Борис Гриньов  (Харків-Київ) — колекціонер, вчений — про колекціонування як спосіб життя, інтерес до 1990-х в мистецтві, про винахідницький крок художника і багаторічний досвід збирача мистецтва.

 

«Чверть століття обіймає історія створення приватної колекції українського мистецтва Бориса і Тетяни Гриньових. Десятиліття пристрасного захоплення, ретельного вивчення, пошуків авторів і робіт, знайомств із мистецтвознавцями та художниками привели сім’ю Гриньових до формування чіткої, конкретної мети і стратегії власного зібрання — це колекція для людей. Доступність для вивчення і демонстрації — визначальна риса колекції; відкритість у комунікації та співпраці — яскрава риса її власників. Зібрання Гриньових презентує українське мистецтво другої половини XX — початку XXI століть крізь зміну поколінь, шкіл і явищ, завдяки чому можна простежити не тільки плин часу, але й зміну українського суспільства.»

Галина Глеба

 

БОРИС ГРИНЬОВ ПРО КОЛЕКЦІЮ І КОЛЕКЦІОНУВАННЯ

 

«Українське мистецтво — унікальний і дуже важливий предмет колекціонування»

У Радянському Союзі українське мистецтво вважалося серед мешканців Москви та Ленінграду сегментом південноруського мистецтва. Не українським мистецтвом, нехай і зі своїм обличчям, а саме південноруським у складі великої країни. Але ж воно розвивалося своїм курсом і відрізнялося від усього, що створювалося в Союзі. Та й зараз кардинально відрізняється від того, що відбувається у Росії. З цієї точки зору, українське мистецтво — унікальний і дуже важливий предмет колекціонування.

І найбільш важливим є у ньому саме момент геополітичного розлому, який був передбачений, який стався і продовжує на всіх етапах відображатися художниками.

 

Історичний момент

У момент розвалу СРСР незатребуваним стало все, мистецтво у тому числі. Саме ця ситуація зробила його абсолютно доступним для придбання. І в момент цієї доступності мистецтва у мене з’явилася можливість його купувати.

Разом із можливістю і бажанням виникло важливе питання: що збирати? Марки, монети, книги, контурні карти? Усі насамперед кидаються за західним антикваріатом. Він легко і швидко продається: підробили-пофарбували і запропонували.

Перші фінансові втрати і розчарування були пов’язані саме з підробками антикваріату. Ця ніша — найбільш криміналізована. Постійно намагаються обдурити, користуються твоєї необізнаністю. У той момент я й обрав для себе сегментом колекціонування саме українське мистецтво.

 

 

Про колекції неофіційного мистецтва

Люди завжди збирали мистецтво свого часу. Колекції неофіційного мистецтва у Радянському Союзі формувалися тому, що державі воно ніколи не було потрібно: ані тоді, ані зараз. Інтелігенція сама створювала інтелектуальний продукт, розуміла його цінність, але не завжди могла заплатити потрібну ціну, бо інтелект так само був недооцінений державою. У той час колекціонерами найчастіше ставали лікарі — професія цьому сприяла. Адже за послуги лікаря, за відсутності грошей, художники розраховувалися творами мистецтва — тим, що самі виробляють. Так збиралося мистецтво.

Система працює певним чином: необхідний спад на кривій інтересів держави (затребуваності всередині держави) до інтелектуальної та мистецької власності, аби з’явилася можливість купувати хороші роботи. За радянських часів нонконформістське мистецтво купували письменники, лікарі — ті, хто розумів його цінність. Усім іншим це було у кращому випадку нецікаво.

 

 

 

Про стратегію своєї колекції

Головна ідея та стратегія розвитку нашої колекції — її публічність.

Наша мета полягає у тому, аби колекція жила в українському суспільстві та була ним затребувана. Адже ми збираємо той сегмент мистецтва, до якого у держави не доходили руки. Це часто мистецтво на зламі формацій, у момент розпаду імперії. Те, про що не написано в історії мистецтва нашої країни.

Важливий також системний підхід. Нашу колекцію ми будуємо, як будинок, цеглина за цеглиною створюємо єдиний комплекс, який зміг би відобразити конкретні напрямки, періоди та течії у мистецтві країни. Від шістдесятників крізь дев’яності роки — і аж до сучасності. Ми прагнемо показати, як плавно виникають і змінюють одна одну епохи. Навіть молоді художники, змінюючи спрямованість українського мистецтва та йдучи у нові медіа, вибудовують свою практику на фундаменті та школі, які тут уже давно є. Хоча часто це заперечують.

