EN RU

ФОТОГРАФІЯ У МОЛОДОМУ УКРАЇНСЬКОМУ МИСТЕЦТВІ

P4550635

Текст Иллі Романенка (Київ) про фотографії за підсумками виставки номінантів на Премію РАС 2018 у PinchukArtCentre (Київ).

 

Цей текст про роль і засоби використання фотографії в молодому мистецтві. Про взаємне доповнення фотографії, інсталяції та відео. Про поглиблення сюжету робіт за рахунок діалогу знімків з іншими медіа. На прикладі робіт Саші Курмаза, Катерини Єрмолаєвої, Анни Звягінцевої і Миколи Карабіновича в рамках премії PinchukArtCentre 2018.

 

Саша Курмаз: діалог фотографії, відео та інсталяці

 

Робота Саші Курмаза — приклад діалогу і взаємного доповнення фотографії, відео та інсталяції. Експозиція починається зі знімка у великому форматі, де зображено банер з написом «Ваші жертви були марними». Ця фраза задає лейтмотив експозиції і створює внутрішній конфлікт з іншим фотографічним елементом — фотокнигою «Рай».

 

1

Саша Курмаз. Ваші жертви були марними

 

Книгу «Рай» присвячено сучасній андеграундній культурі, молоді в рамках рейвів «Схема». Знімки зроблені в репортерському стилі і правдиво показують учасників техно—культури, але трохи приховано. Курмаз зобразив і томління перед входом, і сигаретний дим, і танцпол, і поцілунки всіх з усіма. Але не показав секс і наркотики, що властиві цьому середовищу.

 

2

Саша Курмаз. Фотографія з книги «Рай»

 

На тлі інсталяції та відео — «Рай» Курмаза непримітний. Три чорні книги фотографій немов спеціально заховані автором, загублені серед хаосу, в напівтемряві, серед уламків гіпсокартону і криків з відео. Вони залишені на чорній тумбі. Навіщо автор зняв акцент з них? Щоб глядач склав цілісне враження не відразу? Щоб заглибився в тему, подумав? І дійсно, багато відвідувачів галереї не помічають «Раю» і проходять повз, так і не склавши цілісну картинку про роботу Саші Курмаза.

 

Діалог «Раю», «Марних жертв», підірваного павільйону і відео створює контраст, викликає протиріччя. З’являється враження, що молодь в країні розділена на два табори: одні збирають-розбирають автомати, інші нудьгують біля входу на рейв. Одні б’ються на вулицях, інші цілуються на танцполі. Одні надягають камуфляж, інші — олімпійки і темні окуляри. І далі глядач вільний вигадати свій смисл. Цинічно чи виглядає «Рай» на тлі сьогоднішньої України, або він швидше представлений як абсурд, або як притулок.

 

В роботі Саші Курмаза інсталяція та відео візуально домінують над фотографією. Зруйнований бокс і компіляції з передової АТО, вуличних сутичок радикалів, навчань молодих патріотів — сильніше привертають увагу. Але знімки відіграють важливу роль у висловленні. Без «Марних жертв» і «Раю» втрачається лейтмотив. І неможливо створити повноцінне враження про сюжет, про жертви, про політичну і соціальну ситуацію в країні, про молодіжну андеграундну культуру на тлі мілітаризації. Фотографія підсилює сюжет, додає нові лінії і змушує глядача задавати питання.

 

Катерина Єрмолаєва: фотографія як документ і як твір мистецтва

 

В роботі Катерини Єрмолаєвої «Я, ще раз я і я сама» фотографія одночасно виступає і документом, і художнім твором. З одного боку знімки документують перформативні акти художниці — її зміни. З іншого — фотографії є ​​творами мистецтва самі по собі. На них розігрується театральна постановка: Катерина в кадрі позує—грає, вживається в роль то пай-дівчинки, то хлопчика-підлітка, який фанатіє від культуристів 80-90-х. Знімки опрацьовані технічно і композиційно: для зйомки виставлені світло і декорації, модель змінює пози, костюми і грим.

