EN RU

Київська картинна галерея. Оновлення

Київська картинна галерея. Оновлення

Текст організаторів:

Національний музей «Київська картинна галерея» представив нову айдентику та три наукові музейні видання.

Робота над проєктом «Київська картинна галерея. Оновлення» у співпраці з видавничим домом «Антиквар» тривала понад півроку. Результатом є оновлена візуальна мова установи, а також три наукові видання про колекції одного з найстаріших та найвідоміших музеїв України. Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду й приурочено до 100-річчя музею, яке святкуватимуть у 2022 році.  

Унікальна колекція «Київської картинної галереї» нині налічує більше 14 тисяч одиниць зберігання: живопис, скульптура, графіка та декоративно-ужиткове (прикладне) мистецтво. Це музейне зібрання вважається одним з найкращих та значущих в Україні, а також за її межами.

Результатом плідної співпраці видавничого дому «Антиквар» та Національного музею «Київська картинна галерея» стало видання трьох ґрунтових наукових праць. Було видано оновлений путівник, де відображено зміни, які відбулись в постійній експозиції та колекції музею, а також результати неперервної багаторічної дослідницької роботи його наукових співробітників. Також вперше за весь час існування музею окремим виданням вийшов тримовний каталог «Іконопис ХІІІ – початку ХХ століття та давньоруське декоративно-прикладне мистецтво», та видання «Київські адреси Михайла Врубеля», де представлено Київ кінця ХІХ століття очима найвідомішого художника «Срібного століття» Михайла Врубеля.

Всі видання було створено в межах грантового проєкту «Київська картинна галерея. Оновлення», тож не передбачають комерційного розповсюдження. Спеціалізовані бібліотеки, культурно-мистецькі установи та вищі навчальні заклади країни отримали їх безкоштовно. PDF-версії створених видань можна переглянути на цій сторінці.

Київська картинна галерея. Оновлення

ПРО РЕЗУЛЬТАТИ ПРОЄКТУ:

Нова айдентика

Скріни презентації бренд-буку

 Основною складовою оновлення «Київської картинної галереї» стала зміна її візуальної комунікації.

«Нам, як ініціаторам проєкту, було надзвичайно важливо залучити нову візуальну комунікацію музею. Оновлення бренд-стилю «Київської картинної галереї», на наш погляд, було як ніколи важливо, оскільки в 2017 році музей повернувся до своєї історичної назви «Київська картинна галерея», — відзначила директорка видавничого дому «Антиквар» Ганна Шерман.

Нову дизайн-систему музею було презентовано 21 вересня 2020 року. Над її створенням працювали креативний продюсер, куратор Музею сучасного мистецтва Одеси Андрій Сігунцов та діджитал-продюсер Андрій Павлов. Оновлений брендинг музею мав поєднати чітку модерну й упізнавану візуальну складову зі збереженням традиції музею.

Генеральний директор Національного музею «Київська картинна галерея» Юрій Вакуленко зауважив: «Ми дбайливо ставимось до історії галереї, тому намагались уникнути кардинальних та необережних дій, аби не порушити вже встановлений баланс. Але, водночас, розуміли, якщо музей не розвиває свої технології й не відповідає запитам сучасності, він перетворюється на сховище. Тому ми дуже хотіли, аби айдентика, серед іншого, стала «невідділимою шкірою», яка укріплюватиме та підсилюватиме існуючий порядок».

Відтак, командою було створено новий логотип з використанням спеціально розробленого для музею фірмового шрифта, та інтегруванням найвідоміших полотен з колекції музею.

«Ми відштовхнулися від того, що в попередньому логотипі було використано роботу Володимира Маковського «Дівчина-українка» й вирішили не обмежуватись  одним твором. Тому використали й інші всесвітньовідомі полотна з колекції. Вони легко інтегруються в будь-який текст і стають ніби його розділовими знаками, заповнюючи собою весь вільний  простір», – пояснив розробник айдентики, діджитал-продюсер Андрій Павлов.

Новий путівник Національного музею «Київська картинна галерея»

Київська картинна галерея. Оновлення

PDF-версія

Новий путівник підсумував тривале й детальне дослідження колекції групою авторів, провідних наукових співробітників музею: Наталією Агеєвою, Галиною Алавердовою, Оленою Боримською, Аллою Ілінг, Мар’яною Кружковою, Катериною Ладиженською. Упорядником видання став генеральний директор музею Юрій Вакуленко.

