Серія "Покинуті люди" була знята на Донбасі в період з 1994 по 1999 рік.

У 1994 році я працював фотокореспондентом в газеті. І якось задумався про те, що у нас в країні є цікавий регіон, який створює політичну погоду, втім, залишається інформаційно і візуально закритим. В радянські часи шахтарі були привілейованим класом. Але розвалився Радянський Союз, змінилася економічна ситуація і до шахтарів стали по-іншому ставитись. Мені було цікаво подивитися, що сталося з Донбасом через декілька років після розпаду СРСР.

На Донбасі в цей час починався важкий і болісний процес закриття шахт. Звільненим шахтарям не пропонували жодної іншої роботи, державних програм зі створення нових робочих місць не було. Однією з особливостей шахтарських регіонів у всьому світі є те, що шахта це завжди місце, навколо якого концентрується життя. Шахта не працює - життя припиняється. В середині 90-х на Донбасі за даними статистики проживало близько десяти мільйонів людей. У ті часи на донбаських діючих шахтах був найвищий рівень смертності від нещасних випадків серед усіх вугледобувних підприємств світу.

Серія документальних фотографій про проблеми шахтарів Донбасу "Покинуті люди" отримала спеціальну премію журі фестивалю Grand Prix Images Vevey (1995, Suisse).

Усі представлені фото:
Серія "Покинуті люди"
Україна, Донбас, 1994-1999
24х36, бромосрібний папір.

Ця виставка реалізується в рамках проєкту «МіТЄЦ. Реабілітаційний простір» за підтримки Українського культурного фонду