24 — 25 жовтня в Краматорську у закинутій багатоповерхівці на вулиці Бородіно відбулася перша виставка Єгора Кучерука (Краматорськ) під назвою «Голова». Головною темою робіт були екзистенційні пошуки, а темою самої виставки — незадоволення художнім становищем в області.
Впродовж двох тижнів підготовки команда з нуля створила альтернативний галерейний простір у мертвому місці, вичистивши все будівельне сміття, залишки діяльності наркозалежних і тому подібне.
Зрештою, брудна бетонна коробка на два дні перетворилася на справжню сучасну галерею та тимчасово стала центром творчого життя міста.
Сам факт проведення виставки підіймав проблему становища художніх інстуцій в Донецькій області.
«Так, це десь протест проти галерей, але точно не проти їхньої помпезності. Якби в Краматорську була хоч одна така, то я б з радістю не чистив тиждень гівно на заброшці. Недобудова — протест тому, що в нас нічого нема. Художній музей помер, а разом з ним — і уявлення людей про те, що в їхньому місті може розвиватися мистецтво. Сучасний стан художніх інституцій в області ніяк цьому не сприяє, і моя виставка — спроба це змінити. Може, трішки популістично вийшло, але отак», — пояснює художник та організатор виставки Єгор Кучерук.
Експозиція налічувала 27 арт-об’єктів, різноманітність яких представлена не лише у стилістиці, але й у форматі: роботи на полотнах, живопис на стінах, інсталяції, інтерактивні об’єкти та навіть міні-перформанси.
Вся виставка займала 7 кімнат на 4 поверсі будівлі.
Головним художнім символом слугувало зображення голови художника, яке було представлено в кожній з робіт.
Виставка народилася як продовження серії «ЙА».
«Тоді вона починалася, як пошук творчого місця, ідеї та звикання до тіла, до імені та до того, що взагалі виражати себе — це нормально. Я змінив стиль, в якому малював стріт-арт до цього. Тепер, малюючи обличчя, я починав брати відповідальність за свої дії. Тепер мої художні ідеї деанонімізувалися», — каже автор.
Картини підіймали теми свободи, страху, споживання та кохання і завжди знаходили маскування у комічній формі втомленого обличчя з невдалими вусами.
Виставка тривала лише два дні, при цьому постійно змінювалась: деякі експонати трансформувалися, домальовувалися, руйнувалися.
Концепція передбачала, що вона буде живою, з постійним інтерактивом, ростом, подальшим розпадом і, як результат, смертю.
У фінальний день, перед самим закриттям, було знищено один з головних експонатів — дерев’яну фігуру автора на повен зріст. Це був акт самоспалення та символ безповоротного кінця виставки, за яким так і залишиться порожнеча. Перед командою ніколи не стояла задача ревіталізувати будівлю чи зробити з неї сквот. Виставка — камінь в город пустоти та музейної неспроможності області. Один смачний такий камінь.
Хоча виставка і робилася нелегально через неможливість домовитись про організацію подібного заходу з адміністрацією міста, команда створила максимально безпечні умови для всіх відвідувачів: всі небезпечні виходи, відкриті балкони, шахти ліфту недобудови були огороджені та перекриті, а на вході волонтери вимірювали температуру, перевіряли наявність маски та забезпечували всіх антисептиком.
Матеріал надано Єгором Кучеруком