 

3

Фотографія з роботи Катерини Єрмолаєвої «Я, ще раз я і я сама»

 

Фотографія доповнює інсталяції художниці сюжетно і візуально. Виставковий простір розділено на 9 кімнат, де представлені різні персонажі. Інтер’єри відображають внутрішній світ героїв в гіперболічній формі. Гантелі на підлозі, постери Сталлоне і Шварценеггера створюють образ юного шанувальника бойовиків і м’язистих тіл. А розвішані на стінах знімки перевтілень Єрмолаєвої — це і частина гри, і документи. Фотографії — це і елемент вигаданих, перебільшених кімнат, майже сюрреалістичних світів художниці, перенесених у виставковий простір, і частина реальної експозиції, що документує пошуки alter—ego Єрмолаєвої.

 

4

Частина експозиції Катерини Єрмолаєвої «Я, ще раз я і я сама»

 

Анна Звягінцева: фотографічні роботи в центрі висловлювання

 

Робота Анни Звягінцевої — приклад діалогу фотографії та інших експонатів. Твір складається з шести знімків «Знайдені малюнки», інсталяції «Розчерки» і предмету «Пилові окуляри».

 

5

Експозиція Анни Звягінцева

 

«Знайдені малюнки» — це об’єкти, які ми бачимо щодня, але на яких майже не затримуємо погляд. Вони змінюються під впливом часу і людини. Стіна у жерстяної банці-попільничці, в якій гасять недопалки, поступово стає чорною. Дверна ручка, яку кожен день хапають сотні рук затирається і сіріє.

 

6

Анна Звягінцева. Знімок із серії «Знайдені малюнки»

 

Вислів «Знайдених малюнків» доповнюють окуляри, присипані пилом так, наче їх десять років не брали з полиці, і смужки графіту, розкладені на підлозі: люди проходять по галереї, наступають на графіт, залишають сліди, і біла підлога поступово стає сірою.

 

7

Анна Звягінцева. «Розчерки»

Зображення 7. «Розчерки», ПінчукАртЦентр

 

Всі елементи в роботі Звягінцевої підпорядковані концепції впливу часу і людини на об’єкт. Центральну частину займають фотографії. Серія «Знайдених малюнків» домінує на фоні інших об’єктів і візуально, і за силою висловлювання. Лайтбокси роблять знімки об’ємнішими і майже переносять зафіксовані об’єкти в виставковий простір.

 

Микола Карабінович: фотографія як документ і портал

 

В роботі Миколи Карабіновіча «Голос тонкої тиші» фотографія — це документ і портал.

 

Карабінович використовує єдиний знімок монумента жертвам сталінських репресій, який художник встановив в поселенні Челік в Казахстані. У залі, немов з гучномовця на монументі, транслюється пісня Юрія Гуржи за мотивами жанру рембетіки.

 

8

Фрагмент експозиції Миколи Карабіновича

 

Фотографія документує результат роботи художника — монумент — і в той же час переносить твір здалеку в простір галереї. Знімок передає візуальну частину роботи — монумент сам по собі. Динамік, що транслює в зал ту ж пісню — аудіальну. В результаті відвідувачі ПінчукАртЦентру можуть скласти повноцінне враження про об’єкт, створений художником. Вони бачать і чують те, що знаходиться у казахському степу, залишаючись в просторі столичної галереї. В роботі Карабіновича обидва медіа — фотографія і звук — рівносильні і доповнюють один одного.

 

Що з того?

 

Фотографія в молодому українському мистецтві змінюється. Художники використовують нові способи експонування. Крім звичного настінного розвішування в виставковому просторі з’являються арт-буки і лайтбокси.

 

Знімки ведуть діалог з відео, інсталяцією, аудіо та текстом. Фотографічні роботи підсилюють інші елементи експозиції і знаходять нове звучання в її контексті.

 

Фотографія виступає одночасно художнім твором і повноцінним висловом і документом, який показує глядачеві процес перфомансу або створений художником об’єкт.

 

Ілля Романенко

 

23549738_1714268228607756_1835105724_n

 

МІТЄЦ надає авторам текстів та героям сюжетів майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти їхні погляди.