Меню

«Хованки» в Національному музеї історії України у Другій світовій війні

Текст організаторів:

Музей презентує виставку «Хованки».

Хованки… Для більшості це захоплива гра, цікава пригода, коли тебе можуть знайти і… розвага триватиме, як триває і безпечне, сповнене щасливих моментів життя. Під час війни ця дитяча забава трансформується в сувору й нещадну гру на виживання, де сховком, а отже, засобом порятунку від небезпеки, стає підвал домівки чи вимушене переселення. Досвід участі в такій «грі» мають діти, які опинилися в умовах сучасної російсько-української війни. Для більшості з них стійкою є асоціація: хованки – це не гра, а єдиний можливий спосіб продовжити життя.

Мета нової виставки – привернути увагу до проблеми дітлахів, змушених грати за правилами дорослих. Вона унаочнює масштаби негативного впливу явищ війни на внутрішній світ хлопчиків та дівчаток, їхню дальшу соціалізацію та вибір життєвих орієнтирів.

Центральним елементом експозиції став полісемантичний образ дому, втілений в інсталяції художника Антона Логова. Разом з куратором проекту Олесею Собкович автор розкрив мистецький задум. Дім уособлює внутрішній простір дитини, її прагнення знайти емоційний захист, спокій, тепло й затишок. Але із цього дому пішло життя. Порожній, продутий вітрами війни, він уже не прихистить від небезпеки. Його сховки, де панують почуття тривоги й невпевненості, наповнені безкраїм дитячим болем, який витримає не кожне доросле серце. Сподівання на відродження додає хоч і зів’яла, але жива хатня рослина, доправлена в день відкриття виставки з промзони м. Авдіївка. Квітка відразу зайняла своє місце.

У просторі виставки – оригінальні дитячі речі та іграшки зі зруйнованих сиротинців, дитячих садочків і майданчиків. Емоційним акцентом стали малюнки, світлини та відеосвідчення з війни. Наукову складову виставки прокоментував куратор проекту Богдан Гальчинський. Як він зазначив, наш музей унікальний тим, що працює лише з історичними артефактами. Для музейників надважливо зберігати саме автентичні речі, які й стають основою виставкових проектів.

Генеральний директор Меморіалу Іван Ковальчук зауважив, що виставка стала можливою завдяки невтомній праці науковців музею, які здійснили відрядження в зону ООС. В експозиції представлено також матеріали, зібрані воєнними кореспондентами Олексієм Годзенком, Євгенією Китаївою, Наталією Нагорною, Євгенією Цвєтанською.

Виставка «Хованки» – це простір, де кожен повинен себе запитати: «Що зробили ми, щоб повернути нашому майбутньому вкрадене війною дитинство?». Відповіді на це запитання обговорювали у просторі проекту. Відбулася розмова про практичні засоби допомоги, передусім психологічної, реабілітаційної, яку можуть надавати дітям – із зони бойових дій і переселенцям – учителі, музейники, психологи та батьки. Модераторкою зустрічі стала колишня луганчанка, старший викладач кафедри журналістики факультету інформаційних і прикладних технологій Донецького національного університету імені Василя Стуса, індивідуальний партнер презентованої виставки Інна Єрмакова. Вона розповіла жахливі історії, пов’язані зі станом дітей Донбасу, яких знає особисто, й запросила поділитися своїм життєвим досвідом родини переселенців Бочарових та Юлдашевих. Їхні особисті історії неможливо слухати без сліз. На онлайн-зв’язку з нами був 11-річний Ілля із селища Піски Донецької області. Його родину війна теж змусила покинути рідну домівку. А в музеї можна бачити як експонат виставки піаніно із символічною назвою «Україна» з його зруйнованого дитсадка. Ілля знає, що завжди може тут заграти на ньому.

Фахові відповіді на складні питання й практичні поради роботи з дитячою аудиторією надала кризовий психолог Ольга Григор’єва. Від 2015 р. вона працює з дітьми, які постраждали від бойових дій, і має неабиякий досвід. Аудиторія, зокрема музейні екскурсоводи, які часто працюють із дітьми зі Сходу України, до спеціалістки мала багато запитань. Разом ми намагалися з’ясувати, як розпізнати й подолати дитячі психологічні травми, пов’язані з війною. Чи достатньо в дітей вербальних засобів, щоб висловити свої відчуття? Як воєнні травми можуть вплинути на формування дальшого життя?

Така відверта й корисна розмова, ймовірно, стане стимулом іще для низки зустрічей та обговорень проблеми дітей і війни. Адже, як з’ясувалося, це гостре питання не є пріоритетним для держави. Тож спробуємо привернути до нього увагу влади й суспільства музейними засобами. Потрібно говорити й знаходити спільні рішення, щоб ця тема й власне долі дітей не виявилися відкладеними в довгу шухляду зі сподіванням, що якось воно все саме вирішиться.

Вхід вільний.

Національний музей історії України у Другій світовій війні
Лаврська, 27

бачите помилку, пишіть сюди