Останнім часом мою увагу все більше привертає актуальна абстракція. Що це таке? Це живопис, що не зображає світ, але осмислює його. І це осмислення без зображення цілком можливе, а часом виглядає навіть геніально в своїй проникливості.

Захоплююсь тими, хто, незважаючи на ризики, обирає абстракцію, тому що вона зараз — найтонший лід. Тут не можна мислити по-конформістськи. Вона надчутлива до духу часу, до візуальних інновацій, до соціальних і політичних трансформацій. Її не відшліфуєш академічними вправами; її можна лише відчути як творчу стихію, де все змінюється майже щомиті: напрямки зникають, тренди народжуються, а художник або пливе в цьому потоці, або робить картини «для стін» — тобто імітує абстрактне мислення замість того, щоб насправді мислити, відчувати, творити.

 

 

Коли йдеться про актуальну абстракцію, найперше ім’я, яке мені спадає на думку, — Жюлі Мехрету. Її метод ні з чим і ні з ким не сплутаєш. Вона мислить нашаруваннями значень і знаків і називає свої картини «палімпсестами». Їх неймовірна глибина, густота, насиченість і ілюзія безкінечного мультипростору вражають.

 

 

Мехрету працює з гігантськими полотнами — іноді більшими за стіну. Це не метафора: її роботи сягають 8×25 метрів. Процес їх створення унікальний. Спершу — тканина, натягнута на стіну, багато шарів ґрунту, ідеально відшліфована поверхня. Потім — проєкції: плани міст, архітектурні креслення, аерофотознімки, урбаністичні сітки. Все це вона переносить на полотно за допомогою проектора з точністю інженера: технічні ручки, лінійки, філігранні контури.

 

 

Це — ніби «підземна» частина її живопису, каркас, який глядач інколи навіть не помічає. Далі починається те, заради чого вся ця структура була потрібна: безкінечні нашарування. Кольори, тумани, вибухи жестів, аерографічні хмари, рухи пензля, що втручаються у впорядковану архітектуру базису. І наступний шар, і ще один, і ще один… Місяці роботи. Деякі фрагменти виконують асистенти: розпилення фарби, відмірювання зон, нанесення великих площин. Але найважливіші, травматичні, нервові жести — лише її.

 

 

Так народжується картина, яка — як і світ — ніколи не буває однорідною. У ній завжди живуть кілька умовних реальностей, накладених одна на одну. Але всі вони — розмиті, абстраговані до невидимої суті. Мехрету створює рух, а не сюжет. Енергію, а не опис. Траєкторії, а не історії з початком і кінцем.

 

 

Її «тумани» й розмиття — закодовані протести, пожежі, економічні кризи, розпади структур. Світ у стані зміни.
У цьому є глибоко політичний жест: не зображати конкретну подію, а вловлювати її хвилю. Хвилю сучасності, врешті-решт.
Чому Мехрету бачить світ саме так: як сітку, що розвалюється, нашарування, хаос, який поводиться як система? Відповідь, як завжди, проста й складна одночасно: це все про біографію.

 

 

Вона народилась 1970-го в Аддіс-Абебі — місті, де модернізм поєднується з імперською історією, а революція — з постколоніальними структурами. Її батько — професор географії. А це означає, що з дитинства вона бачила світ як мапу — не просто територій, а переміщень, кордонів, політичних тисків. Мати — американка, педагог. Дві культури, два світи, дві системи координат.

У її сім років родина тікає з Ефіопії через політичні зміни — і світ раптом стає нестабільною величиною. Все, що здавалося тривалим і незмінним, руйнується. З’являється Америка, Мічиган. Нові мапи, нові системи, нові ідентичності.
Звідси й походить її картографічна оптика. Людина, яка вижила завдяки тому, що кордони можуть зникати або рухатися, просто інакше бачить простір. Вона бачить його як історію зміни.

 

 

Освіта у RISD, Род -Айлендській школі дизайну, лише підсилила цей погляд: там вона захопилася графікою, архітектурою, кресленнями, а потім — Studio Museum in Harlem, де до особистих травм додається досвід діаспорної пам’яті. Після цього Мехрету починає мислити не тільки географічними, але й історичними розломами.

 

 

При цьому смисловому бекграунді, художниця економічно мегауспішна. Як думаєте, скільки коштують її роботи? Якщо говорити про цифри, роботи Мехрету — далеко не для масового споживача.

Один із її найбільш гучних продажів: картина Walkers With the Dawn and Morning (2008) була продана за ≈ $10,7 млн. Інша масштабна робота Dissident Score (2019–21) пішла за $6,5 млн.

 

 

Чому її мистецтво так резонує сьогодні?
У Мехрету є одна фундаментальна теза — вона не вимовляє її буквально, але весь її живопис про це: світ складається з багатьох нашарувань, і всі вони однаково реальні. Ми живемо одночасно у декількох історіях. У кількох ідентичностях. У кількох конфліктах. У кількох просторах. І якщо мистецтво може щось зафіксувати — то не сюжет, а саме ці накладання. Мехрету працює з хаосом як із базовим матеріалом.

 

 

Тому її роботи так природно «лягають» на досвід людей, які пережили війни, міграції, втрати, зміни. Досвід, де порядок не зникає — він просто постійно перекривається новими шарами.

 

 

Мені подобається повертатися до Мехрету не тому, що її живопис «про актуальне». А тому, що він про дійсність, в якій ми існуємо. Про те, як виглядає світ, коли дивишся на нього з позиції людини, яка знає, що будь-яка система може змінитися за одну ніч.
Її картини — це пам’ять про те, що ми всі складаємося із багатьох версій себе, як зараз модно казати. І що кожен новий шар, кожна нова версія — не знищує попередню, а лише робить картину нашого життєвого досвіду складнішою.

 

 

Ну і нарешті, 20.03-30.08 наступного 2026 року Варшавський MSN, Музей сучасного мистецтва, анонсує виставку Жюлі Мехрету. Чому я безмежно рада. Цю подію не можна прогавити ні в якому разі!

 

Вікторія Бурлака, 08.12.2025, Мукачево

 

 

Фотоматеріали для публікації:  сторінка галереї Whate Cube