Путівник ознайомлює читачів з головними шедеврами найвидатніших майстрів із зібрання музею, а також з історією закладу, зокрема, загальними процесами, пов’язаними з його реорганізацією. Як і постійна експозиція «Київської картинної галереї», путівник структуровано за історично-хронологічним принципом. Це дає можливість читачам і відвідувачам музею логічно простежити основні етапи становлення і розвитку мистецтва різних періодів: від Давньоруського іконопису до сьогодення.

Як зауважують автори путівника, перша експозиція музею, відкритого 12 листопада 1922 року, складала близько 200 творів. Переважно це були предмети мистецтва, націоналізовані радянською владою після громадянської війни 1917 року і зібрані в спеціальний музейний фонд. Його основою, зокрема, послугувала приватна колекція родини відомих промисловців та меценатів Терещенків, які понад чверть століття збирали не тільки картини вітчизняних та іноземних майстрів, а й твори зроблені з фарфору, бронзи, срібла. Хоча для вільного відвідування киян приватне зібрання Терещенків було доступне ще в ХІХ столітті з ініціативи його власників.

Найповніше в колекції музею представлене мистецтво середини ХІХ — початку ХХ століття: твори передвижників, академістів, символістів та ін. Зокрема, самобутність зібрання та особливості творчого почерку кожного з майстрів відображають монографічні колекцій В. Боровиковського, В. Тропініна, І. Айвазовського, М. Ге, В. Перова, І. Шишкіна, М. Врубеля, М. Нестерова, В. Полєнова, І. Рєпіна, В. Верещагіна, М. Антокольського. Важливими також є твори В. Васнецова, П. Клодта, І. Крамського, А. Куїнджі, І. Левітана, В. Маковського, Х. Платонова, В. Полєнова, К. Савицького, О. Саврасова, Г. Семирадського, К. Трутовського, М. Ярошенко та інших.

У 1934 році Картинна галерея входить до складу єдиного Державного музею, але майже через рік знову стає самостійним закладом, який дістав назву «Київський державний музей російського мистецтва». Надалі його збори поповнювались за рахунок нових приватних колекцій, які передавали в дар, а також роботами з інших галерей і музеїв Києва.

Дуже значимим для колекції музею, — як відзначила на презентації путівника заступниця генерального директора з наукової роботи Катерина Ладиженська, було надходження у 1986 році 300 творів живопису та графіки кінця ХІХ — початку ХХ століття, переданих за заповітом відомого київського педіатра Давида Сигалова.

«Саме з колекції Давида Лазаревича походять твори К. Сомова, Б. Кустодієва, З. Серебрякової, М. Сар’яна, П. Кузнецова, Б. Григор’єва, С. Судейкіна, Н. Сапунова, які нині експонуються в Галереї. Вони суттєво підвищили не тільки якість експозиції, а й рівень зібрання в цілому, оскільки роботами деяких з цих авторів музей взагалі до цього не володів. Кожні п’ять років ми намагаємось організовувати окремі виставки творів з колекції Сігалова, до яких раніше видали два невеличкі каталоги, щоправда – без ілюстрацій», — зауважила Катерина Ладиженська.

Окрім творів постійної експозиції у путівнику широко представлено мистецтво радянського періоду. Більшою мірою його колекція, як і переважна частина інших експонатів, вимушено зберігається у запасниках й експонується лише періодично на тематичних виставках.

«Київська адреси Михайла Врубеля»

Київська картинна галерея. Оновлення

PDF-версія

Музей володіє унікальною колекцією творів М.О. Врубеля – одного з найвідоміших художників «Срібної доба», яке іноді називають «Епохою М. Врубеля». Це музейне зібрання налічує 185 творів живопису, графіки, скульптури та декоративно-ужиткового мистецтва. Воно відрізняється жанровим розмаїттям: пейзажі, портрети, натюрморти, ескізи монументальних розписів та ін. Досить назвати хрестоматійно відомі твори геніального майстра: «Дівчинка на тлі персидського килима», «Східна казка», ескізи для розпису Володимирського собору на тему «Надгробного плачу» і «Воскресіння».

Неповторністю колекції є те, що більша її частина (171 робота) – це графічні твори (рисунки та акварелі), яка через велику чутливість до світла, здебільшого перебуває в запасниках музею. Цей розділ колекції має величезну значущість для дослідників творчості М. Врубеля, істориків, краєзнавців.

