна побачити внутрішню динаміку пацієнта.

 

КРЕАТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ НЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО ЦЕ – АРТ-ТЕРАПІЯ

Катерина Баган та Лариса Єнько

Людині важко наважитися піти до психотерапевта.

Володимир Погорілий: Люди травмовані, як правило не кажуть, що їм потрібна допомога, вони це скоріше заперечують, тому що доторкатися до внутрішнього болю психологічно коштує дуже багато зусиль для них.

Лариса Єнько: Ми провели першу групу, і я намагаюсь зрозуміти людей, які прийшли в цей проєкт. Люди, які мали досвід, який так сильно на них вплинув, шукають якусь альтернативу, наприклад — мистецтво. Вони мають надію, що це може принести хоч якийсь баланс у життя у порівнянні з минулим їхнім досвідом.

Володимир Погорілий: Основна ідея травмотерапевтичної роботи — це допомогти людині визнати наявність травми. Якщо учасники проєкту собі дозволять таку розкіш — визнати власну травму, значить вони можуть піти далі. В психоаналізі це промовити, в психодрамі це — розіграти у вигляді театру, в арт-терапії — це намалювати чи проспівати. Це допомагає відновитися людині, залікувати ту рану.

Є трансгенераційний механізм, який передає травми між поколіннями. Наші предки жили в умовах тоталітарного режиму: громадянська війна, війна України з Росією, голодомор, репресії, війна, знову голод 1946-го. Від своїх дідусів і бабусь я нічого про це не чув. Коли почалась перебудова, стало відомо про голод, про репресії і так далі. Коли став про це говорити зі своїми рідними, вони казали що «це не можна», «я боюсь» і так далі. І таким чином вони нам залишили опрацювання тієї травми.

Наша задача це проговорити замість них. Коли я читаю роботи ізраїльських колег, то бачу, що у журналах вісімдесят відсотків інформації у них про Голокост, травми терористичної війни. Таким чином суспільство через конкретний факт, історію індивіда опрацьовує травму. Вони описують і досліджують вплив Голокосту на друге і третє покоління. А ми тільки зараз починаємо про це говорити.

Наша задача (і митців, і психотерапевтів) — опрацювати цю травму, і залишити її в історії і піти далі.

Катерина Баган: І Майдан, і війна — це все ще продовжується, і коли закінчиться, ніхто не знає. Ти можеш проговорити травми війни у колі, але цивільні це не дуже зрозуміють. А мистецтво зможе показати і відкрити це для усіх.

Журналістська група: Даша Колесник, Шевчук Аліна.

 

Опис проєкту: 

АРТ-ТЕРАПІЯ ВЕТЕРАНІВ АТО / ООС ТА КОЛИШНІХ В’ЯЗНІВ «ДНР / ЛНР»

«МІТЄЦ. РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПРОСТІР” — інноваційна програма мистецько-психотерапевтичної реабілітації ветеранів АТО / ООС та колишніх в’язнів «ДНР / ЛНР». Над втіленням його у життя працюють команди двох громадських організацій — «МІТЄЦ» та «Львівський психоаналітичний інститут ментального здоров’я».

Впродовж 9 місяців учасники програми беруть участь у 8 майстер-класах із різних видів мистецтва: графіки, живопису, фотографії, кераміки, колажу, ленд-арту, саунд-арту та перформативного танцю. Майстер-класи проводять провідні українські митці: Олексій Аполлонов, Олена Придувалова, Валерій Мілосердов, Сергій Якунін, Олександр Міловзоров, Катерина Свіргуненко, Альона Мамай, Богдан Мороз та ін. Фінальним акордом проєкту стане створення арт-буку та розробка методики психотерапевтами.

Під час майстер-класів з учасниками програми працюють фахові психотерапевти, психоаналітики. А професійні художники — Сергій Захаров (колишній в’язень «ДНР») та Дмитро Коломойцев (ветеран АТО) ведуть художні щоденники та фіксують арт-терапевтичний процес.

КУНГФУ ВІД МИСТЕЦТВАКУНГФУ ВІД МИСТЕЦТВАЧОМУ УЧАСНИКИ БОЙОВИХ ДІЙ СТАВЛЯТЬСЯ НЕГАТИВНО ДО ТИХ, ХТО НЕ БУВ НА ВІЙНІ

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.