EN RU

ГРА ОЛЬГИ КОЗЮРИ

ГРА ОЛЬГИ КОЗЮРИ

Ольга Кузюра, переможниця конкурсу МУХі 2021, про проєкт «Моя гра», поєднання суспіьної та індивідуальної свідомостей, концепцію часу та інші теми, до яких вона звертається у своїх мистецьких практиках. Текст Кошуби Аліни (Київ).

Розкажи, будь ласка, як ти дійшла теми колективної свідомості і чому саме ця тема резонує з тобою?

На даний момент мої мистецькі практики зосереджені навколо автобіографічних мотивів. Те, чим є свідомість, цікавило ще в ранньому дитинстві.  Захоплювали її проникнення у реальність і взаємозв‘язки  індивідуальних  та колективних установок. Насправді, мене завжди вражав феномен пам‘яті. Розглядаю колективну свідомість як продукт спільного пам’ятання. Адже ці два поняття є взаємозалежними і динамічними.

Генеза моєї ідентичності відбувалась на тлі боротьби із прогалинами. Частина інформації про мою родину, що була переселена в рамках операції Вісла, безповоротно втрачена. Обірвались контакти з родичами, що втікали від репресій. Цю білу пляму в моїй особистій історії заповнюю колективним. Це налагоджує відчуття приналежності. Часто моделюю альтернативні реальності, в яких ці родові зв’язки не втрачені, і це вони підсилюють почуття того, ким я є.

Працюю з цією темою в мистецтві, бо бачу в цих процесах великий потенціал. Самоусвідомлення суспільства як вільного, дієздатного і відповідального може відбутись через реконцептуалізацію історичної пам‘яті та пропрацювання травм.

Я дуже обережно підступаюсь до численних колективних травм. Серед використаних артефактів у різних проєктах є предмети, що належали жертвам Голокосту, чи є дотичними до явищ політичних репресій, етнічних чисток різних періодів. Часто проектую реальність, в якій ці трагедії не відбулись. На поверхні я мрію про присутність усіх цих людей, їх доконану участь у формуванні нашої і попередньої генерації. Занурююсь в цей альтернативний світ, в якому ми могли б бути іншими, міцно опертими ідентичністю попередніх поколінь.

Та саме у представленому проекті, про масштабні процеси говорю через свій індивідуальний травматичний досвід, коротку особисту історію. Спільним у всіх роботах є акцент на матеріальних об’єктах, просторових зв’язках, інтегративному вимірі.

 

ГРА ОЛЬГИ КОЗЮРИ

Фото експозиції: Володимир Денисенков

 

Коли ти говориш про суспільну свідомість, наскільки масштабне ти проводиш узагальнення? Мова про західноєвропейське суспільство? Про українську ідентичність? Все-таки, думки громадськості «зоновані» і різняться в залежності від панівних дискурсів і загального культурного тла.

Концентрую свою увагу на феномені української ідентичності. І хочу підкреслити, що говорю про неї, як про явище набуте.

Готова працювати зі зрозумілою мені ментальністю. Не можу висловлюватись про явища віддалені від мого власного досвіду. Необхідні спільні знаменники. Географія моїх досліджень значно розширилась. Та все ж мушу знайти певні точки дотику, аби дозволити собі говорити про речі, що не трапились зі мною особисто.

Звичайно, коли мова йде про терени України, то регіональний чинник є важливим виміром ідентифікаційних практик. Так, за соціально-історичним критерієм виділяються групи областей України, які мають суттєві регіональні особливості, що тривалий час перебували у складі різних держав. Це дуже об’ємна тема, тож не ставлю собі тут за мету її розкрити. Не легко звести ці досвіди у єдиний конкретний ментальний ландшафт. Та в моєму родовому дереві є кілька гілок, що були розкинуті по цих широких теренах Західної, Центральної та Південної України. Моє світосприйняття склали ці різноманітні, нав’язані історично конкретні культурні форми. Тому не боюсь говорити про їх спільні знаменники.

Якщо змінити масштаб погляду на це питання, то варто сказати, що сьогодні свідомість людини є продуктом усієї всесвітньої історії, підсумком багатовікового розвитку й діяльності незліченних поколінь. Тому чітко відокремлювати українську ідентичність з цього контексту немає сенсу.

Суспільну свідомість неможливо звести до одного лише процесу відображення об’єктів світу. Індивід повинен бути включений у більш складну систему соціальної практики, у контекст громадського життя. Те, що активно відбувається зараз, тому нашу  нову спільну свідомість лише починаємо набувати.

 

ГРА ОЛЬГИ КОЗЮРИ

Фото експозиції: Володимир Денисенков

 

Які процеси та тенденції за твоїми спостереженнями (хочеться у цьому питанні не розривати зв’язок з твоїми художніми практиками) відбуваються у нашому суспільстві? Що принципово нового входить у усталений традиційний лад? Яким змінам ти рада, і чи є з них деякі «сумнівні» та «лякаючі» в сенсі наслідків?

 Можна поговорити, наприклад, про час, відштовхуючись від концепції твоєї роботи («У глобалізованому та фрагментованому світі концепція лінійності часу втратила свою актуальність»  – цитата з опису роботи).

Нові конструкції часовості, щоразу інші взаємозв’язки між вимірами часу привели до зміни форм людського світостосунку. Знаходимось у нескінченному русі між утратою й відновленням інтелектуальної орієнтації та контролю.

