Меню

Катерина Свіргуненко та Анатолій Степаненко. МІМЕЗИС

13 березня о 18.00 відкриття виставки  Катерини Свіргуненко (Киев) та Анатоль Степаненко (Ірпінь-Київ). Галерея «Хлiбня» (Київ).

 

Текст організаторів:

До експозиції увійдуть графічні твори митців та тривимірні об’єкти.
Вхід на презентацію — вільний.
Виставка триватиме з 13 березня до 12 квітня 2020 року у виставкових залах «Хлібня» Національний заповідник «Софія Київська». Виставки. за адресою: вул. Володимирська, 24.
ХХ століття таврувало мімезис через свою недовіру до об’єктивної картини світу. Фактично відтіснило його на маргінеси візуального мистецтва. Утім, це давньогрецьке поняття (грец. µίµήσις — наслідування, mimeistkai «імітувати») можна розглядати й під іншим, недогматичним кутом зору.
Саме так, як це роблять Катерина Свіргуненко та Анатоль Степаненко у своїй спільній виставці. У розумінні митців «мімезис» означає «наслідування» мистецтвом усього розмаїття як предметного, так і фантазійного світу, створеного колективною чи індивідуальної міфологією. У цьому наслідуванні активно взаємодіють відображуваний об’єкт (зі світу речей чи світу ідей) та його «відбиток». Тут не йдеться про спрощене копіювання, автоматизм, уподібнювання мистецтва реальності або нашій уяві. Радше – про суб’єктивне дослідження та віддзеркалення певних явищ, процесів, речей, простору… кожним із авторів.
Саморефлексія митців провокує глядача на інтерпретацію цих відбитків реальності, обраних із певної причини їхньою художньою свідомістю. Адже пам`ять людини селективна. Це славнозвісна сократівська «воскова дощечка», на якій ми залишаємо відбитки «каблучки»: лише те, що хочемо запам`ятати з побаченого, почутого або вигаданого нами самими…
«Відбиток» – річ матеріальна й водночас символічна. Засвідчуючи метаморфози людського буття та мислення, він сам потребує дешифрування. Така неоднозначність пропонує витончену гру обох митців у сучасну псевдоархеологію. Предмет дослідження – світ, людство, пам`ять, межа між тварним і трансцендентним; об’ємом і простором; тим, що зовні, та тим, що приховано. Варіація методів – від чистого мімезису до тотального абстрагування. Оперуючи різними медіа, кожен із учасників виставки фіксує реальність і фантазію у свій спосіб. Балансування обох на межі дво- та тривимірності часом зміщує акценти і плани, створюючи ефект синкретичності зображуваного…
Лінеарна графіка Анатоля Степаненка помережує монохромні дерев`яні об`єкти, що віддалено нагадують предмети невідомих культових ритуалів чи атрибути магічних практик. Об`єднані в окремі композиційні групи камерного масштабу вони демонструють виразний архітектонічний стрій. А його ажурні скульптурні конструкції, утворені з галузок горіхового дерева, – алюзія на остови човнів або ковчегів. Умовна етностилізація, доповнена принагідними природними елементами та деталями, відтворює враження музейної архаїки, археологічної загадковості, гамму невловимих віддалених асоціацій.
Лаконічна друкована графіка Катерини Свіргуненко у серіях монотипій, яка за своєю природою вже є документом, «дзеркальним відбитком матриці», слідом, виконана у традиційній чорно-білій манері. Ледь окреслені медитативні образи створюють ілюзіоністський ефект тривимірного простору на площині, де втрачається відчуття грані між фізикою та метафізикою, присутністю «тут» і «там», миттєвістю й нескінченністю. Так само мисткиня зосереджується на виражальних можливостях позитивно-негативного зображення у гравюрах «Дубль І» та «Дубль ІІ». Фрагментоване антропоморфне зображення з явно вираженою, відчутною тілесністю в них поступово розчиняється в сфумато й, зрештою, стає слідом, згадкою про об’єм… Натомість алгоритм зчитування авторського повідомлення в серії «Мапи світу» і спорідненій з нею роботі «Тест Роршаха» – прямо протилежний. Майже рельєфні завдяки техніці черпаного паперу ахроматичні круги спрямовують думку від абстрактного до конкретного.
Представлені в рамках виставки роботи – це перетворене особистісною психологією митців дзеркало нашого світу. Від нас залежить, що ми в ньому побачимо…
Марина Стрельцова
бачите помилку, пишіть сюди