Для мене зараз найголовніше — освітня складова. Хотілося би, щоби роботи з колекції потрапили до підручників, до курсів викладачів; щоби на прикладі цих робіт вчили студентів.

Колекція має бути відкритою. Саме з цією метою ми створюємо інтернет-ресурс Grynyov Art Foundation з максимально наявною інформацією про конкретні твори.

 

 

Про зміст колекції

Наше зібрання складається з декількох частин. Найменше представлено мистецтво першої половини XX століття. Переважно це — соціалістичний реалізм. Але є і конструктивісти, наприклад, Єрмілов і Косарєв, є бойчукісти, такі як Кравченко, Падалка, Музика та інші. Звичайно, це не так масштабно як, наприклад, було зібрано в харківській колекції Лучковських, або у львівській колекції Вітрука. Проте у нас дуже добре наповнений період 1960 — середини 1980-х — неофіційне українське мистецтво і найяскравіші його представники. Часто це люди, які постраждали за свої ідеї, роботи яких потрапляли в спецсховища або взагалі були знищені. До таких сміливо можна віднести Рибачук і Мельниченко, Заливаху, Горську, назвавши їх «мучениками часу і офіціозу». Добре представлений злам 1980-х — середина 1990-х, коли одна держава прийшла на зміну іншій. Цей період так само системно представлено регіональними течіями і об’єднаннями: добре наповнені Львів і Одеса, також Харків і Київ.

 

Фото з архіву Тетяни та Бориса Гриньових

 

Про сучасне мистецтво у колекції

Сучасне мистецтво — це добрі 20% нашої колекції.

По-перше, колекціонування творів сучасних художників — великий неприхований ризик. Більш-менш зрозуміле та оцінене часом усе, що було зроблене до 2000-х років, адже ці імена вже увійшли в історію. Історія, звісно, ще не написана, але вона вже озвучена і показана. А молодь — це часто «стрьомно», але надзвичайно захоплююче.

По-друге, ми живемо не у замкнутому просторі: художники їздять на виставки, ми їздимо на виставки. Намагаємося багато читати, дивитися і приділяємо цьому процесу чимало часу, аби розуміти тенденції і розширювати свій кругозір.

По-третє, набагато краще приходиш до розуміння тенденцій, користуючись консультацією експертів. Особливо молодих професіоналів, які, повірте мені, разюче відрізняються від мистецтвознавців та експертів старшого покоління. Вони прямо зараз живуть у цьому молодіжному середовищі. Тільки в консультаціях з ними можна зрозуміти та оцінити ті трансформації, що відбуваються сьогодні.

 

 

Про мистецьке середовище та співтовариство

Ті оцінки, які я чую, і ті комунікації, які відбуваються всередині цієї спільноти, так чи інакше свідчать про її якісну трансформацію. Спільнота молодшає. Придивіться, як жваво вона реагує на події, які відбуваються, і — найголовніше — дає те, чого не було у людей старшого покоління — чіткі та конкретні оцінки процесам. Раніше боялися когось образити чи зачепити чиїсь інтереси, тому всіх митців переважно хвалили. Часто мистецтвознавці вводили своїм словоблуддям у ступор нерозуміння. Я бачив відверто погані твори, тоді як мистецтвознавці описували їх як добрі.

Зараз молоді фахівці більш критичні. Вони вже набагато більше бачили, більше оцінили; вони можуть порівняти те, що відбувається у нас в країні та за її межами. Можуть оцінити місце кожного у цій системі. Саме тому я намагаюся користуватися інформацією, яку отримую з вуст молодих експертів.

 

 

Досвід колекціонера

Колекція — це не бібліотека, у ній не повинно бути зібране усе просто тому, що в якийсь момент може раптом знадобитися книга Карла-Маркса або Леніна. З часом у нашій колекції визначились тематика та особливості. Керуючись цим, ми поглиблюємо та розширюємо нашу колекцію, а не просто наповнюємо її.

Набуваючи досвіду, я перестав купувати твори, які просто подобаються, і почав формувати колекцію. А це дуже різні речі.

По-перше, вже немає замиленого погляду. По-друге, я навчився казати «ні». Спочатку було важко, тому що бачив ту безвихідь, в яку потрапили художники старшого покоління, і часто надавав матеріальну підтримку в обмін на роботи. Але я давно перестав купувати мистецтво з жалю чи симпатії до художника як до людини — це все одно, що рятувати потопельника. Адже якщо потопельника візьметься рятувати непрофесіонал, то втопляться обидва.