Будуються нові структури з’єднання теперішнього, минулого та майбутнього.

Ми сформувались у певних цивілізаційних рамках. Наші суспільства нездатні існувати без історичної пам’яті. Тому зміни в конструкції історичної картини світу насторожливі.

Процеси у сучасному світі зводять нас до спільного полікультурного знаменника, деформуючи та розмиваючи межі культурної та, зрештою — національної ідентичності.  Що мене насторожує в цих процесах, це швидкість з якою вони відбувається. Коли наша нова колективна свідомість знаходиться лише на етапі становлення, ми не встигаємо опрацьовувати ці об’єми задокументованої пам’яті. Можемо легко відмовитись від використання минулого досвіду.

Найбільш радію готовності поколінь вербально проговорювати увесь травматичний досвід, готовність переживати його, а не витісняти. Ми готові змінити певні парадигми і бачити себе гідними з цілісною картиною позаду, а не процензурованою. Формуємо нову культуру пам’ятання. А час постає як первинний вимір будь-якої культури, оскільки потрібний для всіх трансформаційних дій, що визначають стосунок суспільства зі світом.

ГРА ОЛЬГИ КОЗЮРИ

Фото: Дар’я Бахарєва

 

«У глобалізованому та фрагментованому світі концепція лінійності часу втратила свою актуальність…» (цитата з опису роботи)

Ти тут маєш на увазі зміни в концепції часу, що відбулися на початку ХХІ століття  (після відкриттів у галузі синергетики): зміщення фокусу на темпоральність, емерджентність, випадковість виникнення впорядкованих структур, після чого час перестав мислитися як абсолют, натомість став багаторазово прив’язуватись до окремих просторів і визначатися через наростання складності структур та періодичного випадання їх у хаос?

Або  мова про відмінність часу лише на рівні мікро-, макро-, мегасвітів + власний ритм і темп біологічного часу + окремий феномен соціального часу + психологічний час?

Так, саме тут акцентую увагу на зміні концепції часу, на колосальному розширенні теперішнього, в якому легко розгубитись. Теперішній час став дуже широким та комплексним, оскільки минуле недоопрацьоване. Цей багаж несемо з собою у сьогодні. Так, пам’ять  — поняття динамічне, та все ж вона про впорядкування минулого, про формування міцного коріння. Усталене минуле, колективна пам’ять дають змогу опертись на дійсність. Ми не залишили минуле позаду, досі його структуруємо. Таким чином накопичуємо минулі світи та їх артефакти в площині одночасності.

Тим часом майбутнє постає радше як загроза. Ми бачимо прямування до хаосу і не розуміємо якою має бути наша роль в майбутніх процесах. Так постав фокус на темпоральність. Постійний рух від одного “зараз”, до іншого. Ми формуємо нову рутину в постійному русі, що дозволяє втримати рівновагу.

Тут інсталяція з чортополоху постає як символ колосальної рутинної роботи, складної, вкрай некомфортної. Це догляд нашого «сьогодні», очищення його із зайвого шуму минулого, відбір того, що повинно прорости у майбутнє. Фактично зараз конструюємо для себе засадничо нову структуру з’єднання майбутнього, теперішнього та минулого.

 

ГРА ОЛЬГИ КОЗЮРИ

Фото кадру з фільму  «МУХі 2021» (Режисер — Марина Берназ, оператор — Олег Метлинский, Олександр Лубенський, продюсер — Александр Юдицкий, музика — Володимир Гнатенко)  зроблене Юрієм Яцкуличем.

 

Чи є у тебе чіткі уявлення щодо “нової суспільної свідомості”? Поділися, будь ласка, деякими його характеристиками.

Суспільна свідомість неоднорідна й має складну структуру. Людська свідомість розвивається в залежності від глибини проникнення у дійсність. Зміни в ній відбуваються наче стихійно, на одних рівнях – свідомо, на одних –  завуальовано, невиразно, на інших – чітко та зрозуміло.

В новій суспільній свідомості повинні бути сформовані нові значення, що визначають стосунок людини до світу. Саме значення, надане явищу, робить його культурно конкретним. Наш стосунок до минулого мінливий, і зараз ми саме за допомогою наданих сенсів формуємо нову історичну культуру. Уприсутненням минулого в такий спосіб сподіваюсь розвинути інтелектуальну чуттєвість. Даю поле для формування нових сенсів саме в голові глядача. Гадаю, це конструктивно, якщо  зосереджуватись на темах, що не дають змоги віднайти швидкі та прості розв’язок. Це шлях до реконцептуалізації колективного самостосунку сьогодні.

В моєму уявленні в основі нової колективної свідомості лягає є відповідальність. Індивідуальна та спільна. Чим більшу відповідальність людина може взяти на себе, тим більшу свободу має. Вільне суспільство розглядає себе у світі інакшим. Це суспільство, яке готове будувати й вкладати в дуже далеку перспективу, здатне її бачити.

Перше фото матерыалу: кадру з фільму  «МУХі 2021» (Режисер — Марина Берназ, опекст надано авторератор — Олег Метлинский, Олександр Лубенський, продюсер — Александр Юдицкий, музика — Володимир Гнатенко)  зроблене Юрієм Яцкуличем

 

Текст надано авторкою. 

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.