Видання, авторами якого стали Наталія Агеєва та Ольга Друг, представляє унікальні ескізи нездійснених розписів Володимирського собору, портрети відомих киян, зокрема, А.В. та Е.Л. Прахових, письменника І. Ясинського та ін., та пейзажні замальовки Врубеля з краєвидами київської Куренівки, Лук’янівки, місцевості Кинь-Ґрусть.

Співавторка путівника Ольга Друг зауважила, що кожне фото та робота Михайла Врубеля, які увійшла до книги, прив’язані до конкретної адреси в Києві, що дозволяє глибше зануритись в неповторну атмосферу столиці того часу.

«Якщо ми візьмемо цю книгу і вирушимо вулицями міста, то повернемось в ту атмосферу кінця ХІХ століття, коли Михайло Врубель приїхав до Києва. Місто було ще тільки на порозі будівельного буму і зустріло художника розлогими мальовничими садибами. Доволі невисокі будівлі потопали в розкішних садах. Романтична атмосфера цієї місцевості разом з відвідуванням старовинних пам’яток, Софійського собору та Михайлівського Золотоверхого монастиря, розписами яких він надихався, робота в Кирилівській церкві, не могли не вплинути на живу уяву художника. І мені здається, сучасній людині буде дуже цікаво заглибитись в той неповторний образ міста періоду Врубеля», — зазначила Ольга Друг.

«Іконопис ХІІІ – початку ХХ століття та давньоруське декоративно-прикладне мистецтво»

Київська картинна галерея. Оновлення

PDF-версія

Справжньою видавничою перлиною проєкту й водночас одним з найґрунтовніших та найбільш повних наукових видань музею за останні роки став каталог «Іконопис ХІІІ – початку ХХ століття та давньоруське декоративно-прикладне мистецтво». Вперше в історії музею працю про цей розділ музейної колекції видано окремим каталогом. Робота над ним тривала понад 10 років. В каталозі детально описано кожну з пам’яток — з тлумаченням сюжету, аналізом стилістичних особливостей, викладенням основних версій щодо місця походження, посиланнями на відповідну літературу, а також відображено історію формування цього розділу музейної колекції та простежено етапи його вивчення.

Незважаючи на порівняно невеликий обсяг колекції, чимало пам’яток мають неабияку історичну та художню цінність. Аналогів цих експонатів немає у зарубіжних зібраннях, вони вирізняються цікавими іконографічними деталями та своєрідними прийомами письма. Зокрема це ікони, які відносять до періоду Середньої Русі: «Деісус. Празники» та «Деісус тричастинний», «Страшний суд», «Чудо Георгія про змія», дві ікони з так званого «Каргопольского» чину — «Таємна вечеря» і «Усікновіння глави Іоанна Предтечі», «Царські врата зі стовпчиками та сінню» (перша третина або перша половина ХVI століття) та багато інших. Окрім ікон, велику цінність становлять також зразки церковного шитва й твори дрібної пластики: енколпіони (складані нагрудні хрестики давньокняжої доби), натільні хрестики та образки.

Основоположними для створення каталогу стали багаторічні дослідження колишнього провідного наукового співробітника (працював у музеї до 2010 року) Сергія Левченка. Дослідник був одним із перших, хто зробив детальний опис предметів дрібної пластики з музейного зібрання. Деякі з них виконані у складній і коштовній техніці перегородчастої емалі. Особливу цінність має стулка хреста-енколпіона ХІІ — початку ХІІІ століття, знайдена в 1897 році в селі Мотовилівка Київської губернії. Цей виріб з мідного сплаву, прикрашений мініатюрними зображеннями п’яти чоловічих і жіночих облич, входить до кола небагатьох виняткових за своїми мистецькими якостями давньоруських енколпіонів, що дійшли до нас. Усього у фондах музею нині зберігається 16 предметів давньоруської дрібної пластики ХІ–ХІІІ століть.

Каталог видано трьома мовами. Він може послугувати цінним джерелом як вітчизняним вузькопрофільним фахівцям, так й іноземним мистецтвознавцям. Адже окрім іконографічної інформації, книга містить відомості про стан, в якому знаходиться експонат, детальну історію його реставраційних робіт.

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.