 

 

Фізик-колекціонер або колекціонер-фізик?

Колекціонуванню на сьогодні приділяю рівно половину мого життя. І незрозуміло, що більшою мірою мене захоплює: професійна діяльність або ж увага до цього сегменту свого розвитку.

Я відомий у колах фізиків як колекціонер, але на мою професійну діяльність це поки що не впливає. Але мені хотілося би, щоб це відбувалося.

У багатьох вчених є свої хобі: хтось грає на фортепіано, хтось ходить у походи, хтось вірші пише. Але ні у кого з фізиків немає такої колекції сучасного українського мистецтва. Тому я і «біла ворона». Уже сьогодні колекція така, що може потягатися з колекціями і депутатів, і банкірів. Вона видима на карті України.

 

 

«Колекція не тільки сім’ї Гриньових, а й країни»

Ця колекція — наша безперечна гордість, але створюємо ми її для людей. Під «наша» маю на увазі, що колекція не тільки сім’ї Гриньових, а й країни. Ми намагаємося, щоб люди мали до неї доступ.

Я підтримав би ініціативу створення музею приватних колекцій. І часто озвучував принципи, за якими може бути створений такий музей або центр.

Але, зізнаюся чесно, мені не хотілося би на даному етапі розлучатися зі своїми «дітьми», чи то пак з роботами. Кожна з них пройшла крізь твої серце і розум, і разом з ними ти провів частину свого життя. Твір поділився з тобою собою, і ти його полюбив.

Наша колекція — гарне музейне зібрання. Я це розумію. А от що ми з нею будемо робити… Ніде правди діти, часто замислююся над цим. Одна справа — зібрати колекцію, зовсім інша — створити навколо неї інфраструктуру. Може, у майбутньому вдасться реалізувати мою мрію і зробити якийсь простір, можливо, невеликий музей, де можна було би публічно демонструвати ці роботи. Адже вони гідні цього. До того часу будемо експонувати, депонувати і досліджувати твори з колекції.

 

 

Колекціонування як феномен

Колекціонування — риса характеру. У одних збиральництво набуває масштабів життєвої необхідності, у інших — згасає та йде в нуль.

Феномен колекціонування притаманний більшості людей, це живе у кожній людині у тій чи іншій мірі: хтось колекціонує туфлі, хтось— новий одяг, а хтось — твори мистецтва. І це стає невід’ємною частиною життя.

Колекціонерам притаманна любов до хвастощів. Але можна хвалитися у закритому режимі: виловити картину, закрити за сімома замками, побудувати спеціальну кімнату та показувати тільки наближеним людям. А можна хвалитися відкрито. Для цього важлива чесність у демонстрації своїх можливостей і сміливість у демонстрації свого смаку.

 

 

Про молодих у мистецтві

Художник помолодшав, арт-дилер помолодшав, колекціонер помолодшав, тому що помолодшали наука та технології. Для віку характерні мудрість, сповільненість у прийнятті рішень, необхідність фіксувати історію. А молодь колекціонує зовсім інакше: їм цікава не історія, а час. Ми, люди у віці, часто відстаємо від розуміння тієї ситуації, яка складається. Молоді ж розмовляють спільною для них мовою сучасності. Може, тому в нашій колекції основний період — 1960-1990-ті роки. Він нам зрозумілий і близький.

 

 

Про пошук

Мене як фізика хвилює нетрадиційне, нешаблонне мислення людини. Той момент, коли людина щось винаходить. Усе, що робиться у фізиці, — це рутинні тривалі дослідження. Відкриття відбувається тоді, коли трапляється відхилення від норми. Саме в цей момент ти спостерігаєш фізичний ефект. Питання ось у чому: це ефект неправильних вимірювань або об’єктивний ефект, виявлений тобою в природі? Це і є матеріал для подальшого дослідження.

У мистецтві так само. XX століття цікаве переломними етапами в історії держав. Нескінченні пейзажі стомлюють своєї одноманітністю. Але бувають пейзажі, які не просто відображають дійсність, а проявляють крізь неї той самий винахідницький крок художника.

З розповсюдженням гаджетів ми всі бачимо те, що хтось бачив за 30-50 років до появи подібної техніки. Як це трапляється і що дає людині унікальну здатність дивитися і бачити інакше? Саме це є важливим для мистецтва і для соціуму.

 

Розмовляла Галина Глеба.

Титульне фото: Саша Маслов.

Фото робіт з колекції: Євген Нікіфоров.